«У школі мене ображали однокласники, а потім я переглянув фільм „Кікбоксер“ з Ван Даммом»: про унікальний рекорд України, який встановив 21-річний українець

— Десь у сьомому класі мене почали ображати однокласники, але так як ріс без батька, не вистачало впевненості у собі та можливості захиститись, — розповів «ФАКТАМ» Богдан Степанюк. — Наприклад, мене називали «дебіл» чи ще якось там, я мовчки стояв і не знав, що відповісти. Мене це так морально дістало, що навіть не хотів ходити у школу… Та якось мені на очі трапився фільм «Кікбоксер», де головну роль зіграв Жан-Клод Ван Дамм. У фіналі він перемагає своїх опонентів та його починають поважати. Й мені теж захотілось цієї поваги. Тому я й пішов у секцію з хортингу — це, грубо кажучи, бої без правил. Чесно, протягом року я був найгіршим вихованцем групи, в мене майже нічого не виходило. Але через два роки став одним з найкращих спортсменів у залі. Я був на рівні із набагато старшими, які мали досвід і здобутки.

— В чому ж феномен?

— Хотів довести, що кращий за всіх. Не тільки у спортзалі, а й в житті. Купив боксерську грушу та повісив на дереві коло дому, часто займався з нею. Віджимався від підлоги, від турніка. Просто так. Бо цікаво було. І у 16 років на змаганнях переміг всіх суперників у залі. Після чого тренер з боксу запросив мене на чемпіонат Київської області. Там мені трапився професійний спортсмен, я ж не мав таких досягнень. Тоді програв за очками, але інші хлопці підходили й казали, що вражені моїми вміннями. В мене не було зовсім страху… Я просто йшов на опонента й робив свою справу. Потім таки переміг на чемпіонаті Київської області по боях без правил. Але треба було скинути чотири кілограми, я тренувався у світшоті, термобілизні, сидів на дієті. Пам'ятаю, як тренер, коли ми їхали на змагання, в кожного запитав, в якому раунді здобудемо перемогу. Всі відповіли, що у першому. Але із тих восьми спортсменів тільки мені це вдалося. Я нокатував суперника приблизно за 24 секунди. Неймовірно собою пишався. В якийсь момент вирішив, що обов’язково маю увійти в історію України, що, власне, і сталося… Та шлях був тернистим.

У 18 років зі спортом довелось зав’язати, бо потрібно було заробляти на життя. Працював вантажником, тоді оператором в залі ігрових автоматів, після того — на підприємстві із виробництва дерев'яних карт. Так заробив на навчання у школі барберів — чоловічих перукарів. Діставав кожного майстра, аби навчитись. Зрештою, спрацювало. Нині я працюю у досить популярному барбершопі Frisor в Києві. Від своєї роботи отримую неабияке задоволення.

— Як у вас виникла ідея встановити цей фізично важкий рекорд?

— Якось натрапив на відео, на якому Брюс Лі віджимається на двох пальцях однієї руки. Вирішив і собі спробувати. Нічого не вийшло, навіть стояти на двох пальцях не зміг. Віджався на одній руці — вийшло три рази. Потім щодня почав збільшувати кількість і так дійшов до 20 разів. Знадобилось для цього чотири місяці. Насправді це вийде в кожного, просто головне — робити це постійно. Ззовні я худий, але пощастило з генами — маю досить жилаві м'язи.

Коли ввів у пошуку «рекорд з віджимання на одній руці», знайшов такий: хлопець виконав за 30 секунд 35 разів вісім років тому. І я загорівся побити рекорд. Подумав: буде круто, коли вийде. Написав своєму тренеру Михайлу Лакею, який залюбки погодився мені допомогти, за що я йому неймовірно вдячний. Кожні вихідні протягом трьох місяців з Києва, де мешкаю нині, їздив тренуватись на сім ранку в Ірпінь. Спочатку розминка, потім віджимався максимально швидко на одній руці. Наприклад, десять разів. А завершував максимально повільно теж стільки. Це у певній мірі загартовувало мене, давало енергію та силу. Планував зробити 40 разів, а під час встановлення рекорду віджимався стільки, скільки міг. Не зважав на підрахунок. В останній момент зрозумів, що перестаю відчувати ліву руку, на яку опирався. Зупинився. В результаті вийшло 50 разів! Для мене ця цифра була космічною.

Читайте також: Український силач на прізвисько Гігант встановив новий світовий рекорд

РЕКЛАМА

— Знаю, що для вас принципово було встановити цей рекорд саме в Ірпені, хоча були пропозиції зробити це в Києві. Чому?

— Я виїхав зі свого міста 12 березня, знаю, що там відбувалось. Місто мужньо обороняли представники територіальної оборони — люди, яких знаю особисто. Й робили це з гвинтівками, зі звичайними шоломами, бронежилетами, які легко пробивають кулі. Я вважаю, що саме Ірпінь врятував Київ від рашистів, і це зробили наші героїчні люди. Цей рекорд теж для них. Я, звичайний хлопець, не професійний спортсмен, зумів досягнути своєї цілі, й вони весною 2022 року змогли захистити місто та столицю від ворога. Це суть мого рекорду, ось, що я хотів ним показати.

— А на лівій руці змогли б так віджатися?

— Ні, можу лише пару разів. Все просто, я правша. Та якщо багато тренуватись, то й на лівій зміг би. Як і кожна людина. Головне — бажання, терпіння, не здаватись. До речі, я вже готуюсь до другого рекорду, він буде подібним, але більш масштабним! Підготовка займе до року, проте впевнений: все вийде.

Читайте також: Олексій Новіков став найсильнішою людиною Європи та закликав публіку вшанувати пам'ять українських воїнів

— Чи дотримуєтесь правильного харчування для підтримки відмінної фізичної форми?

— Близько року зовсім не вживаю солодкого, п'ю каву та чай без цукру, не додаю сіль у страви. Після пробудження п’ю воду. Купую вітаміни за порадами дідуся. Наприклад, риб'ячий жир, завдяки чому шкіра сяє, волосся блискуче, гарно працює шлунок. Після 20:00 їм виключно салати — із капустою, морквою, зеленню, яблуками. Зараз я важу 55 кілограмів при зрості 173 сантиметри. Хоча оточуючі кажуть, що на вигляд 65 кілограмів, тобто в мене досить спортивна тілобудова. Спорт, здоровий спосіб життя та генетика — це й весь секрет.

Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що на війні з рашистами загинув майстер спорту з пауерліфтингу, багаторазовий призер чемпіонату України зі стронгмена сумчанин Андрій Дмитрієв.

Фото надав Богдан Степанюк

25591

Читайте нас у Facebook