Вiйна в Україні може закінчитися лише на фронті: що у США думають про мирні переговори
«Усі війни закінчуються переговорами». Це оманливе кліше регулярно лунає від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року. Якщо час не на боці України і дипломатичне врегулювання є єдиним способом покласти край війні, то краще дивіться в очі фактам і скоріше приступайте до переговорів. Оскільки ці заклики часто надходять від західних експертів, мається на увазі, що Заходу настав час тиснути на Київ, щоб той сів за стіл переговорів і пішов на поступки заради миру. Усе менше лише продовжує дорогу і кровопролитну війну, пише у своїй статті професор міжнародних відносин у Військовій академії США Роберт Персон.
«Такі погляди є хибними, дезінформованими та відверто небезпечними: вони виявляють фундаментальне нерозуміння того, за що воюють росія та Україна, водночас зміцнюючи віру путіна в те, що його ризик незабаром окупиться. Якби війна була справді за українську територію чи членство в НАТО, можливо, найвправніший із дипломатів міг би вдіти нитку в голку та знайти формулу миру. Але глибинні причини, чому росія почала вторгнення — і чому Україна не має іншого вибору, окрім як воювати, незважаючи на приголомшливі втрати — змушують розмови про завершення війни шляхом переговорів видати бажане за дійсне», — пише вчений.
Ця війна може закінчитися лише на фронті, а не за столом переговорів. Важлива однозначна військова поразка росії від України та її союзників. Захід повинен прийняти цю реальність і нарешті взяти на себе зобов’язання підтримати перемогу України, поки не стало надто пізно, вважає експерт.
«Переговорні моделі війни визнають, що війна коштує дорого, і цей факт має сприяти досягненню врегулювання, яке є кращим, ніж війна, та набагато менш дорогим, ніж продовження бойових дій. Цінність поставленого об’єкта та уявна ймовірність перемоги — це те, що формує діапазон переговорів лідера. Проте модель переговорів також визначає три речі, які можуть перешкодити досягненню взаємно бажаного врегулювання шляхом переговорів: інформаційні проблеми, неподільність питання та проблеми зобов’язань. Рішення йти на війну — це гра з асиметричною інформацією», — продовжує професор Персон.
путін, пише Персон, розпочав своє вторгнення в Україну, маючи інформацію про можливості та рішучість своїх власних сил — не кажучи вже про волю та здібності українського народу — яка була помилковою та неповною. Він вірив, що легко виграє.
«Навіть після початку військових дій інформаційна асиметрія та дезінформація продовжують створювати невизначеність для врегулювання. Лише коли обидві сторони непрямо погоджуються щодо того, хто переможе в майбутніх раундах битви, вони сідають за стіл переговорів, оскільки сторона, що програла, передбачає свою поразку та шукає умови. З іншого боку, якщо обидві сторони виснажені та погоджуються, що зайшла безвихідна ситуація, вони можуть зрештою захотіти домовитися про врегулювання.
Друга умова, яка перешкоджає врегулюванню, — неподільність питання. Деякі запитання припускають «все або нічого». З ними не можна торгуватися. Хоча в теорії існує дуже мало речей, які є справді неподільними, багато речей, за які держави борються, зокрема ідентичність, ідеї та суверенітет, надзвичайно важко розділити між переможцем і переможеним. І навіть якщо обидві сторони добросовісно підпишуть мирну угоду сьогодні, немає гарантії, що майбутні зміни в балансі сил не спокусять одну чи іншу сторону повернутися до примусу. Цей докучливий сумнів залишиться назавжди, через що затяті вороги особливо не будуть довіряти відданості один одного довгостроковому миру", — наголошує вчений.
На думку професора, війна в Україні ще не назріла для мирної угоди чи навіть короткострокового припинення вогню. Примусове врегулювання за таких умов може призвести до далекосяжних наслідків для міжнародної безпеки.
«Війна є дорогою та трагічною, тому не дивно, що розмови про врегулювання шляхом переговорів точаться давно. путін знав, що Україна та Захід ніколи не погодяться на його ультиматум, він збирався воювати, — аналізує Роберт Персон. — Його пропозиція вести переговори була лише хитрістю, щоб виграти час для подальшої підготовки до вторгнення. Незважаючи на такі прояви недобросовісності, ті, хто закликає до мирного врегулювання в Україні, зазвичай ставляться до путіна так, ніби він добросовісний. Вони закликають пообіцяти, що Україна ніколи не приєднається до НАТО, або дозволити росії зберегти українську територію, яку вона захопила й анексувала».
Ідея, що з путіним можна досягти компромісу, є небезпечною фантазією, вважає експерт. Ані розширення НАТО, ані українська територія — це не те, про що насправді йде війна росії проти України.
«І якщо наявність члена НАТО на її кордоні є такою екзистенційною загрозою для росії, чому путін позбавив фінський кордон 80 відсотків військ і техніки після того, як Фінляндія офіційно приєдналася до Північноатлантичного альянсу в квітні 2023 року? Щодо території, то анексії, про які москва оголошувала з лютого 2022 року, ніколи не були основною метою війни — це втішна нагорода, на яку претендував путін після того, як його спроба обезголовити уряд Володимира Зеленського провалилася на початку вторгнення. Якби кремль міг встановити маріонетковий режим у Києві, не несучи величезних витрат на анексію та пряме правління, він би це зробив», — впевнений Роберт Персон.
Раніше «ФАКТИ» викладали думку міністра оборони Фінляндії про те, що росія залишиться загрозою для Європи і після завершення війни в Україні.
379Читайте нас у Facebook
