Під час лекції на юридичному факультеті університету професор запропонував студентам розібратися зі скаргою однієї бабусі на свого сусіда з дачного кооперативу. Суть скарги полягала в тому, що поряд із парканом, що розділяє садові ділянки, у сусіда росте яблуня. Декілька її гілок звисають через паркан на територію бабусі. І з цієї причини вона скаржиться: мовляв, коли дозрілі яблука падають, то пошкоджують тюльпани, які вона вирощує біля цього паркану.

Серед студентів розпочалася бурхлива дискусія. Одні стверджували, що оскільки яблуня належить сусідові, він відповідає за яблука, що ростуть на ній, і саме він винен у збитку, завданому старенькій у вигляді пом'ятих тюльпанів. У цьому випадку сусід повинен відшкодувати їй збитки і зробити так, щоб яблука з його яблуні не падали більше на ділянку.

Інші вважали, що якщо яблука висять над територією, що належить старенькій, то плоди вже належать їй. Вона може їх сама зривати і сама дбати про те, щоб вони не псували їй квіткову клумбу. У цьому випадку сусід їй нічого не винен, а вона сама цілком може вирішити свою проблему.

Суперечка тривала досить довго, але до єдиної думки студенти так і не дійшли. Тоді вони звернулися до викладача із запитанням: «Як же все-таки вчинити правильно?».

Професор обвів погляд аудиторію і сказав:
- Ваша загальна помилка полягає в тому, що ви прийняли початкову скаргу старенької, як щось непорушне, як факт. А у вашій роботі не завадило б все ставити під сумнів. Невже ніхто з вас навіть не задумався про те, що яблука дозрівають восени, а тюльпани вирощують навесні?!

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.