23 лютого 1944 року в невеликому казахському місті Карсакпаї народився Олег Янковський, якому самою долею була приготована роль одного з найкрасивіших і найпопулярніших акторів радянського кіно. Батько, який мав польське та білоруське коріння, свого часу був репресований і засланий із сім'єю до Казахстану. Старші брати, які рано вирішили стати артистами, після переїзду до Саратова почали працювати в місцевому драмтеатрі. Отже, нічого дивного, що в тому ж театрі, закінчивши виш, влаштувався і Олег. І дружину собі, до речі, у тому самому театрі знайшов, і місцевою знаменитістю досить швидко став. Коротше кажучи, все в нього — за саратовськими мірками — складалося чудово.

Так би й збирався Янковський усе своє життя служити в провінційному театрі, якби не його величність Випадок. Якось, перебуваючи на гастролях у Львові, зайшов Олег повечеряти в затишний ресторан, що сподобався йому. А там якраз у цей час сидів зі знімальною групою фільму «Щит та меч» режисер Володимир Басов. Басов з ніг збився у пошуках артиста на роль Генріха Шварцкопфа. І тут раптом помічає незнайомця, як дві краплі води, схожого на героя. Коротше кажучи, довго Янковського вмовляти не довелося. Так випадкова зустріч у львівському ресторані буквально перевернула його життя. Після виходу на великий екран фільму «Щит і меч», а потім ще й драми «Служили два товариші», Янковський прокинувся знаменитим.

А після зйомок у трьох поспіль фільмах за участю Євгена Леонова Янковський настільки запав у душу найпопулярнішого актора, що той, повернувшись до Москви, настійно порадив відомому режисерові Марку Захарову вирушити до Саратова, щоб ближче придивитися до Янковського у ролі князя. Про те, що було далі, журналістам «ФАКТІВ» пощастило чути з перших вуст, коли Марк Захаров та Олег Янковський побували в гостях у нашій редакції. Та пам'ятна зустріч стала для обох доленосною. Перейшовши на запрошення Захарова в «Ленком», Янковський продовжував служити у ньому майже до останніх днів свого життя.

Ну, і, звичайно, паралельно знімався в кіно. У Марка Захарова — у «Тому самому Мюнхгаузені» та «Звичайному диві». У Андрія Тарковського — у «Дзеркалі» та «Ностальгії». У Романа Балаяна — у «Польотах уві сні та наяву». А ще були картини «Мій ласкавий та ніжний звір» Лотяну, «Крейцерова соната» Швейцера, «Доктор Живаго» Прошкіна… Загалом Олег Янковський знявся більш ніж у ста картинах. І мало не у всіх його супроводжував шалений успіх. На цьому тлі парадоксальним здавалося його висловлювання про те, що часом він шкодує про вибір професії: «Це правда, іноді шкодую. Адже весь трагізм акторської професії в тому, що якось і народне кохання, і популярні ролі залишаються позаду. І це дуже болісний, страшний момент…». А глядачам завжди здавалося, що подібні сумніви йому просто невідомі.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.