Спускаючись у долину, Ци Фу помітив дахи будинків невеликого містечка. Наблизившись до околиці, він побачив запустіння та мертві вулиці. У пошуках людей Ци Фу провів не одну годину. Нарешті, в одному з кварталів йому назустріч вийшов каліка, який заговорив першим:

— Вчителю, нам потрібна твоя порада. Неподалік нашого селища оселилася Велика Потвора, втілення всього живого на землі. Багатоликість її не має меж. Вона водночас і лев, і змія, слон і свиня, оса і щур, стерв'ятник і цикада… Вона всі живі істоти одночасно! Рік тому вона прийшла до нас і зажадала віддавати їй щодня на поживу людину. Якщо ми відмовимося, вона знищить усіх нас разом. І ще сказала вона: даю спокій вам тільки тоді, коли хтось із людей назве мене моїм справжнім ім'ям. І тоді найкращі з нас почали вирушати до неї по одному. Кожен, хто приходив до Великої Потвори, сподівався вгадати її справжнє ім'я, але досі це зробити нікому не вдалося. Всі вони пішли цією дорогою і ніхто не повернувся назад. Напевно, ми надто дурні. Навчи нас, як бути.

Ци Фу сів на землю і просидів так усю ніч, а каліка терпляче сидів поруч і чекав на відповідь. На ранок Ци Фу сказав:

— Я піду до Великої Потвори.

— Учителю, якщо ти помреш, у нас не залишиться надії. Загинеш ти — загинемо всі ми.

І Ци Фу сказав:

— Якщо я не повернуся, то відповідь така: ім'я Великої Потвори носить той, хто може втілювати в собі все зло на землі. Ти легко дізнаєшся це ім'я.

Із цими словами він і пішов. Побачивши перед собою Велику Потвору, він звернувся до неї зі словами:

— Як багато в тобі різного: і дзьоб орла, і жало змії, і плавці риби, і крила дракона, і чистотуа ягняти, і оскал тигра…

— Назви мене по імені, і я відпущу тебе.

— Я не тільки назву твоє справжнє ім'я, я тобі відкрию ще один секрет. Ти сама не знаєш свого імені. Тому ти й прийшла до добрих людей. А ім'я тобі — Людина.

Тут Велика Потвора здригнулася, заверещала тисячами звіриних і пташиних голосів, а потім розсипалася на безліч живих істот.

Вовки та тигри, сови та коники, коні та черепахи, словом, усі земні тварюки розбіглися, розлетілися, розповзлися, залишивши по собі лише порожнє місце.

Коли Ци Фу повернувся до міста, каліка з радістю кинувся йому назустріч.

— Ніхто більше не піде цією дорогою назавжди, — сказав Ци Фу.

— Звісно, вчитель! - відповів каліка. — Навіть я тепер знаю справжнє ім'я Великої Потвори.

— Назви мені його, — здивувався Ци Фу.

— Це втілення всього зла, яке є на землі, — Лі Вей, намісник імператора!

— Ні, — відповів Ци Фу. — Ім'я Великої Потвори було Людина.

— Як же таке можливе, Вчителю? Що це за людина?

І сказав Ци Фу:

— Людина, в якій не було нічого людського…

Чи не здається вам, друзі мої, що нам відомо не тільки ім'я цієї людини, а й прізвище її? От би ще почути пораду мудреця про те, як тепер цієї Великої Потвори позбутися…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.