Делегація, у складі якої мені довелося відвідати Бразилію, в Ріо-де-Жанейро перебувала всього лише два дні. Через щільний графік офіційних заходів часу на ознайомлення з легендарним містом практично не залишалося. Доводилося якимись наскоками відриватися на годинку-другу для того, щоб побувати на знаменитому пляжі Копакабана, подивитися на фавели — нетрі, уподобані бідняками на схилах гір, що впираються e першу лінію океанського узбережжя, суцільно забудовану шикарними готелями, а також відвідати хоча б кілька міських музеїв.

Ось і вийшло, що на знайомство зі всесвітньо відомої статуєю Христа Спасителя, що немов зависла високо над містом, залишалася тільки остання ніч перед від'їздом. Добре, що знайомий український дипломат, який у той час працював в одній з міжнародних місій у Ріо, зголосився показати нам з колегою цю статую ближче. Звичайно ж, та нічна поїздка хитромудрою гірською дорогою до вершини пагорба Корковаду запам'яталася нам назавжди.

Тоді-то ми і дізналися про те, що ідея створення цього пам'ятника народилася ще у 1922 році, напередодні святкування 100-річчя незалежності Бразилії. Переможцем конкурсу на кращий монумент — символ нації став Ектор да Сілва Коста, який запропонував спорудити скульптуру Христа, який розкинув руки, немов обіймаючи місто. Архітектори, інженери і скульптори зустрілися у Парижі, щоб обговорити всі технічні проблеми встановлення статуї на вершині височенного пагорбу, де вона постійно піддаватиметься потужним поривам вітру. У Парижі статуя згодом і створювалася.

І ось, нарешті, після доставки її до Ріо відбулося урочисте відкриття та освячення пам'ятника, який став головною визначною пам'яткою міста. Сталося це рівно 90 років тому, 12 жовтня 1931 року. Незважаючи на те що висота самої статуї всього лише 30 метрів, за рахунок її розміщення на вершині пагорбу заввишки 704 метри над рівнем моря, фігура Христа Спасителя здається немов ширяє у небі над Ріо-де-Жанейро. І це при тому, що вага статуї величезна — 1140 тонн, одна лише голова важить 35 тонн…

Слід зауважити, що бразильська статуя, що відзначає сьогодні 90-річний ювілей, не входить навіть до десятки найвищих статуй світу. Перше місце у цьому списку посідає Статуя Єдності, встановлена в індійському штаті Гуджарат. 240-метровий (!) пам'ятник присвячений колишньому міністрові внутрішніх справ Індії Валлабхаі Пателю, який об'єднав країну і дав їй незалежність від Великобританії. Друге місце посідає статуя Будди Шак'ямуні, що знаходиться у М'янмі. 130-метровий Будда до 2018 року був першим серед найвищих монументів. Біля його ніг лежить ще один Будда — 89-метровий, всередині якого розташований чинний храм. Третє місце у цьому списку відводиться пам'ятнику богу Вішні. Розташований на індонезійському острові Балі, Вішну, що летить на своєму їздовому птаху Гаруді, разом з постаментом підноситься на 121-метрову висоту. До речі, під час поїздки на Балі мені доводилося бачити і цей монумент. Ну, а пам'ятник, який посідає четверте місце у згаданому списку, знайомий вже кожному з вас, друзі мої. «Батьківщина-мати», жінка з мечем і щитом у руках, яка стоїть на правому березі Дніпра у Києві, була побудована у 1981 році. У Радянському Союзі це був перший досвід зведення такої грандіозної (62 метра) статуї зі сталі. Разом з постаментом висота статуї складає 102 метри. Для того, щоб зібрати монумент воєдино, був спеціально побудований 100-метровий кран.

Є чимало висловлювань відомих і не дуже відомих людей з приводу пам'ятників, встановлених у різних країнах в різні епохи. Мені найбільше припали до душі слова, авторство яких з'ясувати, на жаль, не вдалося: «Пам'ятники — знаки оклику історії». Хіба не так?

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.