«Почувши гул літаків, я просто затулила доню собою і так лежала, не могла поворухнутись»: Наталка Карпа про випробування війною

«Коли Злата чула звук сирени, прибігала і голосно кричала: «Ховаймося!»

— Наталко, 26 травня ви презентуєте літню новинку «Босими ногами» у тандемі із відомим стендап-коміком Вадимом Дзюнько. Розкажіть, як утворилась колаборація?

— Ми познайомились з Вадимом на Stand up battle. Я побачила дуже позитивного хлопця, який, на мою думку, дуже вдало відчуває хітовість та знає, що таке «хук» (хук — музична особливість твору, яка запам’ятовується найкраще. — Авт.). Коли ми поспілкувались, я пообіцяла зробити колаборацію. Багато артистів вміють пообіцяти та не виконати, але я не з таких. Після Великодня я вже постукалась до Вадима, і ми прийшли до саунд-продюсера Андрія Бакуна записувати демку. За кілька днів вже й відзняли відеокліп, за містом. У такий непростий час мені захотілось дати літнього вайбу людям. Аби кожен зміг відпочити, та перемкнути увагу.

— Чи вірили ви в те, що росія почне повномасштабне вторгнення? Чи збирали тривожну валізу?

— Чесно, зізнаюсь, я до останнього не вірила, що на нас можуть напасти! У нас навіть на домашній нараді була сварка через це. Чоловік Женя наполягав, щоб я з малечею їхала до батьків на захід України, а я заявляла, що то все маніпуляції і мені треба ще на студії (а ми тоді з Владом Дарвіном допрацьовували нову пісню) багато чого зробити. Тепер, дивлячись у минуле, я розумію, що добре-таки, що чоловік наполіг на своєму! Ми приїхали десь 18−19 лютого до моєї мами у Львів. Я кожного дня телефонувала Жені і казала, що треба повертатись до столиці, бо багато роботи на студії, а я даремно протираю штани у стародавньому місті. А він запевняв, що буде вторгнення — готуйся!

— Як для вашої родини почалось 24 лютого 2022 року?

— О четвертій ранку 24 лютого задзвонив мій телефон, і я дослівно запам’ятала слова чоловіка: «Почалось! Будь ласка, бережи нашу донечку, а я — воювати!» Спершу не хотілось вірити, ніяк не могла вкласти в голові, що це реальність: на нас напали і це — повномасштабна війна. Напевно, як і всім, було дуже страшно. Пам’ятаю, як у другу ніч (а батьки живуть на краю міста) десь о п’ятій ранку просто над головою гул літаків — один за одним — я просто механічно затулила доню собою і так лежала, не могла навіть ворухнутись.

— Вашій донечці зараз три з половиною роки. Як вона переживає розлуку із татом? Чи розмовляєте з нею про війну?

— Коли почалась війна, Златі було два роки (у неї день народження у грудні) — вона ще не зовсім розуміла, чому мама її сонну кудись несе. Але вже влітку, коли ми поїхали до сестрички на кілька днів у Польщу і вона гралась з двоюрідним братиком, я почула від неї фразу: «Мій тато на війні»! Женя намагається часто дзвонити донечці, навіть перебуваючи на фронті, він піклується про нас.

Особисто мені дуже болить, що донечка росте без батька. Але це реалії нашого сьогодення, так живе багато родин, а ще є багато родин, де тато більше не повернеться… Вірю, ці жертви будуть не намарно! Коли Златі виповнилось три, вона вже почала розуміти, що тривога — це «страшно». Коли вона чула звук сирени, прибігала і голосно кричала: «Ховаймося!» А тепер вже навіть вивчила фразу «спускаймося в укриття».

Понад усе я б не хотіла, щоб моя дитина, як і сотні тисячі українських дітей, зростала на таких речах. Але — маємо, що маємо! Намагаюсь як любляча мати компенсувати й відсутність батька, і ті страхи, які могли б зародитись у дитячій голівоньці, своєю увагою та любов’ю. Ми разом проводимо багато часу граючись, я розповідаю багато історій, ми разом малюємо, ліпимо з пластиліну, вивчаємо та співаємо пісні, ходимо в музеї та на вистави, час від часу навіть беру доню на свої концерти. Реабілітуємось, як можемо!

— З вашого досвіду, як заспокоїти малечу, яка боїться всього того, що нині відбувається? Адже ті ж самі сирени дітки по різному переносять.

— Треба пам’ятати, що діти добре зчитують емоції батьків, старших. Ми маємо не панікувати, обійняти малечу, намагатись переключити її увагу — можливо, зіграти у гру, яка розрядить ситуацію, якщо є улюблена іграшка взяти обов’язково з собою.

В мене був момент, коли в один час все навалилось — емоційні постійні гойдалки. А тут ще прийшла інформація, що чоловіка перекинули в найгарячішу точку. Я в той момент готувала донечці кашу, то навіть тарілка з рук просто вилетіла і вся каша розлилася по кухні. Я тоді не стрималась і просто розридалась, вибухнувши слізьми… Злата — я навіть не очікувала цього — підійшла, обійняла, її погляду ніколи не забуду, і сказала: «Мама, заспокойся, все буде добре!» Я не знаю, хто її навчив у три рочки такому, але це були точно для мене «чарівні» слова! Ось так деколи й діти можуть заспокоїти дорослого.

«Зараз почалась нова хвиля розвитку української культури»

— Ви завжди були принципові у своїй патріотичній позиції, у вашому репертуарі нема російських пісень. Як ставитесь до колег, які лише після 24 лютого 2022 року почали випускати пісні українською?

— Господь і українська публіка — це судді, а я не берусь когось картати чи вихвалювати!

Знаю одне, я дбаю про своє оточення, бо кажуть: «Скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти!» Тому в моєму близькому оточенні серед друзів-артистів є люди, якими я горджуся, — за їхню позицію, за їхній творчий матеріал і за шалене натхнення, яке вони дарують! Хрещений Злати Тарас Тополя з початку війни був парамедиком, він та його «Антитіла» — це вже легендарні хлопці. Здається, без зайвих слів тут все зрозуміло. Світлана Тарабарова — ми з нею ще з 2014 року їздили у складі жіночого концертного батальйону військовими частинами та шпиталями України. Це дівчина, яка також взяла чітку позицію щодо мови виконання пісень, хоча вона родом з Херсону, де все ж російської дуже багато!

Моя боротьба за українську музику в себе вдома, в Україні, розпочалась ще у 2000-х, коли записали перший хіт «А калина не верба». Нам сказали, що це «неформат», а ми з цим неформатом три роки гастролювали Європою і здобували перші місця у чартах. Мені дуже прикро, що такою надціною ми нарешті отримали таке омріяне відродження української музики. Мені здається, що це нова хвиля розвитку нашої культури, щось схоже, як було у 90-х, але однозначно масштабніше!

— Ви активно займаєтесь волонтерською справою, даєте благодійні концерти. Розкажіть про це детальніше, де виступали, скільки загалом зібрали. Що зворушило під час виступів та поїздок?

— Чесно, вже збилась з ліку, скільки було благодійних виступів… Багацько! Правда, перші два місяці війни був ступор повний, я не могла навіть ноти з себе видавити… А потім навпаки прорвало — пісня за піснею вилітала! З новим матеріалом було багато виступів в Україні, і поїхала у діаспору Європи, і до заокеанської діаспори в Америку долетіла. Десь збирали більше, десь менше… Але всі фонди, з якими працюю, особисто перевіряю, і знаю, що в них бездоганна репутація і кошти, які збираються, направляються на потребу ЗСУ, а не куди інде. До прикладу, в Чикаго організатори мого концерту зібрали 46 тисяч доларів. Ми раділи, бо це сума, яка покриє 4−5 протезів нашим хлопцям, які втратили кінцівки. А в Америці, до речі, фонд, з яким я співпрацювала, брав найскладніші кейси, яким в Україні не могли допомогти.

Один з тижнів у США я прожила в одному домі з хлопцями, які втратили кінцівки та перебували на реабілітації. І знаєте, коли ти бачиш таке по телевізору чи чуєш від знайомих — це одне, але коли це частинка твого буття та сприйняття — це зовсім інша історія! Мене справді це дуже зачепило! Я дуже добре розумію, що навіть коли закінчиться війна, ми ще довго будемо відчувати її наслідки.

— Перед повномасштабною війною ви поділились зі ЗМІ, що у вашій родині почалися розлади. Навіть ширились чутки про ймовірне розлучення. Наталко, чи вдалось пройти той непростий період? Які стосунки нині між вами та Євгеном, який боронить країну?

— Ми з Женею дорослі мудрі люди, у нас росте донечка, а ще наша країна у стані війни й щодня помирають сотні славетних синів та доньок… Все решта зараз — на другому плані, основне — це відстояти нашу землю, адже так хочеться доброго майбутнього для наших дітей!

— Як життя вашої родини змінила війна? І що вас рятує зараз?

— Війна — це велике зло… Але разом з тим вона об’єднала всю країну, я такої єдності за весь час не пам’ятаю! Вона згуртувала нас і зробила сильнішими. Так, моя сім'я зараз не разом, я часом дозволю собі поплакати, але в мені викарбувались дуже цінні риси — рішучість, вміння відокремити важливе від другорядного, не боятись труднощів та «поломок»… А ще я навчилась акумулювати багато любові й ділитись нею.

Раніше популярна телеведуча Світлана Леонтьєва розповіла, як повномасштабне вторгнення росії в Україну довело її до депресивного стану. А народний артист України Павло Зібров поділився планами про те, як буде святкувати нашу перемогу.

Читайте також: «Третя дитина мене врятувала»: Світлана Тарабарова зізналася у тяжкій депресії

Фото надані пресслужбою Наталки Карпи

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News