У розпал на рідкість холодної зими два фермери, які опинилися у вкрай тяжкій ситуації, прийшли до заможного односельця і попросили у нього допомогти їм хоч чимось. Той виявився на подив жалісливою людиною і, добре розуміючи тяжке становище сусідів, кожному з них дав по великому мішку зерна. Подякували вони йому від щирого серця і вирушили додому.

Перший фермер вирішив залишити половину мішка для їжі, а іншим зерном засіяти весною своє поле. Восени він зібрав набагато більше пшениці, ніж посіяв, тож йому вистачило вже й наступного року. Зібравши добрий урожай, вирішив піти до багатого сусіда, щоб зі словами подяки повернути мішок зерна.

Але той не прийняв назад зерно, яке зовсім не вважав за борг, і сказав:

- Зрозумій, мого зерна, того самого, що я дав тобі колись, давно вже немає, а є твоє зерно. Твоє. Працею і потім зароблене. Ось і користуйся ним. А якщо хочеш віддячити мені, тоді допоможи нужденним або нагодуй голодних.

Другий фермер весь цей час не дуже турбував себе думками про завтрашній день. Щодня він варив собі із зерна кашу і життям своїм, в принципі, був задоволений. Коли запаси зерна закінчилися, він знову прийшов до заможного сусіда і знову попросив про допомогу. Але цього разу багатій йому категорично відмовив.

- Невже ти вирішив, що я тебе постійно годуватиму? Ні, брате. Потрібно було тобі взяти приклад зі свого товариша на нещастя і засіяти хоча б частиною зерна свій город. Тоді в тебе напевно було б зараз їжу. Але ти полінувався і, очевидно, вирішив, що я потуратиму твоїй лінощі. Якщо хочеш, піди до свого друга і попроси у нього мішок зерна, гадаю, він поділиться з тобою. Тільки не надумай повторювати колишню помилку. Не чекай милості від інших, але будь милостивий насамперед до самого себе.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.