Його називають українською легендою канадського хокею. Це саме собою незвичайно. Як, втім, і все, що з ним відбувалося, починаючи від народження. Коли наприкінці грудня 1929 року в сім'ї іммігрантів з України Луї (Леоніда) та Ганни Савчук народився другий син, лікарі одразу діагностували у нього невиліковну хворобу спини, яка не дозволяла йому протягом усього життя випрямлятися на повний зріст. Маленького інваліда хотіли назвати Тарасом, але паспортистка внесла до його канадських документів ім'я Терренс. Батьки з ранку до пізньої ночі тяжко працювали на фермі. Так що опіку над слабеньким Террі взяв його старший брат Майк. Він скрізь тягав його за собою — і до школи, і на заняття у хокейній команді.

Террі любив старшого брата і хотів бути схожим на нього. Але біда, як кажуть, не ходить одна. У 17 років Майк зненацька помер від серцевої недостатності. Пожурившись про улюбленого брата, Террі вирішив на згадку про нього піти в хокей. З жалю тренер шкільної команди вирішив поставити згорбленого хлопця у ворота. Тим більше, що всі ж хотіли грати в нападі, а охочого стояти у воротах відшукати було неможливо. Під час одного з матчів Террі невдало впав на руку, внаслідок чого ліктьова кістка роздробилася на 60 частин. Майже добу витратили лікарі на те, щоб урятувати хлопцю руку. І якимось дивом їм удалося це зробити. Щоправда, вона стала на 8 сантиметрів коротшою.

У першому своєму матчі в Американській хокейній лізі (АХЛ) згорбленому та короткорукому 18-річному воротареві Індіанаполіс Кепіталз довелося почути від глядачів чимало образ. Найнешкідливішим було: «Що це за горила стоїть у воротах?!». Але, коли «Кепіталз» виграли з рахунком 5:1, а незграбний голкіпер відбив 25 кидків суперника, уболівальники вже кричали: «Юккі! Юкі!» (Так у Канаді на той час частенько називали іммігрантів з України). За талановитим Террі Савчуком розпочалося справжнє полювання серед команд уже НХЛ (Національної хокейної ліги). Дебютувавши у складі «Детройт Ред Уінгз», він потім грав і за найкращі клуби з Бостона, Лос-Анджелеса, Нью-Йорка. Його «горилоподібну» стійку, що спочатку викликала у всіх глум, почали переймати голкіпери багатьох команд. Адже їм було невтямки, що по-іншому стояти у воротах Юккі просто не міг, про що розповів журналістам лише через 20 років своєї кар'єри. Ну, а переймати рідкісну безстрашність Тері Савчука, звичайно ж, не міг ніхто. Та ніхто, мабуть, і не збирався цього робити. У той час, коли хокейні воротарі вже почали грати в захисних масках, Юккі, як і раніше, виходив на майданчик з відкритим обличчям, яке нерідко безстрашно підставляв під гумові шайби, що летіли з божевільною швидкістю. За 21 рік у НХЛ йому зробили близько 100 операцій, що залишили на обличчі понад 400 (!) шрамів.

Він став легендою хокею ще за життя. Його рекорд — 103 «сухих» гри у 1024 матчах НХЛ — 39 років ніхто не міг побити. Він завоював усі найпрестижніші нагороди, що існували в НХЛ, у тому числі 4 Кубки Стенлі та 4 призи найкращого голкіпера ліги. Ним захоплювалися всі — і товариші по команді, і вболівальники, і журналісти. Але його ніхто не любив. Постійно терплячи нестерпні болі, Террі був надзвичайно грубим з усіма, хто його оточував. У кращому разі міг послати захисників за погану гру кудись подалі. У гіршому міг і заїхати по спині ключкою. Загинув Террі внаслідок безглуздої бійки з одним із нечисленних своїх друзів. Так вийшло… Приз Лестера Патріка за визначні заслуги та внесок у справу хокею Терренсу Савчуку присудили вже після його смерті.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.