Два сини відомого вченого, склавши іспити до престижного університету, прийшли до храму подякувати Богові за перший у своєму житті успіх.

- Господи, — звернулися вони до Нього з молитвою, — навчи нас науці правильного життя!

- Добре, — почули вони у відповідь. — Я дам вам знати, коли ви будете готові до цього.

В очікуванні знаку з небес один із братів закінчив університет, написав кілька книг, став професором, збудував будинок, виростив великий сад, виховав трьох дітей. А другий брат, влаштувавшись на скромну посаду у науковій лабораторії, вів самотній спосіб життя. Нікуди не поспішав, нічим особливим серед колег намагався не вирізнятися. Сім'ю так і не завів. Будинок так і не збудував. Він чекав. Він увесь час чекав, що Господь покличе його і навчить, як жити далі.

І ось, коли настав час покинути братам цей тлінний світ, вони знову постали перед Богом, сказавши:

- Ми чекали на твій знак. Ми хотіли стати твоїми учнями та пізнати велику таємницю життя…

- Людина не повинна проводити роки в очікуванні знаку згори, — почули вони у відповідь. — Поки один із вас безцільно витрачав час в очікуванні доленосного знамення, інший працював, не покладаючи рук. І ось тепер, озирнувшись назад, кожен із вас може побачити, який слід він залишає на землі після себе. Один може побачити справи свої, а другий — лише бажання. Справжній учень не той, хто живе лише очікуванням звершень, а той, хто, мріючи про них, день у день продовжує творити…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.