«Майже всі лікарі відмовились від нього»: після важкого поранення голови та обличчя українець хоче присвятити себе допомозі іншим

29-річний Владислав Кемський із Коростеня двічі на рік тепер святкує свій день народження. У листопаді 2022 року відважний воїн, виконуючи бойове завдання на Донеччині, отримав вкрай важке поранення голови та обличчя. В результаті практично втратив ніс, залишився без нижньої щелепи та зору, уламками роздробило череп. Українські лікарі не давали жодних шансів й називали це поранення найважчим, з яким їм доводилось зустрічатись. Але підтримка рідних та молитви зробили неймовірне — Владислав вижив і продовжує лікування в одній із французьких лікарень, тому що вітчизняні медики безсилі. Попри фізичний та моральний біль, Владислав не втрачає віри у краще й після того як повернеться додому, мрії бути військовим психологом та підтримувати таких поранених як і сам.

«Окупанти скалічили тіло, але їм не вдалося зламати його жагу до життя, його бойовий дух»

- Окупанти скалічили тіло, але їм не вдалося зламати його жагу до життя, його бойовий дух. Владислав — племінник моєї дружини, але я вважаю його своїм ще одним сином. Тим паче його тата уже немає серед живих, — розповідає «ФАКТАМ» дядько військовослужбовця Олександр Колодка. — Молодий чоловік — з династії військових, із дитинства марив армією, але не склалось. Коли у 18 років Владислав хотів йти на строкову службу, під час проходження комісії в нього виявили проблеми з печінкою, мова йшла про новоутворення. Тому його списали й більше ніколи не чіпали. Племінник закінчив школу у Кам'янському, а потім повернувся на рідну Житомирщину. Займався ремонтами, будівельними роботами, збирав меблі. Коли робив ремонт у сільському клубі в одній із громад, познайомився із майбутньою дружиною Лесею. Пара побралася та мешкала на орендованій квартирі у Коростені, адже коштів на власне житло не мала.

— Що вплинуло на рішення Владислава йти в армію?

- Величезний вплив мали події у Бучі, Бородянці та Гостомелі. Коли після деокупації показали світлини, як на вулицях лежали тіла ні в чому не винних людей, який вбили росіяни, племінник не міг стримати сліз, — додає пан Олександр. — Він не міг зрозуміти, що як це так в 21-ому столітті знищують просто за те, що ти українець і живеш на своїй землі. Після того Владислав пішов добровольцем до військкомату, а рідним набрехав, що отримав повістку. Для нас досі загадка, як його взяли через проблеми зі здоров'ям. Племінник дійсно був дуже наполегливими й казав, що не пробачить собі, якщо залишиться вдома.

Читайте також: «Буданов сказав нам, що ми не готові почути всю правду»: порятунок життя захисників Маріуполя триває й через два роки після їхньої здачі в полон

Із травня 2022 року він був у ЗСУ — його призвали до 30-ої ОМБ ім. князя Костянтина Острозького на посаду водія-стрільця. Владислав брав участь в бойових діях під Зайцевим, Нью-Йорком, звільняв Ізюм, на Донеччині вийшов з оточення, не маючи наміру здатися в полон. Я постійно спілкувався з ним. Якось племінник зізнався, що був випадок, коли в окоп поруч стрибнув боєць з іншого підрозділу. В нього був такий страх, адже обстріли не вщухали. Тоді Влад сказав йому, аби не висовувався, а заряджав ріжки для його автомата. А сам кілька годин відбивався! Таким чином жертвував собою, щоби зберегти життя інших. Самопожертва та доброта — це ті риси, які точно є у Влада.

— Що відомо про поранення воїна?

- Важке поранення Влад отримав 15 листопада 2022 року біля Курдюмівки, яка недалеко від Бахмуту. Окупанти почали стріляти із стрілецького протитанкового гранатомету. Це базука на тринозі, з котрої випускаються ракети невеликого розміру. Одна і впала десь за два метри від Влада. А вибухова хвиля сильно пошкодила голову. Спочатку пару метрів він пройшов сам. А тоді вже втратив орієнтацію та зір. Побратим доніс його до евакуаційної машини. Там Влад втратив свідомість. Його оперували у Дніпрі та Києві.

«Справжній шок у нас був, коли трахеостому зняли, й Влад заспівав: «Ой у лузі червона калина»

— Що казали лікарі?

- Лікарі нам не давали прогнозів. Вони казали, що є тільки 20% ймовірності того, що Влад виживе. Дивились його і лікарі з Британії. То вони говорили: «Це диво, що він живий!». Адже уламки потрощили щелепи та лице. Очі не зберегли, на жаль. Він втратив зір, зуби, ніс, в нього нема нижньої щелепи. Багато уламків потрапили до головного мозку. Але вцілів хоча б язик, а це можливість розмовляти.

Читайте також: «Я бачив такий героїзм, що Голлівуду й не снилося», — полковник Нацгвардії

Пригадую, як Влад знаходився у реанімації в Києві, то йому давали дуже сильні заспокійливі. Він не мав можливості розмовляти через трахеостому. То при зустрічі із родиною він підіймав пальці рук вгору. Мовляв, все добре. А справжній шок був, коли її зняли, й племінник заспівав: «Ой у лузі червона калина». Всі плакали від цієї картини. Бо бачили, як важко давалось кожне слово… Це прояв сили!

— А як дружина відреагувала на важкі травми чоловіка?

— Ми дуже переживали як відреагує молода дружина та дворічний син Владислава. Малюк його навіть не упізнав. А Леся нас вразила, бо заявила, що буде із коханим до кінця і пройде з ним це випробування. Це додає пораненому воїну сил та мотивації.

— Як зараз проходить лікування воїна?

- Клінік, котрі володіють технологіями реконструкції та трансплантації облич, на всій планеті лише кілька. Допомогти Владу взялася французька клініка Ам’єн-Пікарді. Вже рік як Владислав у Франції на лікуванні, тому що інші медики не змогли йому допомогти. Навіть американські лікарі сказали, що не впораються. Племіннику зробили надскладну операцію, пересаджували шкіру з ноги на обличчя. Поки що досі все загоюється і втручань доведеться пройти ще чимало. Владислав потребує моральної підтримки, адже це теж крок до одужання.

Мій батько у 1944 році підірвався на міні і втратив зір, під час роботи в УТОСі зустрів мою маму, також сліпу. Тато часто мені казав, що якби був вибір, то краще бути без рук, чим без очей. І я знаю, наскільки важко жити із цим. Тому й хочу якось допомогти Владиславу. Нещодавно створив петицію і прошу державу присвоїти Владиславу звання «Героя України». Вже зібрав 25 тисяч голосів. Його подвиги та понівечене обличчя — це приклад людини, яка варта шани та захоплення. Нам не потрібні лише загиблі герої, нам потрібні живі.

Читайте також: «Він вже не побачить, як виросте його син Дмитрик»: на війні загинув захисник Донецького аеропорту «Вуйко»

«Після одужання Влад хоче бути військовим психологом, щоби підтримувати інших бійців, які теж отримали важкі поранення»

— Знаю, що після важкого поранення Владислав став ходити до храму.

— Я сам людина церковна. Вже після поранення Владислав сказав, що хоче піти сповідатися. Відвів його, познайомив зі священиком. Й після того племінник постійно ходив на службу. Якось його побачила одна бабуся й почала плакати, бо була вражена тим, які сильні поранення він отримав. Наприкінці вона сказала, що саме завдяки таким, як Влад, Україна і переможе!

— Які плани у Владислава після одужання?

- Він вірить, що після лікування та реабілітації працюватиме в Україні. Спочатку думав навчити його масажній справі, бо я у ній вже 30 років. Але племінник хоче бути військовим психологом, щоби підтримувати інших бійців, які теж отримали такі важкі поранення. Впевнені — так воно і буде, адже недарма янгол-охоронець врятував тоді його життя.

Допомогти Владу можна за реквізитами:

• Приват:
• Посилання на конверт
• Номер картки конверта: 5 168 752 102 051 706
• Монобанк:
• Посилання на банку
• Номер картки банки: 5375 4112 1584 3207

Раніше «ФАКТИ» писали про легендарного «Спайса», який здійснив понад 40 успішних виходів на нульові позиції ворога.

2234

Читайте нас у Facebook