Всім, хто знав Спартака Мішуліна, якому сьогодні виповнилося б 95 років, завжди здавалося, що більшого улюбленця долі, ніж він, просто бути не може. Але це було далеко не так. Мама Мішуліна, яка народила його 22 жовтня 1926 року, була заступником наркома (міністра). Батьком, як подейкували злі язики, був відомий радянський письменник Олександр Фадєєв, з яким вона тривалий час підтримувала близькі стосунки. Ті ж злі язики одного разу нашептали «кому слід» і «що слід» — і Анну Мішуліну як «ворога народу» вислали на 10 років з Москви в далекий Ташкент. А Спартаком у цей час опікувався рідний дядько, професор античної історії, який, до речі, і ім'я хлопчикові придумав при народженні.

Рано захопившись театром, Мишулин після закінчення 7-класної школи вирішив піти вчитися на артиста. І, не розібравшись, вступив у спецартшколу, назва якої спочатку витлумачив як школу для артистів. Закінчилося це для хлопця дуже сумно. Замість вивчення тактики артилерійської стрільби, він більшу частину часу присвячував підготовці вистав у самодіяльному театрі. Причому, для нотаток використовував зворотний бік плакатів з портретами комуністичних вождів. Через малолітство його ще, вважайте, пошкодували, відправивши в колонію за все на півтора року. Правда, ще стільки ж він заробив вже там, ховаючи борошно, щоб підгодовувати товаришів по нещастю, що голодували.

Одним словом, після виходу «на свободу з чистою совістю» варіантів знайти себе у театральному житті у Мішуліна практично не було ніяких. Їздив по провінційним клубам, перебиваючись випадковими заробітками. Родичам боявся про себе повідомити, щоб цим не завдати шкоди їхньому здоров'ю. Але рідний дядько все-таки розшукав Спартака і спробував допомогти йому вступити у театральне училище в Москві. Перший же іспит абітурієнт провалив з тріском. Ректор «Щукинки» Борис Захава сказав, що у «цього нездари немає ніяких перспектив». Років через п'ять той же Захава буде захоплюватися артистичним талантом молодого актора Омського драмтеатру Спартака Мішуліна, очевидно, забувши, що міг назавжди поламати хлопцеві життя.

За 40 з гаком років служіння Мішуліна у московському Театрі сатири він зіграв чимало пам'ятних ролей. Хоча, безумовно, найвідомішою з них була роль малюка Карлсона, «який живе на даху». Коли артиста запитували, чи не набрид йому самому «чоловік з пропелером», він відповідав: «Я щасливий, що можу повернути людям, особливо своїм ровесникам, дитинство, якого у них по-справжньому не було через всілякі війни. А хіба це мало — повернути людям дитинство ?!»

Ще більше прославився Мішулін на телебаченні в ролі пана Директора «Кабачка» 13 стільців" і в кіно — в ролі мужнього Саїда, який допоміг червоноармійцю Сухову (його зіграв Анатолій Кузнєцов). Багато з нас прекрасно пам'ятають Спартака Мішуліна і за ролями в інших відомих фільмах — «Людина з бульвару Капуцинів», «Чарівний ліхтар», «Майстер і Маргарита».

Він за великим рахунком був щасливий. І на театральній сцені, і в кіно, і в особистому житті, яке подарувало йому пізню любов і пізню (в 54 роки) дитину, дівчинку, на ім'я Карина, що пішли по стопах батька. А потім доля-лиходійка знову наздогнала його. У липні 2005 року лікарі порадили 79-річному артистові зробити нескладну операцію на серці — аортокоронарне шунтування. Через три дні після операції Спартака Мішуліна не стало …

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.