Путін Зеленського ненавидить — той подав росіянам «поганий приклад», — Ігор Соловей

Незважаючи на те, що глава Офісу президента України Єрмак та учасник переговорів Тристоронньої контактної групи віце-прем'єр Рєзніков, відповідаючи на прямі питання, називають Росію країною-агресором, в устах Зеленського це визначення звучить набагато рідше.

Нагадаємо, у період президентства Порошенка розроблялася стратегія деокупації Донбасу та Криму. І хоча самостійно Україна не багато могла зробити для її реалізації, проте було заявлено «механізм малих кроків», ідею кримськотатарської автономії, ухвалено низку законів. Зеленський у цьому плані досі не озвучив практично нічого, крім ідеї економічного співробітництва з окупованими територіями. Чи це свідчить про реалізацію російського плану перетворення ОРДЛО на «українське Придністров'я», «ФАКТАМ» розповів журналіст-міжнародник, аналітик «Агентства міжнародних досліджень» Ігор Соловей. У попередніх частинах інтерв'ю він розповів про успіхи Зеленського на міжнародній арені, а також відповів на запитання, чи потрібні нинішній президентській команді миротворці на Донбасі і які ризики тягне за собою повернення ОРДЛО до складу України.

 — Офіційний статус Росії не змінився і за Зеленського — вона як була для України країною-агресором, так і залишилося. І саме виходячи з цього будується політика нової влади. З тією різницею, що публічна риторика перших осіб України у певні періоди була менш агресивною, ніж раніше. Ну, це, мабуть, щоб не смикати тигра за вуса, — каже Ігор Соловей. — У команди Зеленського також є свої «фішки». Серед нових ініціатив — проведення місцевих виборів на окупованих територіях уже восени (разом із виборами на українській території); кроки гуманітарної спрямованості (будівництво нових переходів, мостів тощо), розведення військ у певних точках. Також модернізація Мінських домовленостей. Щось із цього працює, щось у процесі виконання, а дещо не «злетить». Але сидіти склавши руки не можна, інакше це дасть привід противникам сказати, мовляв, Київ відмовився від ОРДЛО, тому давайте вже їх приєднувати до Росії.

— Наприкінці квітня Верховна Рада ухвалила звернення до парламентів країн світу із закликом засудити російську агресію. А вже в середині травня схоже поводження із закликом вшанувати пам'ять загиблих у боротьбі з нацизмом, не дати Росії «приватизувати» перемогу у Другій світовій війні та засудити її агресію проти України заведено не було. Причому за не проголосувала половина пропрезидентської фракції. Що змінилося за півмісяця?

— Нічого не змінилось. Такі дати, як 9 травня, 22 червня, завжди будуть чудовим приводом для спекуляцій. Особливо перед виборами. Хоча це і чудова нагода подивитися на справжні особи політиків, які прийшли до влади зовсім під іншими гаслами.

— У команді Зеленського раз у раз озвучують ідею подачі води до Криму. Подейкують навіть про приватизацію для цього Північно-Кримського та Каховського каналів — щоб усе відбувалося нібито не на державному рівні. Чи слід Україні пускати дніпровську воду до Криму та якими будуть наслідки?

— Відповідь на це запитання є очевидною для всіх: стан окупованої території є турботою виключно окупаційної адміністрації, тобто Росії, яка не лише захопила Крим, а й «офіційно» включила його до свого складу.

Тому подача дніпровської води на півострів є способом полегшити окупанту життя (адже неможливо розділити його для загарбників та цивільних). І будь-який політик в Україні, який виступає за відновлення подачі води до Криму, свідомо чи несвідомо є посібником окупації.

— На запитання, чи вірить Путіну, Зеленський якось сказав, що нікому не довіряє. Водночас супротивники Зеленського дорікають йому не лише у довірі до російського президента, а й у реалізації путінської політики щодо України.

- Публічна риторика Зеленського, звісно, може морально зачіпати багатьох в Україні. Але насправді зовсім не має значення, що думає Зеленський про Путіна, вірить чи не вірить йому. Головне лише в тому, що Путін Зеленського зневажає.

По-перше, тому що український президент подає росіянам «поганий приклад»: можливість зміни влади, та ще й ким — якимсь колишнім клоуном! По-друге, Путін ненавидить Зеленського за те, що цей недосвідчений у державному управлінні людина досі чинить опір і відмовляється поцілувати російський прапор і присягнути Кремлю (як зробив, наприклад, молдавський президент Ігор Додон).

Тому хоч би які сигнали посилав Зеленський, сподіваючись задовольнити Путіна, — це йому не допоможе. Лідер Кремля — це не так конкретна людина, як побудована роками система цінностей, яка реалізує плани щодо України незалежно від симпатій/антипатій «царя».

Продовження інтерв'ю з Ігорем Солов'єм читайте тут.

Читайте також: «Зеленський поки не ліг під Кремль, виходитимемо з того, що й не ляже», — Роман Цимбалюк

4928

Читайте нас у Facebook