Чому Захід схильний підтримати Лукашенка та як Бацька відсікає російських гравців на виборах
Чому насправді опозиція не спромоглася визначитися з єдиним кандидатом, «ФАКТАМ» пояснив політичний аналітик Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич. Раніше він розповів, як Лукашенко «розмазав» тезу Путіна про ключову роль Росії у перемозі у Другій світовій війні .
— Якщо говорити про білоруську опозицію — вона перебуває у глибокій кризі: фінансовій, людській, кризі ідей. Це перше. Друге: ідея праймеріз була досить цікавою, але вона продемонструвала ще одну кризу — недоговороспроможність. Тому що лідери опозиції на початковому етапі узгодили формат, зокрема відкриті зустрічі. А відкриті зустрічі припускають, що туди можуть приходити всі, і урядовці адміністрації Лукашенка, які є виборцями. Потім, звичайно, одні почали набувати прихильників, інші — втрачати, і виникла невизначеність.
Тобто тут питання не одного Северинця, а одразу кількох лідерів: одні не довіряли результатам поїздок містами, інші — результатам онлайн-голосування. Хоча про те, що цій онлайн-платформі довіряють, заявляли всі та підписали відповідні документи.
Якщо говорити про людське питання, то криза кадрів існує. Якщо про фінансове, то закриті кордони — це обмеження, зокрема, й фінансового ресурсу білоруської опозиції. Я не говоритиму про фінансування її іншими державами, але вичерпані надходження від білорусів, які живуть за кордоном (а білоруська імміграція в Європі досить велика), — це також певний негативний момент.
Ще один момент, який пояснює, чому зараз така опозиція, зумовлений ставленням західних держав до виборів у Білорусі. На відміну від попередніх електоральних кампаній, частини європейських та американських еліт обережно почали сприймати тезу про те, що краще диктатор, ніж Білорусь стане частиною Росії. Тобто, там констатують, що в країні була і є авторитарна диктатура, але при цьому співпрацю з нею розвивають. Причому як Сполученими Штатами Америки, як Європейським Союзом загалом, і окремими країнами. Наприклад, польське МЗС заявило, що найближчими роками Білорусь стане пріоритетною у зовнішній політиці Польщі. Це теж про щось свідчить.
Позиція ключових політичних партнерів, на яких дорівнює білоруська опозиція, така: великої політичної підтримки (і не тільки політичної) ти не отримаєш, тому що на даний момент на Заході взяли паузу, причому паузу, яка вигідніша Лукашенку. А з іншого боку є внутрішня криза і в опозиційних партіях.
— Попри все, у передвиборчих перегонах ще залишалося кілька цікавих гравців. Наприклад, блогер і бізнесмен Тихановський, якого заарештували відразу після заяви про намір взяти участь у виборах. Чим він страшний для Лукашенка? Адже йому навіть не дали зареєструвати свою групу для збору підписів (для висування кандидатом у президенти потрібно зібрати сто тисяч підписів), а тепер надсилають анонімні погрози його дітям та дружині Світлані, яка в останній момент спромоглася зареєструвати таку групу.
— Я не сказав би, що Тихановський страшний. Він був неприємний тим, що працював із протестними настроями стандартного електорату Лукашенка. Якщо подивитися риторику Тихановського — там практично немає тез, за що він виступає. Тобто це дуже технологічний, грамотно побудований медійний проект, що ґрунтується на альтернативних засобах донесення інформації, у тому числі соціальних мереж та YouTube.
Тихановський фактично фронтмен розгорнутої мережі YouTube-каналів, яких, якщо я не помиляюся, більше десятка Білорусі. Сценарій більшості роликів можна порівняти, наприклад, із українським шоу «Стосується шкірного», де часті історії людей з негативним підтекстом. Там просто проводиться паралель на рівні усієї Білорусі. Тобто це стандарт телевізійного шоу із особистими історіями, які добре заходять, перенесений до YouTube.
Читайте також: Рейтинг Лукашенка не перевищує 5%, а його головний суперник — понад 50%: хто може стати наступним президентом Білорусі
І ця концепція дозволила мобілізувати певну частину людей, які раніше не цікавилися політикою, точніше дозволила підібрати цих людей, бо невдоволення громадян чи певні тривожні настрої були незалежно від наявності чи відсутності цих роликів. І це була робота саме на базову аудиторію, базовий електорат Лукашенка, бо Тихановський дуже нагадує Лукашенка 1994 року: з риторики, з поведінки та з усього іншого.
А з іншого боку, якщо подивитися події, що відбувалися, то в принципі в кейсі з підписами Тихановського можна побачити й іншу річ — саме такий хід збору підписів дозволив владі в певному сенсі каналізувати протестні настрої у базового електорату Лукашенка. Люди спочатку вийшли, вони подивилися, хтось підписався, далі пішли точкові репресії. Тому що в порівнянні з тим, що було раніше, поки що ці репресії справді точкові, але вони є, звісно.
І на цьому фоні частина активістів просто злякалася, вирішивши, що «справа не моя». А коли пішли репресії проти тих людей, які засвітилися у роликах Тихановського, то частина електорату теж вирішила: «Я не ризикуватиму». І оскільки ця кампанія не мала ідеологічного посилу «за що ми виступаємо», — то й гурт починає потроху розсипатися.
Ситуацією з Тихановським не погасили протестні настрої, вони залишилися, але їх каналізували — направили до непроблемного русла. І на сьогодні якраз із цією групою влада більш-менш спрацювала. Так, методом репресій, але в принципі ця група виборців нині менш небезпечна для Лукашенка, ніж решта.
— Чи насправді Лукашенко вважає свого конкурента Віктора Бабаріко настільки небезпечним, що після того, як той зібрав 400 тисяч підписів, пішов наїзд на «Белгазпромбанк», де ввели зовнішню адміністрацію, а потім і обшук особисто у Бабаріко, затримання його із сином, арешт рахунків та звинувачення у несплаті податків та легалізації незаконних доходів?
— Лукашенко не вважає Бабаріко чи Цепкало своїми сильними конкурентами — він вважається насамперед впливом Російської Федерації. Як би там не було, Бабаріко довгий час очолював «Білгазпромбанк» — фактично «дочку» «Газпромбанку». Лукашенко побоюється дрейфу всередині власної вертикалі влади, а Бабаріко має зв'язки серед іншого і з чиновниками середньої ланки. Це слабке місце Лукашенку, за яке він побоюється.
Лукашенко радше боїться не самого Бабаріко, а тих, хто може за ним стояти, можливого російського впливу. При цьому Бабаріко має власний фінансовий ресурс для розвитку політичного проекту, який зможе відігравати більшу роль, не лише на президентських виборах. Відповідно це небезпека, загроза.
Саме тому розпочалися репресії проти «Газпромбанку». Але неправильно говорити, що ці репресії виникли саме зараз. «Білгазпромбанк», що належить «Газпрому», тривалий час був недоторканим у республіці Білорусь банк. Я думаю, ви розумієте, що банківська установа, яка за своїм статусом захищена від активних дій силовиків та контролюючих органів, стає привабливою для багатьох представників білоруського бізнесу.
Але це не означає, що щодо «Білгазпромбанку» не збирали інформацію, бо будь-яке звинувачення та обшуки з конфіскацією, природно, неможливо провести без попереднього стеження. Білоруська влада каже, що все почалося у 2016 році. Хоча я припускаю, що все почалося 2018 року, коли послом РФ до Білорусі приїхав пан Бабич.
Враховуючи погіршення відносин із Москвою, зараз точиться суперечка з «Газпромом» щодо цін на газ — це той варіант, коли Лукашенко може підняти ставки. Тому «Белгазпромбанк» — це комплексніший кейс, де є посил російської влади. Принаймні Мінськ ходять чутки, що в іншому банку з російським капіталом «Белпромстройбанк — Ощадбанк» різко почалися процеси змін наглядової ради, частина людей не захотіло більше бути в ньому.
Тому дуже можливо, що це посилання просто російським фінансовим органам щодо втручання у білоруські справи. Друге — це посилка «Газпрому». А третє — це додаткові ресурси чи додаткові аргументи у переговорах із «Газпромом» щодо цін на газ. Тому що «Білгазпромбанк» — це банк, у якому обслуговується «Газпром-трансгаз Білорусь», тобто транспортна система, що належить «Газпрому». І якщо ти тримаєш усі фінанси твого опонента щодо суперечки під контролем, то це дуже виграшна переговорна позиція.
Читайте також: Старість не радість: навіщо Путіну Білорусь і чому Лукашенко його тролює
Тут одразу кілька елементів. І ключові, на мою думку, це все-таки чинники стосунків із Російською Федерацією. Плюс до всього, це ще одне втручання Росії у виборчу систему, тому що в ініціативній групі Бабаріко є кілька людей, які продовжують працювати в структурі «Білгазпромбанку». Ви розумієте, що якщо людина працює в державному банку Російської Федерації, то брати участь у виборчій кампанії в іншій країні вона може лише за однієї умови: якщо керівництво банку не в Мінську, а в Москві, як мінімум, нейтрально до цього відноситься.
— Навіщо Лукашенку взагалі пресувати поки що навіть не кандидатів у президенти, а кандидатів у претенденти в кандидати в президенти, якщо все одно потім вважатимуть на користь Лукашенка?
— Запитання в іншому — у протестних настроях. І суть не в особи претендентів на те, щоб стати кандидатами в президенти, а в роботі з протестним електоратом. Багато людей, які раніше не цікавилися політикою, сьогодні беруть участь у збиранні підписів. Влада в авторитарній державі намагається показати, чим це загрожує. От і все.
— На рівні залякування?
— Частково залякування, частково на рівні недопущення створення організацій, які можуть перерости у політичний проект.
— З президентських перегонів вийшов Олег Гайдукевич, про якого говорили, що він поряд із Северинцем, Цепкало та Бабаріко міг би скласти конкуренцію Лукашенку. Причому Гайдукевич заявив про підтримку Лукашенка. То був спеціально створений технічний кандидат чи йому, як зараз Світлані Тихановській, зробили пропозицію, «від якої не можна відмовитися»?
— Гайдукевич — це стандартний спаринг-партнер Лукашенко, спочатку старший (батько Олега — Сергій Гайдукевич — тричі брав участь у виборах президента та ще в одній кампанії зняв свою кандидатуру. — А.Г.) , а потім молодший. Це старий технічний проект білоруської влади.
— А чи не зробить те саме Валерій Цепкало — соратник Лукашенка ще з його перших виборів? Чи перебуває зараз під пресом Бабаріко?
— Не виключаю. Враховуючи, що Білорусь активно обговорює майбутні зміни до Конституції, посилення політичних партій, припускаю, що один із цих людей може бути політичним проектом адміністрації президента Білорусі щодо створення нібито опозиційної партії. Щоб зібрати в певну структуру людей, критично налаштованих до влади, але щоби ці настрої можна було знову каналізувати, зробити керованими. Але давайте поки не загадуватимемо, ми всі побачимо вже наприкінці серпня.
— Наскільки можна вірити опитуванням, які показують рівень підтримки Лукашенка у три відсотки?
— Це опитування на різних інтернет-майданчиках. Я просто хочу нагадати ситуацію початку 2019 року з опитуваннями у Facebook у групах, які підтримували Порошенка чи Зеленського. В одних групах був результат, що 90 відсотків голосуватимуть за Порошенка, а в інших 90 відсотків — Зеленського. Це не соціологія — це опитування на інформаційних майданчиках.
— Тобто, ці три відсотки підтримки дав протестний електорат, який заходить на інтернет-майданчики?
— Так. Друге: до білоруської преси просочувалися дані із закритих соціологічних опитувань, які робив Інститут соціології НАН Білорусі, де рівень довіри до Лукашенка коливається близько 24 відсотків. Я думаю, ви розумієте, що рівень довіри завжди набагато нижчий від реального рівня електоральної підтримки. Якщо у Лукашенка був станом на середину травня рівень довіри 24 відсотки, то відповідно рівень електоральної підтримки був як мінімум у півтора рази більшим.
Як раніше повідомляли «ФАКТИ», передбачалося, що президентські вибори у Білорусі відбудуться 30 серпня 2020 року — у день 66-річчя Олександра Лукашенка. Але їх призначили на 9 серпня. Мабуть (попри теоретичну можливість другого туру — не пізніше 23 серпня), щоб до дня народження провести церемонію інавгурації.
817Читайте також: Україна може разом із Білоруссю «дружити» проти Росії: яку гру затіяв Лукашенко
Читайте нас у Facebook
