Ті, хто хоч трохи знайомий з моїми щоденними ранковими постами, напевно звернули увагу на те, що я часто використовую в них старовинні притчі. Великі та маленькі, довгі та короткі. Розмір у цьому випадку абсолютно ніякого значення не має. Значення має глибина закладеної думки. Ось чому часом трапляється так, що чим коротша притча, тим глибший зміст в ній закладений і розкривається, як смак старого вина, у міру занурення в нього.

Одного разу учень, який за роки присутності поряд з учителем пізнав, здавалося б, усе найважливіше, не втримався від питання, яке його давно мучило і відповіді на яке він не розраховував отримати навіть від свого мудрого наставника:
- Скажи, вчителю, чи є засіб, здатний допомогти людині змінити світ на краще?
- Є, звичайно, — не довго думаючи, відповів учитель. — Тільки він вельми і вельми непростий… Для цього потрібно щодня вбивати одного безвільного раба, одного настирливого радника, одного несправедливого суддю, одного аристократа, що зазнався, і одного вождя, який не визнає заперечень.
- Та де мені набрати таку кількість людей, тим більше на кожен день?! — здивувався учень.
- В собі, мій друже. В собі…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.