«Коли дізнались, що син зник безвісти, у його тата стався інсульт»: російські окупанти розстріляли військовополоненого Івана Григуса

Людина з надзвичайно добрим серцем та світлою душею — так кажуть всі, хто знав Івана Григуса із села Залізці на Тернопільщині. 33-річного захисника мобілізували восени минулого року, а вже на початку 2024 він був одним із тих, хто мужньо до останнього боронив Донеччину. Невдовзі стало відомо, що бійця взяли у полон окупанти, а за кілька тижнів страшна звістка — Івана вони розстріляли. У нього залишились матір, брат та двоє племінників.

Читайте також: «Мій чоловік потрапив в полон, а батько зник безвісти»: путінський режим жорстоко маніпулює почуттями родичів невільників

- Як тільки згадую Івана, відразу сльози в очах, занадто жорстока доля в нього. Мені здається, що він за життя мухи не скривдив, а з ним росіяни так вчинили, на таке навіть звірі не здатні, — розповів «ФАКТАМ» Ярослав Дерех, троюрідний брат загиблого. — Іван та його брат Олександр виросли у Залізцях, свого часу їхній дідусь був директором нашої школи. Родина інтелігентна, виховували дітей у любові до ближнього та своєї країни. Я у Івана викладав захист України, він був однокласником моєї дочки, то я добре пам'ятаю той клас. Худорлявий такий, із гарною усмішкою — таким запам’ятав його. Учень, який завжди виконував усе, що б його не попросили, найчастіше любив сидіти за третьою партою під вікном. Іван ріс веселим та компанійським. Він з усіма товаришував, був душею компанії, захоплювався спортом, найбільше йому вдавалось підтягування на турніку. Любив техніку.

Мама Івана певний час викладала біологію та хімію, але часи були важкі, тому вона звільнилась та поїхала на заробітки до Італії. За синами доглядали дідусь з бабусею та тато. Іван не цурався ніякої роботи, тому після закінчення школи їздив за кордон та працював там на різних роботах. Матір все мріяла, як одружить сина, а він подарує їй онуків. Та не судилося.

«У своєму телеграм-каналі росіяни написали про Івана: «Украинский солдат обладает немалой выдержкой и чувством юмора»

Повномасштабне вторгнення застало Івана Григуса в Україні. Попри те, що раніше досвіду служби він не мав, у жовтні 2023 року його мобілізували до 79-тої окремої десантно-штурмової бригади. Далі було навчання, де він отримав спеціальність кулеметника. Воював на Донецькому напрямку.

- Іван весь час підтримував спілкування із мамою та рідним братом. Надсилав відео та світлини, радів, що вдалось опанувати ту чи іншу зброю та техніку. Скільки сліз виплакали рідні, переживаючи за нього, одному Богу відомо. Проте Іван наголошував, що боронити країну — обов’язок кожного. І що все буде добре, він обов’язково повернеться з перемогою. Після того як закінчились навчання, мій троюрідний брат разом із іншими бійцями відправились у Курахове, там виконували бойові завдання. Це не лише виїзди на нульові позиції, а й евакуація «трьохсотих». Не раз Іван казав, що дуже боляче, коли не можеш забрати пораненого через те, що поки зуміли дістатись туди, землю вже окупували вороги…

24 січня 2024 року Іван Григус разом з побратимом Олександром Васильчуком поїхали на бойове завдання, але звідти так і не повернулись.

- Іван раніше дав матері контакти командирів, вона писала старшині роті, він повідомив, що син з Олександром та двома побратимами з іншого взводу охороняли опорний пункт у населеному пункті Новомихайлівка Донецької області. А вже 27 січня прийшло сповіщення, що воїн безвісти зник… Матір Івана та рідні Олександра оббивали всі пороги, писали до Червного Хреста, публікували фото та інформацію в соцмережах.

Читайте також: «Я б хотіла помститися за чоловіка та приєднатись до ЗСУ»: сповідь 19-річної вдови легендарного командира Павла Клепача

РЕКЛАМА

І вже 3 лютого російський канал «Морская пехота» виклав пост про те, що військові російської 155-ої бригади морської піхоти Тихоокеанського флоту взяли у полон двох бійців ЗСУ. Спочатку показали Олександра, побитого… Наступного дня — Івана, в якого були зв’язані під колінами руки. «Два украинских солдата обладают немалой выдержкой и чувством юмора. Ну, наверное, потому и остались в живых. Не поверили телемарафонным шутам, а пошли по велению сердца», — підписали відео окупанти.

- На відео Іван назвав прізвище, позивний, бригаду та що із Тернополя сам. Побачивши його, ми та рідні мого троюрідного брата були щасливі, що він хоча б живий. Бо полон — це не смерть, є надія звідти вийти живим. Постійно молились за повернення земляка. Потім було ще одне відео, не довше 5 секунд. — Ваня з побратимом вже без однострою, скоріш за все, забрали окупанти. Брат палив цигарку й сказав: «Спасибо 155-ей бригаде, что знатно дали пи…». А за два тижні прийшло сповіщення, що Івана нема, його вбили у полоні окупанти. Куля влучила у потилицю, вийшла справа над бровою. Брат Івана довго не знав, як розповісти страшну звістку матері… А коли вона дізналася, здавалося, що крик її розпачу чує весь світ.

«Я вірю, що знайду вбивць сина»

Поховали Івана Григуса у рідних Залізцях. Попереду несли коровай та гільце. На його могилі досі нема дати загибелі, бо вона невідома. Матір наполягла, аби труна була відкритою, щоби весь світ бачив, якими жорстокими та цинічними є росіяни.

- Для мене це вже втрата другого учня. У липні минулого року загинув Василь Кучмай, бойовий медик взводу розвідки. Свого часу він поборов рак, тоді повернувся з-за кордону, аби боронити країну. Потім загинув Іван. Тепер дізнався, що безвісти зник третій мій учень. Молюсь, аби він повернувся живим.

Читайте також: «Диво» напередодні річниці масового вбивства «азовців» в Оленівці: росія дала можливість трьом з тих, то вижив, звернутися до президента України

Матір розстріляного бійця нині проводить власне розслідування справи, вона знайшла тих, хто брав її сина у полон і хто, ймовірно, міг розстріляти Івана та Олександра. Одного з них вже нема, наші воїни вбили, інші у росії, але різко закрили соцмережі. Всі дані вона вже передала правоохоронцям, справу передано до Міжнародного суду, там вона класифікується як «порушення правил ведення війни».

- Я вірю, що знайду вбивцю сина, відразу плюну в очі. Або щось інше зроблю… Ненавиджу їх, — сказала пані Галина «ФАКТАМ» — Коли ми одержали звістку, що син зник безвісти, у його тата стався інсульт. Потім стало відомо, що у нього злоякісна пухлина головного мозку. Він пережив похорон, але танув на очах. Старший син забрав його до себе й дбав про нього до останнього дня. 27 травня він помер і похований біля Івана.

Стільки горя нашій родині принесла ця росія. Старший син та невістка щотижня на могилі Івана, обов’язково ведуть туди племінників та розповідають, що їхній дядько був героєм. Не сприймається його смерть ні розумом, ні серцем. Водночас хочеться помсти, і щоб сталось диво, щоб син повернувся живим. Ось так і проходять дні і ночі. До сих пір шукаю… Вдячна всім, хто поділяє моє горе.

Раніше «ФАКТИ» писали про загибель на війні колишнього мера Умані Олександра Цебрія.

582

Читайте нас у Facebook