«Після тренувального табору батька і сина відправили в Попасну в різні бригади»: про загиблого в Грозі Дениса Козира розповів його друг
Ракетний удар по селу Гроза у Харківській області 5 жовтня став найбільшим за кількістю жертв у 2023 році в Україні та найбільшим за весь час повномасштабного вторгнення у регіоні. Загинуло 59 людей, серед них — восьмирічна дитина. Того дня тут перепоховали 49-річного земляка-добровольця Андрія Козира, який загинув у березні минулого року під Попасною. Син бійця, який також служив, але звільнився з армії за станом здоров'я, все організовував. На поминках була вся родина загиблого воїна — син Денис, його дружина Ніна та її мама Людмила, дружина Андрія Аліна, дочка Ліза, дідусь, бабуся та інші родичі. Всі загинули. Найкращий друг Дениса Козира присвятив йому пост і розповів, про що мріяв молодий чоловік.
Читайте також: «Скоро настане мир, і ми знову почнемо працювати на повну»: російська ракета забрала життя вчителя з Грози та його родини
«Денис народився в маленькому, але ну дуже мальовничому селі Гроза. Дуже красиве село, раніше в ньому було 3 великих ставка, в яких ми в дитинстві купались та ловили рибу. Біля одного з них, що по вулиці Зелена, в нас було футбольне поле, яке хлопаки всього села робили власноруч, без мільйонів та техніки, тільки лопата, дерево та руки, — ділиться товариш загиблого Олександр Долганін. — Так як будинок Дениса був напроти футбольного майданчика, а вулиці компактно розташовані, то Дениса всі знали з ранніх років. Всі товаришували з ним, та дружили однією великою родиною. Вся юність Дениса пройшла в межах населених пунктів Гроза, Шевченкове та Куп'янськ, де він вчився на диспетчера в автотранспортному коледжі. На вихідні Денис завжди приїжджав до своєї мами Аліни, сестри Лізи та батька, який останні роки працював в Польщі. Батька звали Андрій, дуже стильний, з власним, неповторним відчуттям гумору. Він хотів старість зустріти саме тут.
Андрій дуже багато вкладав в свій «будиночок на старість», так жартуючи він казав. Тому що хотілось зробити гараж, гарний ремонт вдома, та забезпечити родину до старості. Всі, хто знайомі з родиною Козир, можуть сказати, що ці люди дуже віддані, добрі та щедрі. На їх святах столи завжди ламалися від їжі та випивки, дуже любили гостей та зустрічі з друзями. Гарно веселитись завжди вмів і Денис, без нього завжди було якось не так, як наче він був тим самим пазлом, в якого горіли очі, і він заряджав своєю життєвою енергією інших. Так як батько Дениса працював в Польщі довгі роки, то потихеньку вся родина перебралась працювати за кордон".
Але 24 лютого 2022 року все змінилось. Зі слів Дениса його кращий друг дізнався, що як тільки з росії полетіли перші ракети в сторону України, до кімнати зайшов батько Андрій і сказав всій родині, що вирішив їхати на війну в Україну, але син його самого не відпустив і поїхав з ним.
«Через якісь 4−5 тижнів, після тренувального табору їх обох відправили в місто Попасна, що на Луганщині. Їх розділили в різні бригади, тому нагляду один за одним в них не було. Після декількох штурмів армії рф Андрія було смертельно поранено, подробиць не знаю. Чоловіка поховали на військову кладовищі, що на Дніпропетровщині, тому що Гроза на той час була під окупацією рф. Денис продовжував службу 1, 5 роки, був в пекельних місцях, та останній час працював водієм „Уралу“. В зв'язку зі станом здоров'я, він був вимушений покинути службу в ЗСУ. Після звільнення Денис одружився на молодій та прекрасній Ніні, яка теж мешкала в Грозі, але з другої сторони села. Вони були такою чудовою парою, завжди усміхнені, такі милі та кохали один одного. На їх фото та відео неможливо не помітити очі, та як вони дивляться один на одного».
Подружжя мешкало в Харкові, де орендували квартиру, яка була вся заставлена їхніми фотографіями.
«Незадовго до трагедії вони завели маленьку собачку яку звали Дюк. Так як в Дениса було дуже гарне відчуття гумору, то він жартував та казав на нього «пес Дюк «- песдюк. Це було дуже смішно, як зараз пам'ятаю, що ми валялись по підлозі та сміялись.
В серпні 2022 року частина Харківщини була звільнена від російських окупантів, та родина Козир знайшла могилу батька Андрія на Дніпропетровщині, й вирішила переховати його в Грозі. Я спілкувався з Денисом за 2 дні до трагедії, він розповідав про свої плани на близьке та подальше майбутнє, в яке входили ексгумація тіла батька та його перепоховання.
Читайте також: «Приїхала із сусіднього села на поминки однокласника»: у Грозі на Харківщині росіяни вбили медсестру, яка пережила окупацію
5 жовтня пройшло перепоховання воїна ЗСУ Андрія Козиря. Після кладовища майже всі присутні на похороні пішли в місцеве кафе для поминального обіду. Як тільки люди сіли за стіл, росіяни підірвали кафе ракетою «Іскандер М». Цей ракетний удар забрав життя 59 людей, та вбив 3 покоління родини Козир, а також десятки інших місцевих людей.
У мене аж ком в горлі підступає. Це був не просто друг, товариш, кум, він був частиною моєї родини, і це страшна втрата для нас всіх. Мій любий друже, братику мій, ти найкращий з людей, це не повинно було трапитись з тобою та іншими людьми, але ми не вибираємо, як народитись та вмерти. Завжди в моєму серці, завжди молодий, усміхнений. Завжди буду пам'ятати та згадувати тебе, тому що ти і є я, а я є ти".
Раніше «ФАКТИ» публікували відомості про братів, які корегували ракетний удар по Грозі на Харківщині: «У кафе загинув їхній хрещений батько».
522Читайте нас у Facebook
