«Не залишилось страху і тривоги»: популярний актор та телеведучий про виклики великої війни

Популярний актор, ведучий ранкового шоу «Ранок Вдома» (Дім) Костянтин Октябрський, який знімається у новому серіалі «Шпиталь», зізнається, що велика війна змінила його ставлення до життя. Він перестав будувати плани, радіє простим речам і щасливий, що його родина поруч. Костянтин називає роботу на телебаченні своїм порятунком і з нетерпінням чекає запрошень на зйомки у кіно.

В ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ» Октябрський розповів про найскладніший період за два роки великої війни, реакцію дітей та можливість прощення росіян.

«Ми намагалися потрапити у бомбосховище вночі — це був просто жах».

— Костянтин, що ви зараз відчуваєте, коли велика війна триває вже два роки?

— Загалом — спокій. Більше немає тривоги, турботи щодо майбутнього моєї родини, які були в перші місяці війни. Не залишилось страху та тривоги.

— Як же вам вдалося досягти спокою у такий час?

- Спілкуючись зі своїми друзями, я дійсно розумію, що перебуваю в більш сприятливому становищі. Близько 15 років я — віруючий, зараз я — частина єврейської християнської спільноти Києва. З вірою мені легше пережити всі труднощі. У нас є потужна спільнота, ми підтримуємо один одного, і нам легше проходити важкий час.

Читайте також: «Син закричав: „Мама! На нас їдуть танки!“»: зірка серіалу «Слід» про випробування під час великої війни

РЕКЛАМА

— Ваша родина — дружина та двоє дітей — з вами, у Києві?

— На самому початку повномасштабного вторгнення, 24 лютого о дев'ятій ранку моя дружина та сини — 6 та 8 років — поїхали з Києва. Ми провели два місяці на заході України. А тоді вирішили повернутися, бо було важко і безглуздо бути не вдома.

— Ви не думали, що дружина та діти можуть поїхати за кордон?

— На початку були такі думки. Дружина хотіла поїхати до родичів, до її історичної батьківщини — Азербайджану. Але, врешті -решт, всі вирішили, що ми не повинні роз’їжджатися і будемо триматися разом. Більше того, в той час, перебуваючи під Львовом, ми почали займатися гуманітарною допомогою. Протестантські церкви Польщі та Німеччини передавали багато речей. Ми перевозили їх до переселенців, і постійна зайнятість дала нам сили пройти важкі місяці.

— Як діти реагують на війну?

— Коли 24 лютого розпочалося повномасштабне вторгнення та росіяни бомбардували Київ, діти нічого не чули. Вони спали. Ми швидко вивезли їх з міста. Звичайно, вони знають, що в країні відбувається війна, що сусід, який протягом багатьох років видавав себе за товариша, напав на нас. Ми живемо в Солом'янському районі столиці, і тут дуже гучно під час обстрілу. Але діти сплять, не прокидаються. Навіть коли біля вікон «лазерні битви та зоряні війни». Знаєте, діти відчувають настрій у сім'ї — коли ми нервуємо, вони також неспокійні. І навпаки.

— Ви не ходите до бомбосховища?!

— Ми живемо в дев'ятиповерховій «панельці», а найближче сховище — далеко. Пару разів вночі ми намагалися потрапити туди з дітьми, це був просто жах. Крім того, одного разу бомбосховище було закрито. Тому ми вирішили, що будемо залишатися вдома.

«Через два місяці гроші почали закінчуватися»

— Який момент з цих двох років великої війни став для вас найскладнішим?

- Перші два тижні, коли була повна невідомість. Усі були на нервах, постійний стрес. Потім я заспокоївся, хоча момент невизначеності не закінчується досі. Ніхто не знає, скільки триватиме війна. Коли ми повернулися до Києва, через два місяці гроші почали закінчуватися, і це було дуже тривожно, не було розуміння, що трапиться далі. У середині літа розпочалися дистанційні записи програми «Ранок Вдома» — це було спасіння. Проєкт йшов не в повному обсязі, але грошей, які платили, вистачало на оренду квартири та основні потреби. Кіно вже розпочалося з серпня 2022 року. Хоча багато хто думав, що це так скоро не відбудеться.

Читайте також: «Це було пекло на землі»: переможниця «МастерШеф-12» про випробування під час великої війни

— Гонорари стали нижчими?

- Звичайно! 30−40 відсотків гонорарів були скорочені. Розпочалася велика інфляція. Але все одно, нагальні потреби були закриті, і це вже добре.

— Відомо, що ви з Кременчука. Чи залишаються там родичі?

— Мама все ще живе там. У перший рік великої війни Кременчук був досить активно обстріляний. Мамина квартира на останньому, дев'ятому поверху. З її вікон видно нафтопереробний завод, який був під обстрілом. Але, незважаючи на загрози, мама категорично відмовилася виїжджати.

— Як вважаєте, майбутні покоління зможуть пробачити росіян?

— Питання прощення дуже важливе. Коли людина не прощає, це її руйнує. Існує відомий біблійний приклад. Людина, яка не прощає, ніби набирає гарячого вугілля за пазуху, і вони спалюють його нутрощі. Коли ми когось не прощаємо, це починає руйнувати нас. Але тут нам доведеться докласти великих зусиль, після кошмару, який роблять росіяни в нашій країні. Тому мені важко уявити, як саме можливе це прощення.

— Кажуть, незважаючи на все, варто зараз складати плани.

- Але я їх все рівно не будую. Я намагаюся жити якнайкраще сьогодні. Не забігаючи наперед і не відкладаючи на потім. Якщо є можливість зробити щось корисне, я роблю зараз. Знаєте, у багатьох раніше був синдром «відстроченого життя». Зараз цього немає і це добре. Ми повинні підходити до всього з мудрістю, але жити тут і зараз. Маючи лише невеликий запас, щоб протриматись на ньому щонайменше три місяці. Але головне — не призупиняти життя.

Раніше «ФАКТИ» публікували інтерв’ю з Григорієм Германом: «На нас чекає черговий розвал російської імперії. Я впевнений».

4602

Читайте нас у Facebook