«Ти допомагав мені обрати сукню на випускний, а я обирала тобі домовину»: розповідь доньки про загибель захисника України

«Я досі не можу повірити, що це сталося з нами. Неймовірно важко без твоїх порад, підтримки та вчення. Постійно згадую наші останні обійми… Божеволію, коли думаю що більше ніколи тебе не почую. Ти виховав в мені сильну, розумну, справедливу дівчинку. Татусю, невже ми не станцюємо з тобою шкільний вальс на моєму випуску? Невже ти більше ніколи не зробиш підказку, як правильно вчинити? Невже більше ніколи не привітаєш із днем народженням? Останнього разу ми вибирали квіти мамі на день народження, а тепер я вибираю квіти на кладовище. Ти допомагав мені обрати сукню на випускний, а я обирала тобі домовину. Не можу передати цей біль, коли писали твоє ім'я на табличці…» Такий допис присвятила батьку Крістіна Дідур. 39-річний молодший сержант Віктор Гребенюк був розвідником. У травні 2024 року захисник під час виконання бойового завдання на Харківщині загинув, отримавши під час авіаційного удару травми, несумісні з життям.

«Тато ніколи не стояв осторонь від чужих проблем»

- Мій тато родом з Вінницької області. До п'ятирічного віку проживав разом з дідусем та бабусею. Свого батька татусь не бачив і не знав, бо той помер, коли йому було три з половиною роки, — розповідає «ФАКТАМ» донька героя Крістіна Дідур. — Зі сторони батька у Віктора в Одеській області є два брати, з якими він все життя мріяв зустрітися, але мрія так і не здійснилась. Зі сторони матері є молодша на 5 років сестра від вітчима. Через те, що батьківської ласки у нього не було, тато всю любов віддавав молодшій сестрі. Дуже любив тварин, найбільше захоплювався собаками. Одного разу, повертаючись зі школи, тато знайшов маленького голуба та приніс додому. Не повідомивши батьків, тримав його вдома під ліжком. І коли птах виріс, тато ніяк не міг попрощатися із другом, навіть узимку тримав у хаті, попри заборону батьків. Одного дня, повернувшись зі школи, голуба вдома не знайшов. Відкривши каструлю з їжею, подумав, що птаха батьки приготували на вечерю, і розплакався. Під дією емоцій вирішив поховати голуба й вилив каструлю з юшкою під дерево. Зробив хрест із двох гілочок та запросив друзів на похорон. А згодом виявилося, що батьки просто забули закрити вікно, і голуб вилетів та не повернувся. У 35-річному віці тато з роботи приніс ще одного голуба і назвав його «Пі-пі». Тато ніколи не стояв осторонь від чужих проблем, у будь-який момент до нього могли звернутися за допомогою.

Читайте також: «Коли дізнались, що син зник безвісти, у його тата стався інсульт»: російські окупанти розстріляли військовополоненого Івана Григуса

— Чим захоплювався ваш тато змалку? Де вчився після школи і яку професію отримав?

— Змалку захоплювався мотоциклами. У дорослому віці мав дуже багато мототранспорту. Я пам'ятаю, як він часто ремонтував мотоцикли, а потім катав мене на них. Окрім мототранспорту, тато ще любив рибалити, до цього і мене привчив. Після закінчення 11 класу тато хотів стати електромеханіком, але провчившись пів року зрозумів, що це не його, й пішов до армії. Після армії вступив до транспортного коледжу в Одесі, але навчався там недовго. Так і не здобувши вищої освіти, повернувся додому й влаштувався працювати на підприємство у смт Рудниця. Там пропрацював близько 20 років і став технологом. Був відповідальним та організованим робітником. Багато нововведень зробив у виробництві, якими користуються і по цей день. Мав гарні стосунки з робітниками заводу. Свою роботу виконував сумлінно та старанно.

«Батьки 14 травня 2022 року одружилися. Через два роки в цей день тато загинув»

— Знаю, що у батьків дуже романтична історія знайомства. Розкажіть про це.

- Тато, якому було 25 років, познайомився із мамою на одній з дискотек у селищі Піщанка, де вона проживала. Під час знайомства моя мама збрехала про свій вік та ім'я. На момент знайомства їй було 20, а вона сказала, що ще навчається в одинадцятому класі. Після знайомства вона взяла контакти тата, але так і не зателефонувала йому. Він відчайдушно робив спроби знайти її, приїжджав до школи і там чекав, коли вийде та дівчина, яка йому сподобалась. Але через пів року на одній із дискотек таки зустрів її, і вже від себе не відпускав. Його навіть не злякало те, що на той момент у неї була я. Згодом в шаленому коханні з'явився мій брат Богдан, який змінив наше життя докорінно. Братику ім'я вибирав тато. Він мріяв про те, щоб зробити гарний ремонт навколо будинку. Дати мені з братом хорошу освіту. А ще мріяв про те, як після війни придбає дорогий мотоцикл та влаштує собі з мамою навколосвітню подорож і обов’язково побуває в Афінах. Але цій мрії, як і іншим, не судилось здійснитися.

Він казав: «Я хочу, щоб ви жили у 5 разів краще, ніж жив я». Ніколи тато нас ні в чому не обмежував, він був щедрою людиною. Раніше, як ми з братом були малим, в день отримання зарплати тато віз нас у магазин іграшок та дозволяв вибирати, яку заманеться. У нас було настільки багато іграшок, що навіть не було де їх складати. Пам'ятаю, як у дитинстві у мене була корзинка у вигляді жабки, тато влаштовував мене усередину та грався зі мною, зачиняючи і відчиняючи корзинку зі словами: «Ку-ку». 12 років мама з татом жили в цивільному шлюбі. А під час війни, 14 травня 2022 року вони одружилися. На розписі батьків ми з братом були єдиними свідками. Дивлячись на них я розуміла, яким є справжнє кохання. Вони, тримаючись за руки, присягнули вічно бути вірними один одному, щоб навіть смерть не розлучила їх. Але через два роки дата їх одруження стане датою загибелі тата.

— Як батько потрапив на війну і що розповідав про неї?

— На день народження мами, 25 лютого 2022 року, тато сказав, що поїхав купувати квіти, а насправді пішов до ТЦК як доброволець — захищати Україну. На наступний день зранку, о 6 годині, він повідомив мамі, що через три години йому потрібно з'явитися у ТЦК, і що він не може стояти осторонь, коли вбивають дітей, жінок, літніх людей. Ми всі його відмовляли, його рішення стало для нас шоком, бо згідно ВЛК тато був списаний від військової служби, у нього були проблеми з зором та спиною. Тато служив спочатку на Львівщині, де отримав звання молодший сержант, став командиром взводу. Мав позивний «Граф», бо завжди ходив охайним. Знаючи наше хвилювання за нього, постійно казав: «Все буде добре, я вас люблю». Про бої надавав мінімальну інформацію, тому що служив розвідником, де її витоку не повинно бути. Знаючи, що наш татусь герой, мати теж прийняла рішення бути корисною для держави та змінила своє цивільне життя на військове.

Читайте також: «Я б хотіла помститися за чоловіка та приєднатись до ЗСУ»: сповідь 19-річної вдови легендарного командира Павла Клепача

— Коли востаннє бачили його і як загинув тато?

— 25 лютого 2024 року на день народження матері татусь приїхав у останню свою відпустку — це був справжній сімейний відпочинок. 7 березня на мої іменини я разом із мамою відвозили тата і його побратима у Харківську область. Дуже довго ми прощалися із татом і не хотіли його відпускати, всю дорогу додому мама плакала та була сумна, ніби серце відчувало, що то була їх остання зустріч. Коли бої у Харківській області активізувались, ми всією сім'єю дуже хвилювалися за батька, душа не мала спокою. Кожний день жили від дзвінка до дзвінка, аж поки одного дня тато не вийшов на зв'язок.

У ніч з 13 на 14 травня під час важких боїв окупанти завдали авіаудару по позиціям наших бійців. 14 травня цілий день батько не виходив на зв'язок, приблизно о 19 годині до дідуся зателефонував односельчанин і запитав, чи правда, що загинув його зять. Це був шок для нас всіх, мати почала телефонувати командиру… Цілих сім днів, поки ми очікували на тіло тата, сподівалися, що це неправда. Але, на жаль. Поховали тата у селищі Піщанка, де ми проживали однією сім'єю 14 років. Проводжати батька прийшло все селище. Це важка втрата для нас, нестерпний біль з яким ми живемо вже три місяці і досі не віримо, що його вже немає, що він став ангелом-охоронцем для нас.

— Чому вирішили створити петицію про присвоєння татові звання Героя України?

- Дивлячись на переживання мами після втрати чоловіка, її колега по службі запропонувала написати петицію президенту про присвоєння звання Героя України посмертно Гребенюку Віктору Петровичу, який врятував життя трьом побратимам. Мій молодший братик сказав, що це найменше, що ми можемо зробити для нього. Петиція трішки відволікає від болю, який нас просто випалює. Петиція є способом зберегти шану та пам'ять про батька, тому я буду вдячна, якщо ви підтримаєте її.

Раніше «ФАКТИ» розповідали історію поліцейського з Маріуполя.

410

Читайте нас у Facebook