Дізнавшись про те, що їхній наставник збирається залишити цей тлінний світ, найближчі його учні з'їхалися звідусіль, щоб встигнути попрощатися з улюбленим учителем.

У його скромному будинку було надзвичайно тихо. І це незважаючи на те, що поруч із ліжком, на якому лежав укритий легким пледом маленький і помітно схудлий від тривалої хвороби старий, було кілька десятків молодих чоловіків. Багато хто мовчки витирав сльози, що мимоволі котилися з очей, сповнених трепетної поваги до того, хто відходив. І тут раптом, помітивши усмішку, що з'явилася на обличчі наставника, один із учнів запитав:

- Чому ви посміхаєтеся? Спливають останні миті життя, а ви радієте?

- Я посміхаюся тому, що я щасливий. Щасливий бачити вас такими, що відбулися і успішними. І усвідомлювати, що нікого і ніколи я не вчив того, чого не робив сам…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.