У деяких регіонах Північної Америки часом ще можна зустріти деревного дикобраза, якого місцеві жителі часто називають колючим поросям. Хоча, строго кажучи, це зовсім не дикобрази, а голшерсти. Вони вченими виділені в самостійне сімейство і з дикобразами, за великим рахунком, у близькій спорідненості не перебувають.

Живе колюче порося на деревах і харчується рослинною їжею. Все його тіло вкрите грубою щільною шерстю із вкрапленням рідких тонких голок. Колючі поросята, що мешкають у лісі, дуже схожі на круглі темні м'ячі, заховані високо в гілках дерев. Іноді їм доводиться спускатися на землю, і тут повільний голкошерст стає об'єктом полювання численних хижаків. Однак дістатися до нього непросто — жорстка щетина та гострі голки є їх володарю надійним захистом. До того ж, голкошерст уміє активно оборонятися, відбиваючись від супротивника своїм товстим колючим хвостом.

Голки цієї тварини озброєні вигнутим шипом, який, встромившись у тіло хижака, поступово входить все глибше і глибше. Витягнути тендітні голки голковерста буває дуже нелегко — вони просто обламуються. Тому близьке знайомство з колючим поросятом нерідко закінчується загибеллю для собак, вовків, койотів і навіть рисей.

Американці не надто шанують голшерстів. Взимку ті сильно докучають лісникам, обдираючи з дерев кору. А влітку, коли у них виникає велика потреба в солі, часто відвідують стоянки мисливців, рибалок, туристів, грунтовно руйнуючи їх у пошуках чогось солоного.

Цінуються колючі поросята хіба що індіанцями атапасками, які роблять з їх голок прикраси для традиційного одягу, а також красиві намиста і браслети.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.