В одному невеликому селищі неподалік Риму жив бідний муляр. І була в нього одна дивна звичка. Кілька разів на тиждень після закінчення робочого дня він, помившися та переодягнувшися, приходив до будинку місцевого багатія, якийсь час мовчки стояв біля підніжжя крутих сходів, що вели до центрального входу, який був весь у квітах, а потім, перехрестившися, вирушав додому.

Одного разу до нього вийшов господар будинку, який після ситної вечері був у чудовому настрої, і запитав:
- Ось поясни мені, люб'язний, навіщо ти це все робиш — приходиш сюди, довго стоїш, потім хрестишся і йдеш? Можливо, ти чогось потребуєш? Тоді так прямо й скажи. Я із задоволенням виконаю твоє прохання.
- Дякую вам, синьйоре, — з повагою відповів муляр. — Я приходжу сюди для того, щоб отримати щось таке, чого ви собі дозволити не можете, — насолодитися баченням багатого життя людини, яка має казкову розкіш. Вам, який живе в оточенні суцільно бідних людей, навіть уявити таку насолоду неможливо.

Як сказала одна мудра людина, по-справжньому вільно жити можуть лише бідні та багаті: перші можуть вільно мріяти, а другі — вільно витрачати.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.