Наприкінці 17 століття жив в Україні рабин Зуся. Був він молодшим сином рабина Еліезера Ліпмана з Аннополя (нинішньої Хмельницької області) та учнем рабина Дов Бера (Маггіда) з Межерича. Славився Зуся рідкісною мудрістю, а ще простотою та доброзичливістю, за що всі щиро його шанували. Багато років провів Зуся у мандрах по Польщі та Україні. Жив бідно, часто грошей не вистачало на найнеобхідніше. Але при цьому рабин Зуся ніколи ні на що не скаржився й постійно перебував у радості.

Ще за життя про нього ходило чимало легенд. А його настанови передавалися з вуст у вуста, бо вони були зрозумілими й корисними для багатьох, хто шукав відповіді на проблеми, з якими доводилося стикатися. Дійшла донині і така історія. Мені здається доречним розповісти її саме сьогодні, коли в Україні відзначається День благодійності.

Коли рабин Зуся був ще дуже молодим, він часто сидів біля входу у синагогу і тихенько молився за тих, хто його про це просив. Бачачи це, один багатий купець щоразу опускав у порожню Зусину кишеню кілька дрібних монет. Так тривало якийсь час, поки цей купець не помітив, що справи його несподівано швидко почали йти вгору. Вирішивши, що це сталося завдяки Зусиним молитвам, багатій ще частіше почав давати Зусі милостиню. А потім раптом подумав: якщо жертвопринесення молодому рабину дають такий добрий результат, то чи не правильніше було б давати гроші його вчителю? Тоді ж і прибуток може збільшитись!

І з того часу купець почав відправляти поштою гроші рабину Дов Беру. А Зусю залишив без монеток. Після цього торгівля у купця пішла напрочуд погано. Не розуміючи, чому це відбувається, він прийшов до рава з питанням. На що той спокійно пояснив:

- Нічого дивного не сталося. Поки ти давав монети, особливо не замислюючись, кому Бог робив те саме. Коли ж ти вирішив вибрати об'єкт для милостині, на твій погляд, більш гідний, Бог вчинив так само…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.