Пам'ятаєте, як герой одного популярного за радянських часів фільму голосно оголошував: «Танцюють всі!»? Цей радісний заклик якнайкраще відноситься до сьогоднішнього дня, який в одних країнах відзначається як Міжнародний день танго, а в інших просто як День танцю. Будучи у житті людиною досить далекою від танцювальної культури, проте я завжди з великою повагою та легкою заздрістю ставився до тих, кому цей дар дістався. І вже тим більше не можу не захоплюватися танцем, багаторазово відтвореним у улюбленій порцеляні. Танцювальна (і балетна в тому числі) тематика настільки широко представлена в нашій колекції, що в музейній експозиції, що готується до відкриття, їй по праву буде відведено одне з найпомітніших місць.

А тепер кілька слів про красу танцю, про силу танцю, про магію танцю. Одного разу в невеликому іспанському містечку неподалік Толедо, яке споконвіку славилося єврейськими золотими справами майстрами, чекали на приїзд знаменитого рабина. На міській площі зібралися всі — і старі, і молоді. Час був тяжкий, тривожний. У людей накопичилося так багато запитань до мудрої людини, що важко було зрозуміти, чи вдасться всім охочим звернутися до неї за порадою.

Щойно приїхавши до міста, рабин відразу відчув цю тривогу, що ніби витала у прохолодному вечірньому повітрі. Йому вистачило одного лише погляду, щоб помітити в сумних очах біль від накопичених образ і невирішених проблем. Біль, готовий будь-якої миті виплеснутися назовні. І тоді він… заспівав. Тихенько почав співати веселу старовинну пісеньку, знайому всім з дитинства.

Потім у такт мелодії став розгойдуватися з одного боку до іншого. Потім, коли побачив, що його пісенька і його розгойдування було підхоплені, впевнено й уміло кинувся в танець. Це треба було бачити! Захоплені плавними рухами танцюючого рабина, до нього один за одним почали приєднуватись і чоловіки, і жінки, і малі діти. Замість помітного смутку в очах людей з'явився блиск, не сказати б, азарт. Наче відклавши на якийсь час життєві проблеми, люди злилися в запалювальному танці в одне ціле — в радісне співтовариство потерпілих, але при цьому не втратили віри в краще життя танцюристів, котрі люблять і це нелегке своє життя, і своїх близьких, і своє містечко, і сивого рабина, що зумів захопити всіх за собою.

Танець тривав довго. Може, цілу годину. А, може, ще довше. Нарешті, коли, валячись з ніг від втоми, всі присутні відчули якесь несподіване душевне полегшення і, перевівши подих, подивилися на гостя, він промовив перші та останні за весь вечір слова:

— Сподіваюся, я відповів на усі ваші запитання?

У відповідь посмішка висвітлила обличчя городян. Вони були щасливі. Щасливі так, як тільки можуть бути щасливі люди, які щойно скинули з плечей непосильний тягар.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.