Собаки виють під сирену, а коти дуже стресують у момент вибуху: прихисток для тварин родини зоозахисників з Полтави під час війни переповнений

Десять з половиною років тому родина полтавців Ханів уже була трохи більшою за статистичну: тато, мама, четверо дітей, дві німецькі вівчарки й три свійські коти. За цей час кількість живності в неї зросла до сотні. До підібраних на вулиці бездомних собак та котів додалися три лисиці, одне білченя, дві сороки й пара голубів. Усі вони мирно вживаються у вольєрах на невеликому подвір’ї їхнього приватного домоволодіння, а також поділяють житлову площу одноповерхового будинку разом з господарями. До речі, «ФАКТИ» раніше розповідали про зірку серіалу «Слід», який став «рятувальником тварин» і збирав в деокупованому Ірпені кішок, собак і хом'ячків.

Забирати безхатьків зі смітника тепер не поспішають

— З нами в хаті живуть старі й хворі коти та собаки, а також ті, які не ладять зі своїми «родичами», — розповідає 23-річна Анастасія Хан, найстарша з дітей.

Дівчині було 13, коли мама з татом принесли зі смітника двох новонароджених безпородних цуценят. Невідомо, скільки вони пролежали, привалені відходами, і скільки людей чули їхній писк, але їх ніхто не спробував врятувати. На жаль, одне цуценя не вижило. А Тоша став загальним улюбленцем й талісманом їхнього притулку для тварин.

— Прилаштувати Тошу в хороші руки не вдалося, та ми не дуже цього й хотіли, — усміхається дівчина. — Надто він запав нам у душу. Хоча на той момент у нас були дві німецькі вівчарки.

Наступним через три роки у нас з’явився рудий пес Нокаут. Ми всі вулицею ловили його, щоб полікувати, бо він стікав кров’ю. Виявилось, у нього була венерична саркома. Собаці на той час було приблизно три роки. Ми його вилікували і теж не змогли знайти йому господаря. Тепер він ветеран нашого притулку. Ось подивіться, який красень: абсолютно здоровий, активний і життєрадісний.

Догляд за бездомними тваринами став сімейною справою Ханів, сенсом їхнього життя. Це вплинуло й на професійний вибір моєї співрозмовниці. Нині Анастасія — дипломований ветеринарний лікар, працює у клініці «VetExpert» у Полтаві.

«В пошуках щастя» — так родина зоозахисників назвала свій притулок для тварин, зареєструвавшись, як громадська організація. Під цією ж назвою ведуть сторінку у Фейсбуці, на якій розповідають про життя тварин і птахів, що перебувають під їхньою опікою. На цьому віртуальному майданчику вони розміщують фото та відео чотирилапих, які потребують господарів чи допомоги.

— Відтоді, як ми з’явилися у соцмережах, наш притулок значно розширився, — розповідає Анастасія. — Просто люди знають, куди телефонувати у випадку, якщо треба знайти тваринам дім.

Читайте також: Під Києвом рятують тигрицю, яка постраждала під час ракетного удару

Так три місяці тому в притулку Ханів з’явилося і п’ятеро новонароджених цуценят. Їм зателефонувала працівниця з комунального підприємства, сказала, що знайшла їх у сміттєвому бакові — вони, придавлені сміттям, пищали й плакали. На жаль, двох не вдалося виходити. На щастя, одне вже знайшло собі господарів.

— Останнім часом кількість бажаючих забрати бездомних хвостатих значно зменшилась, — продовжує Анастасія. — На це, безумовно, вплинула широкомасштабна війна. Зараз добре, коли раз у місяць когось візьмуть. Раніше, якщо до нас потрапляли, наприклад, п'ятеро цуценят, то за тиждень-другий ми всіх їх у родини прилаштовували. Тепер цуценята затримуються. Є такі, яким уже по року, і їх досі ніхто не забрав. Зрозуміло: у людей інші переживання, інші пріоритети, тому наразі зустрічається дуже багато безпритульних тварин. Не лише безпородних дворових, а й породистих, навіть бійцівських, які є небезпечними для людей та потребують спеціального професійного догляду.

Кілька котів і собак нам залишили люди, тікаючи від війни. Серед них була старенька кішечка персидської породи, яку довелося довго лікувати.

— До речі, як реагують тварини на звуки повітряної тривоги й на вибухи?

— Деякі собаки починають і собі вити під час сирени, решта більш-менш адаптувалися до ситуації. А ось коти дуже стресують у момент вибухів — починають нявчати, стрибати, хаотично бігати, ховатися по закутках. Їх потрібно заспокоювати.

Сорокам найкраще смакують зелені коники

У кожного чотирилапого чи пернатого, що потрапляють в турботливі руки великої і дружної родини Ханів, своя історія.

Скажімо, білченя Тимка небайдужі люди з Червоного шляху (мікрорайон Полтави, де мешкають зоозахисники) кілька років тому підібрали під деревом. Швидше за все, пояснює Анастасія, батьки просто викинули малечу з гнізда, оскільки вона має нетиповий окрас — біле з рудим, чим нагадує морську свинку. Такі «білі ворони» просто не виживають у природі.

Читайте також: «Місце смерті»: в поліції взялися розслідувати знущання над тваринами у притулку на Київщині

— Люди, які підібрали білченя, не знали, як його годувати, як за ним доглядати, — каже дівчина. — Ми теж тоді не знали цього. Але почали шукати інформацію в Інтернеті, спілкувалися з іншими зоозахисниками, яким доводилося стикатися з цими тваринками. Наше білченя полюбляє фрукти, а особливо гарбузове насіння.

З сороками теж була морока. Одну з них ми підібрали в траві. У птахи було перебите у двох місцях крило, тому його довелось частково ампутувати.

Сороки виявилися досить вибагливими в харчуванні. Основа їхнього раціону — м'ясо. Зоозахисники змішують його у сирому чи відвареному вигляді з рисовою або гречаною кашею. У раціон додають також овочі та фрукти. А ще — личинки, бажано нежирні. Найкраще сорокам підходять зелені коники, але їх можна хіба що зловити, бо вони ніде не продаються. Окрім того, для здоров’я сорок потрібен пісок з морськими мушлями — суміш слугує і за підстилку, і є додатковим джерелом кальцію.

Та все ж чи не найбільше сюрпризів підносять родині лисиці. Якось вони вибралися з вольєра й забігли в «гості» до сусідки.

— Коли я пішла їх забирати додому, то Ксюша (так ми назвали «дівчинку») приповзла до моїх ніг, ніби просячи пробачення, а один з «хлопчиків» самостійно забіг до вольєра. Щоб спіймати іншого, довелося простити допомоги у працівників комунального господарства, — усміхається мама дітей, Оксана.

— «Хлопчиків» — Бейлі і Майлі — років п’ять тому принесли до нас волонтери, які викупили їх у браконьєрів, — розповідає Настя. — Ті використовували їх як приманку для натаскування мисливських псів. А пізніше інші люди принесли «дівчинку», яку вони врятували, знявши з цепу. Якісь «любителі живої природи» посадили її маленькою на цеп, як собаку.

Лисицям, каже дівчина, потрібно багато м’яса. Обов’язково щороку треба вакцинувати від сказу та вірусних захворювань. І це чи не найграйливіші з тварин, які живуть у притулку — на них не напасешся іграшок.

Річі вижив і «подружився» з інвалідним візком

Зазвичай безхатні тварини потребують лікування й посиленого харчування. Але у практиці родини зоозахисників був випадок, коли породистого пса, який став тягарем для господарів, довелося саджати на дієту і змушувати більше рухатися. Замість необхідних 25 кілограмів Айс важив понад 40, і це було проблемою, бо в нього постраждали суглоби.

Але найбільше уваги потребував та й завжди буде потребувати Річі — метис хаскі. Кілька місяців тому, коли його збила машина і лікування не дало ефекту, господарі від нього відмовились.

— Небайдужі люди підібрали травмованого песика на вулиці і відвезли у ветеринарну клініку, звідки ми його забрали, — розповідає Настя. — Нам стало його шкода, і ми навіть не обговорювали, брати чи не брати. Було зрозуміло, що песик ніколи не стане на задні лапи, адже він мав серйозні травми хребта. Хоча досі в нас не було досвіду утримання собаки з інвалідністю, але ми ризикнули.

— Понад три місяці Річі навіть не дивився на їжу, і ми буквально насильно запихували в нього розмочений корм і паштети, — продовжує Дана. — Чи то у нього була депресія, чи поганий загальний стан — важко сказати. Але, зрештою, той дуже складний період життя позаду. Тільки недавно він нарешті почав їсти самостійно! Адаптувався, став контактним і навіть життєрадісним. Уже «подружився» з інвалідним візочком — нам його подарували знайомі зоозахисниці — і тепер ми часто виходимо разом на прогулянку. Для хаскі рух — це життя. Це обов’язково! Ми вигулюємо його, як мінімум, двічі на день, оскільки він може лише повзати і більшість часу просто лежить. Спочатку робимо легенькі пробіжки, тому що йому треба вибігатися, а потім можемо йти у спокійному темпі.

— На жаль, внаслідок травми у Річі виникли проблеми з нирками і сечовидільною системою, — говорить Оксана Хан. — Тож він потребує особливого догляду. Йому на день потрібно, як мінімум, п’ять памперсів і додатково кілька пелюшок. А ще він у нас перебуває на лікувальному харчуванні, хоч йому це й не дуже подобається…

— Найважче з тваринами, які хворіють, — зауважує Анастасія. — Це завжди боляче, це сильні душевні переживання.

Настя — єдина в сім’ї, хто робить уколи підопічним. Причому, ще з самого дитинства. А, набувши практичного досвіду у ветклініці, зможе оперувати.

З неонатальним боксом більше шансів на життя

14-кілограмовий мішок корму для собак зникає за 4−5 днів. Коти їдять менше, але їх більше. Зазвичай це сертифіковані корми «Клуб 4 лапи».

— Самі ми не впоралися б з такою «оравою», — усміхається Настя. — Раніше навіть готували каші для тваринок, а коли їхня кількість перевалила за півтора десятка, тоді почали просити сторонньої допомоги. До речі, на випадок тривалого відключення світла тато зробив на подвір’ї спеціальну піч. Наразі наших котів і собак повністю забезпечує кормами благодійний фонд Happy Paw. Про решту живності ми дбаємо самі. Хоча фінансово родину забезпечує лише тато Дмитро, він працює далекобійником. Мама волонтерить — плете маскувальні сітки. Дана — студентка, 16-річна Софійка й 10-літній Саша — школярі. Я працюю всього кілька місяців.

Часто допомагають просто небайдужі люди, за що ми їм дуже вдячні, особливо волонтерці Інні Якобенко, яка живе неподалік від нас. Вона запропонувала нам узяти участь в грантовому конкурсі Upshift — глобальній програмі Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Перемога в конкурсі додала нам нових можливостей. Завдяки їй, до речі, ми маємо спеціальний вольєр для котів і навіть неонатальний бокс для виходжування кошенят. Завдяки боксу нам удалося зберегти життя одразу п’ятнадцяти кошенятам. Їх зовсім маленькими викинули десь в одному місці, вони мокли під дощем… Бокс з підігрівачем і вентиляцією —порятунок для малечі, яка не тримає температури, і для важкохворих. Кошенята у нас перебувають під опікою Софії.

За кошти програми родина Хан збудувала також спеціальну кімнату для котів. Вона трохи не дороблена, але в ній уже стоять бокси для ізоляції хворих тваринок, що дозволяє моніторити їхній стан.

Окрім того, родина провела ярмарок, під час і після якого вдалося прилаштувати кількох тваринок. А також організувала навчальні курси для бажаючих мати домашніх улюбленців і тих, хто їх уже має, з правильного догляду за чотирилапими та їхньої адаптації після притулку.

Читайте також: Українцям офіційно дозволили брати домашніх тварин у притулок під час тривоги, але є умови

— Насправді дуже важко віддавати тварин у руки іншим, бо встигаєш прикипіти до них душею,— зізнається Анастасія. — Нам дуже важливо, щоб вони дійсно потрапили до хороших людей. І хоча при підписанні договору завжди обговорюємо багато моментів, все одно хвилюємось.

— Найважче, коли повертають тварин назад, — зітхає мама Оксана. — Нещодавно така історія сталася з нашим красунчиком Еріалом. Два тижні люди погралися з собачкою, а потім призвели і кажуть: «Ми їдемо за кордон». Ну, зовсім несерйозно. На щастя, для Еріала дуже швидко знайшлися інші господарі.

Звісно, нашим підопічним у нас непогано, але це все одно, що діти в інтернаті. Хочеться, щоб кожен з них мав своя родину, яка віддавала б свою любов лише йому. Душа радіє, коли нові господарі присилають відео, і ми бачимо на них грайливих і щасливих наших котиків і собачок. Та й розширювати притулок далі не можемо — у нас вже тісно всім.

Оксана не приховує, що тягнути таке велике господарство важко. Ранки у їхній сім’ї починаються не з кави, а з генерального прибирання в будинку та чотирьох вольєрах, годування тварин і птахів, і це триває майже до обіду.

— А хатні тварини дуже балувані, — розповідає Оксана. — По всіх кімнатах розставлені для них окремі ліжачки, але вони покірно сплять там доти, доки ми не заснемо. Потім починають перебиратися до нас. А рано будять, щоб гуляти. Та іншого життя ми вже не уявляємо…

Раніше «ФАКТИ» писали, що у Києві запрацював сервіс пошуку перетримки для тварин.

На фото у заголовку Настя Хан з мамою Оксаною

Фото автора та надані родиною Хан, скриншот — телеканал ІРТ

2030

Читайте нас у Facebook