«Кожна вінтажна чашка має свій секрет», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
Науковці Оксфордського університету довели, що чашка, з якої ми п'ємо, формує очікування смаку напою. Мають значення форма, дизайн та колір. Можливо, й ви помічали, що в різних чашках чай та кава сприймаються по-різному. Вочевидь, не випадково й те, що у багатьох людей є улюблена чашка.
В інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка, дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про чайні пари з літніми квітами.
«Розпис надає формі особливого характеру»
— Якби чашка могла б розповісти свою історію, мабуть, вона була б такою, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — «Я — чашка. Моє життя почалося у цеху фарфорового заводу серед шуму машин, тепла печей, білої фарфорової маси й рук майстрів. Мене формували, обережно приєднували ручку, виправляли найменші нерівності… Поруч народжувалося блюдце — моя пара, моє продовження, без якого я вже не була б завершеним образом. Потім настав час вогню. Разом із сотнями інших чашок і блюдець ми вирушили до печі. Для людини це лише виробничий процес. Для нас — справжнє хрещення вогнем. Саме там ми набували міцності, дзвінкого голосу порцеляни й здатності служити людям багато років. Кожен розпис надає формі особливого характеру. Одна чашка стає святковою та урочистою, інша — ніжною й ліричною, третя — сонячною та домашньою. Ми, чашки, потрапляли до міських квартир і сільських хат, стояли у сервантах, чекали родинних свят, дитячих днів народження, весіль і тихих розмов на кухні. Нас діставали для гостей, берегли «на особливий випадок», передавали з дому в дім як пам’ять. Люди звикли думати, що чашка потрібна лише для чаю чи кави. Насправді моє призначення значно ширше. Я зберігаю тепло. Не лише тепло напою, а й тепло людських стосунків. Біля мене народжується дружба, ведуться щирі розмови, звучать спогади, приймаються важливі рішення. Я бачила радість зустрічей, закохані погляди, сум розлуки й тиху ніжність буденних вечорів. Час минає. Деякі мої сестри загубилися, розбилися або зникли разом зі старими сервантами. Але ті, що вціліли, поступово стали не просто посудом, а свідками епохи. Сьогодні дослідники вивчають наші форми, клейма, розписи, імена художників. Через нас відкривається історія заводів, майстрів і цілих поколінь. Я — звичайна фарфорова чашка. Але в моїх стінках зберігається пам’ять про працю формувальників, художників, випалювальників і технологів. У моєму дзвінкому голосі звучить історія фарфорового заводу. А в кожному дотику є слід людського життя. Тому, коли наступного разу візьмете до рук вінтажну чайну пару, придивіться уважніше. Можливо, ваша улюблена чашка теж захоче розповісти свою історію. У кожної вінтажної речі є свій секрет.
— Ваша чудова розповідь мені нагадала казки Андерсена про долі чайника, ялинки, старого вуличного ліхтаря… А яка чашка, створена українськими фарфористами, ваша улюблена?
— Серед найяскравіших зразків українського фарфору другої половини ХХ століття особливе місце посідають твори подружжя Віталія та Людмили Шевченків. Саме ця чайна пара — одна з тих, які мені до вподоби (на фото у заголовку. — Авт.). Основою композиції стала мальва — квітка, яка здавна вважається одним із символів української оселі. Її великі пелюстки ніби світяться на тлі м’якого бірюзового кольору. Поєднання бірюзового фону, яскравих квітів та золотих акцентів створює атмосферу теплого літнього дня, коли мальви розквітають біля сільської хати. У цих кольорах відчувається і свіже небо, і сонячне світло, і барвистість українського саду.
Читайте також: «Сервіз „Червона книга“ зачарує тих, хто любить природу», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк
«Ця чайна пара ніби створена для неспішного ранкового чаювання на веранді чи в саду серед квітів»
— Краса!
— Чайна пара дарує відчуття радості та домашнього затишку. Це фарфор, який не лише прикрашає інтер'єр, а й створює настрій, нагадує про літо, родинне тепло та красу речей, народжених любов'ю до природи й народного мистецтва.
— Яким ви уявляєте чай з такої чашки?
— Ця чайна пара ніби створена для неспішного ранкового чаювання на веранді чи в саду серед квітів. Вона для мене — маленький шматочок літа, який можна взяти до рук у будь-яку пору року.
А ось чайна пара «Братки», створена у 1978 році. Цей витвір поєднав витончену форму Івана Віцька та яскравий декоративний розпис Ювеналія Нікуліна. Сьогодні така чайна пара — мрія багатьох колекціонерів.
Квіткова композиція сповнена життєрадісності та святкового настрою. Великі червоні квіти з білими променистими серединками розкриваються на білосніжному фарфорі, немов живі. Насичені відтінки червоного поєднуються із соковитою зеленню листя та легкими блакитними акцентами, створюючи декоративну композицію, сповнену світла й енергії. Тонка золота стрічка по вінцю чашки додає виробу урочистості та завершеності.
У цьому творі відчувається особлива атмосфера літа. Червоні квіти нагадують сонячний день, квітучу клумбу, аромат нагрітої землі та відчуття домашнього затишку.
— Милуватись такими роботами українських фарфористів можна нескінченно…
— Так. Серед численних квіткових композицій українського фарфору сервіз Дмитра Гоча у розписі Миколи Шаповалова «Мальви» вирізняється особливою щирістю та національним колоритом. Створений на Баранівському фарфоровому заводі на початку 1960-х років, він належить до тих творів, у яких народна традиція органічно поєдналася з витонченою культурою фарфору. Головним мотивом розпису стали мальви — квіти, що давно стали символом українського дому. Великі пелюстки, осяяні світлими відблисками, розквітають на білосніжному фарфорі, немов біля старої сільської хати під літнім сонцем. Кожна чашка ніби зберігає аромат літа, а кожне чаювання перетворюється на маленьке свято.
До речі, запрошуємо читачів «ФАКТІВ», які є поціновувачами краси порцеляни, до першого в Україні Музею фарфорових фігур ShvetsMuseum. У колекції музею ви зможете побачити найкращі зразки світових фарфорових мануфактур. Є у музеї зал українського фарфору, де представлено чимало унікальних робіт вітчизняних майстрів-фарфористів. Неймовірна порцелянова подорож подарує вам багато позитивних емоцій та запам’ятається на все життя!
Раніше в інтерв’ю «ФАКТАМ» колекціонерка та дослідниця історії української порцеляни, авторка книг Людмила Карпінська-Романюк розповіла про сет у розписі українського митця Олександра Опарія «Трояндарій».
Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк
Фото у заголовку: Віталій та Людмила Шевченки. Чайна пара. Сумський фарфоровий завод. 1972
93Читайте нас у Facebook
