Якось старий і мудрий учитель, спостерігаючи за тим, що відбувається у нашому несправедливому світі, спробував пояснити те, що відбувається, своїм юним учням.

— Ось уявіть собі. Живе у степу сарана. Знаєте, коники такі. На перший погляд, цілком звичайні, безневинні. Живуть та живуть собі. Адже це просто коники … Але як тільки вони починають збиватися в зграю, знищуйте їх, інакше ця зграя незабаром знищить вас!

— Або наведу вам інший приклад, — вчитель обвів довгим поглядом учнів, котрі ловили кожне його слово. — У тундрі живуть гризуни, яких називають лемінгами. Живуть та й живуть собі. На вигляд абсолютно невинні істоти. Правда, іноді вони збиваються в зграї — і мчать тундрою, знищуючи все на своєму шляху. Якщо хочете вижити у тундрі, знищуйте їх. Інакше вони знищать вас.

— А тепер так, щоб вам стало ще зрозуміліше, до чого я хилю. У світі чимало простих та невинних людей. І такими вони залишаються доти, доки під чиїмось очима не починають збиватися в зграї. Нам не можна дозволяти їм завершити задумане. Інакше порятунку від цих зграй не буде. Вони починають із малого, пояснюючи свої цілі звичайними побутовими потребами. Потім підключають до цього політика, починаючи поступово перекручувати історію. Потім у хід пускається армія, перед якою вже ставиться завдання захоплювати і поглинати чуже, яке цій дикій зграї не належить і ніколи раніше не належало. І якщо цю зграю вчасно не зупинити та не знищити, горе буде всім.

Вчитель трохи помовчав і потім додав:

— А ще є таке поняття — отара. Щоправда, це вже дещо інше. І баранам про це краще не розповідати.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.