Від бронежилетів до вечірніх суконь: як дизайнерка на кріслі колісному створила власний бренд під час війни
«Хто ж країну буде підіймати, якщо всі виїдуть?!» — впевнено каже 38-річна мешканка Білої Церкви Анна Павлусь. І стійкістю цієї жінки можна тільки захоплюватися. Справа її життя — дизайн та пошиття одягу, однак останні 7 років Анна пересувається у кріслі колісному. З початком широкомасштабного вторгнення рф жінка відклала у бік викройки для вечірніх суконь та взялася за пошиття бронежилетів для військових, а зараз створила власний бренд та стильно й зручно одягає людей, які так само, як і вона, пересуваються на візках. Як це — відкрити власну справу під час великої війни та бути успішною, далі в цій історії.
Незвична ідея
Анна Павлусь розповідає, що модою та дизайном захопилася ще в дитинстві, завдяки матері.
«Ще з дитинства я пов’язувала себе з одягом, оскільки моя мама шила одяг на замовлення, хоча й не мала цієї професії. А я вступила до місцевого вишу, вивчилася на модельєра-конструктора та з 2005 року працювала в індивідуальному пошитті одягу», — пояснює жінка.
Анна працювала в домашній майстерні та виховувала двох діточок. У 2016 році її життя безповоротно змінилося: жінка отримала важку травму хребта, через яку опинилася в кріслі колісному. Справа всього життя була під загрозою, та Анна змогла повернутися до дизайну одягу, переглянувши концепцію його функціональності.
«Я стикнулася з проблемою незручного одягу для людей у кріслах колісних і почала сама собі в домашніх умовах створювати щось зручніше, ніж звичайний одяг, почала конструктивно змінювати свій одяг і будувати лекала на себе», — пригадує жінка.
У 2021 році Анна презентує свої моделі на Ukrainian Fashion Week, знайомиться з дівчатами на кріслах колісних, і саме тоді з’являється ідея масового поширення адаптивного одягу, в якому буде зручно й комфортно людям на візках.
«Дівчата побачили зміни в моєму одязі, помітили, що я себе поводжу набагато вільніше. Вони запитали, де, що і як, а я відповіла, що сама працюю та це все роблю. Дівчата сказали, що також хочуть мати такий одяг. Так і народилася ідея адаптивного одягу не тільки для себе, а й для інших», — пояснює дизайнерка.
До Анни ніхто з модельєрів в Україні серйозно не розробляв адаптивний одяг.
«Популяризувати цей одяг в Україні я почала перша. Мабуть, нашим модельєрам і дизайнерам не дуже вигідно було розробляти такий одяг. Але для мене це стало важливо, і я почала це робити. Зсередини цю проблему розглядаю, бо розумію положення тіла у візку», — підкреслює жінка.
Подвійна удача
Втім, у плани започаткувати свій бренд для людей у кріслах колісних втрутилася велика війна. Частина Київщини в перші дні широкомасштабного вторгнення опинилася під окупацією, та Анна Павлусь не виїхала з країни.
«Я мала змогу виїхати, та я вперта. Так, є широкомасштабне вторгнення, і в перші тижні було дійсно страшно, що окупанти зайдуть. Але виїжджати з країни я не бачила сенсу. Чому я повинна залишати свою домівку і країну, якщо я можу, навпаки, тут розвиватися. Хто ж країну буде підіймати, якщо всі виїдуть. Ні, це не для мене, я так скажу», — пояснює кравчиня.
Жінка починає займатися пошиттям бронежилетів для захисників, однак продовжує мріяти про власний бренд адаптивного одягу та майстерню. Все вирішив випадок, коли Анна побачила новини про державні гранти для малого бізнесу. Жінка захотіла спробувати свої сили та, не маючи попереднього досвіду, сіла за написання бізнес-плану.
«Це було складно. Незнання того, що буде далі, звісно, зупиняло, і я навіть не думала масштабувати свою справу. Було дуже складно зрозуміти, як правильно прорахувати всі ризики, витрати, та й взагалі незнання того, як вести бізнес, воно, певна річ, лякає. Крім того, зобов'язання дати роботу двом найманим працівникам також лякало, бо ж люди на тебе покладаються і ти маєш їм сплачувати зарплату, податки», — ділиться дизайнерка.
Та коштів державного гранту вистачило тільки на обладнання для майстерні. А ще ж потрібні тканини, оренда приміщення… І що ж робити? Правильно — виграти ще один грант. І це дизайнерці вдалося, вона отримала додаткові кошти на бізнес від Київської школи економіки.
Вороття назад немає
На початку 2023 року Анна Павлусь відкрила власну майстерню й тепер на її виробництві працюють три кравчині. Та що ж таке адаптивний одяг і чим він зручніший від звичайного людям на кріслах колісних?
«Наприклад, конструктивно побудова лекал в класичних брюках виглядає так: задня половинка на 4 см вища за передню. Це по класиці. Та для людей з інвалідністю я добудовую від 35 до 75 см. У верхньому одязі ми подовжуємо спинку, а передню частину, навпаки, вкорочуємо, щоб не було зайвої тканини й вона не зминалася та естетично виглядала», — пояснює Павлусь.
За словами дизайнерки, створювати, наприклад, пальта та сукні складніше, адже потрібно, щоб при положенні тіла під кутом у 90 градусів одяг сидів ідеально, втім, майстерня жінки здатна виконати будь-яке замовлення в ніші адаптивного одягу, навіть створити вечірнє плаття.
«Я розробила одну шкіряну сукню, та поки що від дівчат не було запитів на вечірні сукні. Зараз більше є запит на спортивний одяг. Та якщо буде запит на сукню, я знаю, що для цього треба зробити, щоб вона відповідала сидячому положенню тіла та естетично виглядала», — розказує жінка.
Свій бренд Анна назвала WHEELNY.
«Спочатку я хотіла відштовхнутися у назві бренду від свого імені, щоб назва якось співпадала з моїм прізвищем. Але прізвище не надто мелодійне у мене, та нічого з цього гарного не вийшло. Потім мені підказали, що все ж таки адаптивний одяг — це зручний одяг, це вільність, плюс англійське слово „wheel“ — колесо, і вільні українці… І тут все збіглося», — пояснює Павлусь.
Наразі жінка отримує замовлення через мережу, однак мріє про шоуруми по всій країні та вихід WHEELNY на міжнародні ринки.
«Зараз у нас тільки студія-ательє, де ми створюємо одяг, а це не дуже велике приміщення. А взагалі потрібні шоуруми в містах України та торговельних центрах, щоб людина могла подивитися та приміряти одяг. Багато хто боїться через інтернет замовляти адаптивний одяг, бо не розуміють, що це, доки самі не надягнуть і не відчують цей ефект зручності. Коли ти вже маєш такі штани, кофту, куртку, то назад вороття немає», — запевняє Анна.
Будувати ж свій бізнес дизайнерка має намір за принципом долучення до праці людей з інвалідністю.
«Наприклад, якщо я замовляю фотосесії, то я намагаюся, щоб і фотограф була на кріслі колісному, з нашого, так би мовити, ком'юніті. Тому в планах — створити таке підприємство, де більшість співробітників саме люди на візках. Я та людина, яка почала з нуля: не маючи нічого, щось почала робити. Таке моє призначення — створити цей одяг і про нього почати кричати», — підкреслює жінка.
Анна Павлусь вірить у перемогу України та впевнена, що її наближає також чесна праця кожної людини на своєму місці.
«Українці — це люди, яким підвладно, мабуть, усе. Незважаючи ні на що, ми встаємо, ми щось робимо, ми не боїмося. Навіть люди з інвалідністю на кріслах колісних, не виїхали та працюють тут, на місцях. Ми вперті, настирливі та йдемо постійно вперед. А людина, яка йде та щось робить, вона обов'язково переможе. Якщо ми, маленькі люди, у своїх містах не будемо створювати цей бізнес, то хто ж нашу армію там буде підтримувати? Я думаю, в цьому вже є наша перемога: ми люди, які не боїмося нічого», — резюмувала Анна Павлусь.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
Читайте нас у Facebook
вологість:
тиск:
вітер: