«Буданов сказав нам, що ми не готові почути всю правду»: порятунок життя захисників Маріуполя триває й через два роки після їхньої здачі в полон
Шістнадцятого травня минає два роки від тоді, як захисники Маріуполя вийшли з «Азовсталі» і потрапили в полон. І вже рік минув від тоді, як російська сторона перестала обмінювати бранців з полку «Азову». Зараз їх в російській неволі майже 700. Серед них мій Олег.
«За день до початку великої війни літні люди в парку вираховували, скільки буде 10 тисяч рублів в українській валюті»
— Як ви познайомилися з Олегом? — ставлю питання Анні Лобовій.
— Завдяки спільним знайомим. Поїхали з ними відпочити на море, так і познайомились. До речі, дев’ятого травня було рівно чотири роки, як я вперше зустрілася з Олегом. Тривалий час ми були просто друзями, але згодом дружба переросла в стосунки. Це не була якась суперромантична історія, адже ми не мали можливості часто бачились — жили в різних населених пунктах, тож здебільшого спілкувалися дистанційно. Питання про те, хто з нас змінить місце проживання, щоб ми щодня були разом, певний час лишалося відкритим. Життя вирішило за нас — я маю переїхати до Олега.
— Бо у вас мала народитися дитина?
— Саме так — донечка.
— Вже тоді Олег служив в «Азові»?
— Так, він від початку своєї військової кар’єри в «Азові». Їх місцем дислокації був Урзуф (курортне селище на березі Азовського моря за 43 кілометри від Маріуполя і за 37 кілометрів від Бердянська. — Авт.). Разом з Олегом служив його брат-близнюк Віталій.
Ми з Олегом жили в Бердянську. Планували перебратися в Маріуполь, шукали там житло, але нашим планам завадила велика війна.
.jpeg "Евакуація з «Азовсталі» захисників Маріуполя заради порятунку їх життів тривала з 16 до 20 травня включно. Фото з відкритих джерел")
— Напередодні незабутнього 24 лютого ви з чоловіком обговорювали, як діятимете, якщо путін розв’яже повномасштабну війну?
— Ні. Вийшло так, що напередодні великої війни Олег з Віталієм не приїздили на вихідні додому, бо чоловік захворів і, щоб не заразити дитину, лишався в Урзуфі. Тож разом Олега і Віталія я бачила десь в середині січня 2022-го. Потім в останні мирні вихідні (19−20 лютого) чоловік приїхав сам. Ми з донечкою мали на два тижні відправитись в гості — це було заплановано заздалегідь. Олег мав дещо сумний вигляд. Я вирішила, причина такого його настрою в тому, що мусимо роз’їхатися на пів місяця. Ми пішли гуляти в парк. Там часто сиділи на лавочках люди похилого віку. В той день вони вираховували, скільки буде 10 тисяч рублів в українській валюті. Мене це здивувало і насторожило.
Читайте також: «Мій чоловік був поранений в боях за Маріуполь, а потім — під час теракту в Оленівці»: рф вже рік не обмінює полонених азовців
В неділю чоловік провів нас з донею в дорогу. Про можливість великої війни він нічого не говорив. Хоча в той період в місті я часто чула на вулицях розмови про небезпеку відкритого нападу росії.
В наступні дні наше з Олегом спілкування телефоном було мінімальним — чоловік казав, що зайнятий, часу на розмови немає. Я не розпитувала — у нас з ним було заведено, що я не питаю про службу. Хоча нічого таємного в його роботі не було — Олег інструктор з водіювання, ремонтував техніку.
«Представники Червоного Хреста на власні очі Олега не бачили, бо в рф не їздили — просто отримали відповідь від росії на свій письмовий запит»
— Я так розумію, початок великої війни застало вас в гостях. Де саме ви знаходились?
— Поки що казати про це не слід. Пам’ятаю, 23-го увечері у випуску новин передали, що над Україною закривається небо. Мене це не надто сильно занепокоїло. А 24-го десь о п’ятій ранку почався дуже сильний гул — чи то, від ракет, чи то від літаків. Здивувалась, адже небо закрите. Й заснула, бо маю маленьку дитину, тому страшений недосип. Прокинулась о сьомій ранку, включила телевізор з прибраним звуком. На екрані бігла стрічка новин — десь горить аеродром, ще якісь тривожні повідомлення. Але я зразу не збагнула, через що це сталося. Взяла телефон і прочитала — почалася війна.
Повідомлень від чоловіка не було. Подивилась в Телеграм, побачила, що Олег і Віталій були в мережі о шостій ранку. Чоловік зателефонував десь о 13 годині. Сказав, щоб не хвилювалась, що вони, певно, будуть в Маріуполі. Ще попросив, щоб я подбала про себе і про дитину, бо ситуація складна.
До другого березня мобільний зв’язок з Маріуполем ще був, а потім почалися тижні невідомості. Через це я ще більше переживала за Олега. Згодом він присилав sms-ки з чужого номеру.
Читайте також: «Шолом розколовся навпіл, але врятував життя сина»: 21 місяць мати не знала, де її син, і нарешті отримала звістку про нього
— Як ви дізналися, що брат-близнюк вашого чоловіка загинув під час прориву українських військових на «Азовсталь» до основних сил?
— Було так: з невідомого акаунту мені почали приходити повідомлення. Я зрозуміло, що вони від Олега. Раніше він писав «Ми добре», а цього разу «Я добре». «А Вєталь?», — спитала я. «Не знаю».
Тут ще слід зауважити, що я слідкувала за російськими пабліками. Тому знала, що в ніч з 14 на 15 квітня велике угруповання українських військ проривалося на «Азовсталь» через річку Кальміус. На превеликий жаль, чимало наших воїнів тоді загинули. Я спитала Олега: «Це про вас?» — «Так». Мені стало все зрозуміло, тому більше не розпитувала. А незабаром росіяни виклали в мережу відео з дрону, як українські бійці форсували Кальміус і як противник гатить по них з артилерії.
— Про своє поранення в ході прориву на «Азовсталь» чоловік вам повідомив?
— Ні — писав: «Все добре». Він казав мені: «Малиш, якщо я почну плакатись тобі, то що воно взагалі тоді буде?» По максимуму намагався берегти мене, хоч би тому, що нам обом було зрозуміло: в тій ситуації я нічим допомогти не в змозі. І якщо знатиму всю правду, мені буде ще важче.
— Хто в такому разі вам розповів, що Олега тоді було поранено?
— Його військова частина. Це було рік тому, коли я вже виїхала на підконтрольну українській владі територію. З військової частини мені прийшла довідка про те, що Олег отримав поранення під час оборони Маріуполя. Наскільки воно важке, досі не знаю.
Читайте також: Закатованого до смерті в російській тюрмі українського полоненого окупанти підкинули в полі біля Покровська — наче він загинув у бою
— Олег вам сниться?
— Так. Сни різні. Часто сняться обміни, під час яких він повертається додому. А весною 2022-го, коли захисники Маріуполя сиділи на голодному пайку, снилося, що мій чоловік купує в магазині багато їжі. Тобто те, про що думаєш удень, вночі приходить у снах.
— Від Олега приходили листи або телефонні повідомлення з полону?
— Ні.
— Ви маєте офіційне підтвердження про те, що він в полоні?
— Так — від Міжнародного комітету Червоного Хреста.
— Його співробітники зустрічалися з вашим чоловіком?
— Ні, на власні очі вони Олега не бачили, бо у рф не їздили — просто отримали відповідь від росії на свій письмовий запит.
«На відео Олег давав інтерв’ю в лікарні Донецька»
— Як ви дізналися, що ваш чоловік вижив під час теракту в Оленівці?
— Незабаром після того, як росіяни підірвали барак N200, в соцмережах почали з’являтися відео з лікарень на окупованих територіях про поранених в Оленівці. Одне з них з’явилося на одному з телеграм-каналів. Мені не хотілося дивитись цей сюжет — психологічно було боляче. Але все ж включила, почала перемотувати відео і після п’ятої хвилини відеозапису побачила Олега — він разом з іншими пораненими давав інтерв’ю в лікарні в Донецьку. Фоном було чути потужні вибухи десь не дуже далеко від лікарні.
— Олег зовні дуже змінився?
— На цьому відео я його впізнала, хоча він сильно схуд, погляд втомлений, змучений. Лежав в ліжку, вкритий по плечі чи то ковдрою, чи то простирадлом.
— В цьому інтерв’ю він розповідав про поранення, які отримав в Оленівці?
— Так. Сказав, що в нього наскрізне (на виліт) поранення руки, багато осколкових уражень по всьому тілу, а також поранено голову. Одна рука була перебинтована, він тримав її на перев’язі.
До того, як мені трапилось це відео, я не знала, вижив він чи ні. Було так, що в якісь дні відчувала, що вижив, в інші — навалювалися сумніви. Як на терезах.
— Хлопці, яких вдалося звільнити в рамках обміну полоненими, розповідали вам про життя Олега в полоні, про стан його здоров’я, умови утримання?
— Ті з них, кого повернули після теракту в Оленівці не розповідали, адже навіть в лікарні полонені були обмежені в пересуванні. Тому вони його там не бачили. До речі, близькі друзі Олега, яких було звільнено 21 вересня 2022 року, від мене дізналися, що він вижив під час теракту в Оленівці. Бо в полоні вони чули, що він в списку загиблих.
І все ж серед колишніх полонених виявився один, який спілкувався з Олегом в лікарні. Першого грудня 2022 року зі мною на зв’язок вийшов боєць ЗСУ, звільнений з російської неволі. Він розповів, що лежав в одній палаті з моїм чоловіком. Про стан здоров’я Олега майже нічого не сказав. Але розповів, що в лікарні Олегу сказали, що Україна оголосила його загиблим. Почути таке чоловіку було однозначно дуже боляче.
Я спитала того бійця, чому поранених в Оленівці так довго — на той час вже десь пів року — тримають в лікарнях? Він не знав. А незабаром стало відомо, що десь в середині грудня поранених в Оленівці (це приблизно 30 азовців) росіяни відправили чи то в якусь одну колонію, чи то різні. Куди саме, невідомо.
«Нам потрібно знати, яку конкретно ціну за свободу наших рідних називала росія»
— З інтерв’ю, яке президент України Володимир Зеленський дав 21 травня 2022 року, ми знаємо, що в перемовинах про умови здачі в полон захисників Маріуполя взяли участь Туреччина, Ізраїль, Швейцарія, Франція, а також представники ООН та Міжнародного комітету Червоного Хреста, — заявила на пресконференції в Києві інша представниця ГО «Спільнота Оленівки» Марія Алєксєєвич, чоловіка якої також було поранено двічі: в Маріуполі та в Оленівці. — Задля порятунку полонених ми, члени сімей азовців, маємо зустрічатися з високопосадовцями цих країн, а також Саудівської Аравії та Об’єднаних Арабських Еміратів, бо вони брали участь в обмінах полоненими й мають певний вплив на рф. Маємо донести до них, що російський полон нищить здоров’я і вбиває, бо рф утримує полонених в нелюдських умовах і катує, причому дуже жорстоко. Щоб ці зустрічі відбулися, потрібна допомога у їхній організації Офісу президента України, МЗС та інших структур, які можуть посприяти.
— Нам відповіли, що така зустріч з турецькими високопосадовцями не на часі, а стосовно інших держав поки що не сказали ані «так», ані «ні», — каже Анна Лобова.
— Родини полонених якимось чином залучені до перемовин з російською стороною про повернення з полону рідних?
— На жаль, ні, хоча ми про це просимо, — відповідає Анна Лобова.
— Чому, ви вважаєте, що є потреба в участі родин в переговорах про обміни?
— Ми хочемо знати, що конкретно було запропоновано російській стороні для обміну полонених азовців. Як вона обґрунтувала відмову обмінювати їх? Раніше (тобто, до 6 травня 2023 року) азовців повертали. Значить, ситуація не безнадійна. Щоб знати, які варіанти пропонувати в наступних переговорах з рф, нам слід знати, що Україна вже пропонувала рф, яку конкретно ціну за їх свободу називала росія.
— На початку цього року родини полонених зустрічалися з головою Офісу президента України Андрієм Єрмаком та керівником ГУР Кирилом Будановим, — каже Марія Алєксєєвич. - Єрмак сказав нам, що Координаційний штаб з питань поводження з полоненими не буде заперечувати проти того, щоб наш представник був долучений до організації обміну полоненими — від перемовин до безпосередньо передачі бранців. Ми обрали свого представника, звернулися до Координаційного штабу, але нам відповіли «ні». Нам запропонували підключатися на етапі, коли обміни вже відбудуться — щоб ми мали можливість поговорити зі звільненими хлопцями та дівчатами в лікарнях.
На зустрічі з Єрмаком та Будановим ми підняли ще одне дуже важливе питання: яких конкретно міжнародних домовленостей було досягнуто весною 2022 року щодо подальшої долі захисників Маріуполя? Хто брав участь в переговорах? Попросили назвати перелік країн-гарантів. На це Кирило Буданов відповів, що ми не будемо готові почути всю правду.
Зараз ми звернулися до Офісу президента України, щоб повторно провести зустріч з Андрієм Єрмаком і Кирилом Будановим — хочемо підняти нагальні питання станом на зараз.
Читайте також: «Вашим сім’ям сказали, що вас розстріляли»: мати трьох дітей добивається звільнення чоловіка та брата, яких ув’язнили окупанти
Фото надані Анною Лобовою
В заголовку стоп-кадр відео
127064Читайте нас у Facebook
