«Всі слова про військових, наших захисників, наших котиків і зайчиків — це лайно. А правда лежить попелом в урні», — Юрій Гудименко
«Вчора поруч зі мною на брифінгу щодо ситуації у Міністерстві ветеранів сиділа мати загиблого «азовця», — пише Юрій Гудименко, описуючи ситуацію зі створенням військового меморіалу на своїй сторінці у соцмережах. — Прах її сина стоїть у неї вдома.
Тому що у міністерстві ветеранів їй казали: не ховайте його на звичайному кладовищі, ось-ось буде національній військовий меморіал, поховаєте там. Буквально два-три місяці. Потім ще два. І ще три. І ще. І ще.
Більше року попіл, який був тілом їі сина, стоїть непохованим. І ця жінка вже майже не плаче. Але і не живе. Більше року.
По меморіалу є лише ескізи.
І ця жінка далеко не одна.
І коли ти чуєш це, раптом стає так, що слів замало.
І стає соромно. Але не знаю чому.
Бо якщо так стається, значить хворе все суспільство.
І всі слова про військових, наших захисників, наших котиків і зайчиків — це лайно.
А правда лежить попелом в урні.
Я не знаю, що тут можна сказати. Але я впевнений, що ми на це не заслужили. Жоден живий чи мертвий військовий не заслужив цього. Ось і все, що я хочу сказати".
Фото із соцмережі
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1576Читайте нас у Facebook
