«Якби путін знав, що про територію України писали російські царі, його б вхопив Кіндратій»: документи московії проти бункерного «історика»
— У новій книжці ми з Андрієм Заяцем та Петром Бойком детально дослідили, які уявлення були в української шляхти, а потім у козаків про природні кордони українського світу, — розповів «ФАКТАМ» доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко. — І, що дуже важливо, які уявлення про українські межі були у XVI-XVIIІ століттях у сусідів — в Польщі, Кримському ханстві, московії, Османській імперії.
«Коли після перемоги в нинішній війні українські дипломати покажуть путіну відповідні документи московії, то вийде, як у тому прислів’ї: «Вашим салом та по ваших же губах»
— Наша книга має доволі довгу назву: «Просторові межі українського світу. Комплекс уявлень та їхня реалізація в ранньомодерній Україні XVI-XVIII століття», — продовжує завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України Віктор Брехуненко. - Дослідження ілюстроване кольоровими мапами й картосхемами, які унаочнюють просторові уявлення про Україну як українських еліт, так і сусідів. Як не дивно, але сусіди (в тому числі московія) на глобальному рівні визнавали рацію за українським поглядом на наші кордони.
— Чому?
— Бо цей погляд опирається на переплетення двох ключових чинників. Перший чинник — це межі території, опанованої українцями. Другий — територіальна спадщина середньовічної Української держави, якою була княжа Русь. Тож документами верхівки московії (царськими грамотами, наказами, дипломатичною кореспонденцією) можна легко загнати в глухий кут путіна, який на старості літ став великим любителем заглиблюватись в історію.
— Виходить, в цих документах відображено бачення московії про межі українських земель. Якими конкретно були ці уявлення?
— На офіційному рівні московити визнавали північною межею українського простору Північне Придніпров’я (з Могилевом, Мстиславом, Вітебськом), південною — узбережжя Чорного моря між гирлом Дніпра й Білгородом, західною — річку Віслу, східною — річку Кальміус. А на широті Слобідської України — ліві притоки Дону, річки Тулушівка та Підгірна.
Коли після перемоги в нинішній війні українські дипломати покажуть путіну відповідні документи, то вийде, як у тому прислів’ї: «Вашим салом та по ваших же губах». Путінські пропагандистські наративи про якісь «історичні аргументи» про те, що сучасна Південна та Східна Україна — історичні російські землі — це істеричний блеф.
«путінська пропаганда реанімувала антинаукову концепцію про те, що на більшій частині України в часи Русі жили росіяни, а пращури українців згодом «з гір спустились»
— Як зародився кремлівський наратив про те, що українці живуть начебто не на своїй землі? Хто автор цього міфу?
— Біля джерел стояв академік Петербурзької Академії наук професор Московського університету Михайло Погодін. У першій половині ХІХ століття він вигадав псевдонаукову концепцію, сутність якої полягає в тому, що на території більшої частини України в часи княжої Руси жили нібито росіяни, але монгольська навала змусила їх тікати звідси на північний схід, щоб знайти порятунок в лісах та на болотах. А пізніше на їхні колишні землі спустилися з Карпатських гір пращури сучасних українців.
— Існують факти, які підтверджували б цю теорію?
— Немає жодних. Її спростували ще у ХІХ столітті. Погодинська концепція — це просто казус в історії науки. Але путін зі своїми пропагандистами поєднали її з іще однією псевдонауковою концепцією — «новоросії» (яка теж родом з ХІХ століття) — і намагаються вкорінити цей сурогат в голови передусім своїх співвітчизників. Саме звідси заяви бункерного, що українці живуть не на своїй землі. Багато хто з росіян вірить в ці вигадки.
— Хто придумав міф про «новоросію»?
— Про постать її автора можна дискутувати. Достеменно відомо, що міф про «новоросію» виник в середовищі творців великодержавної ідеології російської імперії у 30−40 роки ХІХ століття.
— Як і коли з’явилась дивна теза про «один народ», яку просувають путін та його служки?
— Цей наратив російські ідеологи остаточно концептуалізували в той же період, що й міф про «новоросію», — в першій половині ХІХ сторіччя. Він став одним з ключових складових ідеологічної концепції про «великий русский народ», в який ідеологи вписали, окрім, власне, росіян, ще й українців та білорусів. Згідно з цією псевдонауковою теорією, українці та білоруси відрізняються від московитів лише тому, що тривалий час перебували під зверхністю Литви та Польщі. На підставі цієї лукавої тези російська імперія поставила собі за мету викорінити в українцях українське, а в білорусах — білоруське, тобто зросійщити їх. Звідси й сумнозвісні таємний Валуєвський циркуляр (виданий у 1863 році міністром внутрішніх справ російської імперії Валуєвим) та Емський указ (1873 рік) імператора Олександра ІІ, спрямовані на придушення української мови та культури. Цю ж політику, але в дещо завуальованій, м’якшій формі, продовжила радянська влада. Путінський режим на окупованих територіях перевершив в гоніннях на все українське своїх попередників (нагадаємо показовий факт: на початку квітня український суд заочно ухвалив вирок — 15 років позбавлення волі — російському офіцеру, який під час окупації Ізюму розстріляв 35-річну місцеву жительку, почувши на вулиці, що вона розмовляє по телефону українською мовою. — Авт.).
«Переяславська рада — це передусім акт міжнародного визнання Гетьманщини»
— Цього року був черговий ювілей Переяславської ради, після якої Україна поступово потрапила в російську кабалу. Навряд чи цього хотів гетьман Богдан Хмельницький. На що він підписувався, укладаючи з московією Березневі статті?
— Щоб зрозуміти, треба знати деякі особливості тих часів. Хмельницький, відновивши Українську державу у вигляді Гетьманщини, мав добитися її міжнародного визнання. В його часи це робилося не так, як зараз. Тоді треба було, щоб нове державне утворення взяв під своє крило хтось із всіма визнаних володарів. І це мало бути зроблено обов’язково на засадах договору: коли правитель бере на себе певні зобов’язання та отримує певні права, і нова держава те ж саме — отримує за договором права й зобов’язання. Слід розуміти, що Переяславська рада, яка відбулася у січні 1654 року, — це передусім акт міжнародного визнання Гетьманщини. Тобто чинний, всіма визнаний володар — московський цар — уклав усну угоду протекторату (в березні того ж року вона була формалізована в письмовому вигляді — Березневі статті). Цар взяв під свій протекторат державу Богдана Хмельницького, визнаючи тим самим його володарем та легітимність держави.
Читайте також: Випадково виявлене місце грандіозної битви за участю Богдана Хмельницького: вчені вважають знахідку безпрецедентною
— Чому Хмельницький обрав саме московського царя?
— Бо іншого кандидата на цю роль тоді у християнському світі не було. Та й москву гетьман схиляв до укладання угоди цілих шість років — так вона пручалася визнанню Гетьманщини.
Біда полягає в тому, що після смерті Хмельницького, у 1657 році, московії вдалося використати Переяславську раду як відправний пункт для поступового уярмлення України. На ліквідацію Української держави московитам знадобилося понад 100 років, і ще більше як пів століття — на те, щоб нав’язати їй свою адміністративно-політичну систему. До речі, ще наприкінці 1830 років на території України, в Києві, діяло Магдебурзьке право, а як основний правовий кодекс використовувався Литовський статут, а не російське законодавство. Хоча врешті московити все це поламали, український дух їм зламати не вдалося. Це стало зрозуміло, коли у 1917 році скинули царя та в українців з’явився історичний шанс здобути свободу.
— Як щодо «мантри», яку повторює путін про те, що «Ленин создал Украину»? Чи є під цим хоч якісь підстави?
— Якщо казати коротко, то жодних. У грудні 1917 року більшовицька росія, яку очолював Ленін, розв’язала війну проти Української Народної Республіки. Ворог діяв підступно: спершу направлені Леніним червоні полки захопили Харків. Після того за командою з Петрограда місцеві більшовики провели в окупованому місті так званий «з'їзд рад», на якому проголосили автономну у складі росії Українську радянську республіку (фактично маріонеткове утворення). І оця от фіктивна «республіка» оголосила війну УНР та попросила у російських більшовиків військову допомогу. Це дало Леніну та його поплічникам формальний привід представляти подальший наступ їхніх військ на Київ як внутрішній конфлікт всередині України. Тож методи гібридної війни російські окупанти використовували ще за 100 років до путіна.
Взимку 1918 року червона армія під приводом Муравйова рушила на українську столицю. Тоді відбувся знаменитий Бій під Крутами, коли київські студенти намагалися зупинити ненависного ворога. Більшовицьким військам все ж вдалося захопити Київ. Вони влаштували в місті «криваву баню» — масові вбивства «класових ворогів» і свідомих українців. До того ж ненаситно грабували населення. Окупація тоді тривала два тижні. Росіяни втекли, не прийнявши бій, коли до Києва наблизилися війська Німеччини та Австро-Угорщини. Уряди цих країн в Брест-Литовську підписали угоду з УНР, визнавши Українську державу. Тож Леніну на якийсь час довелося змиритися з існуванням незалежної України. Але як тільки наприкінці 1918 року Німеччина та її союзники зазнали поразки у Першій світовій війні, більшовицька росія за рішенням Леніна знову напала на Україну. І знову ж таки застосувала вже обкатану тактику гібридної війни: створила маріонетковий уряд, від імені якого слала й слала свої війська проти армії УНР.
Читайте також: Випустили по Києву 5 тисяч снарядів, а потім влаштували масовий терор: 105 років тому столиця вперше пережила більшовицьку окупацію
Щоб послабити всенародний спротив українців, російські окупанти спочатку формально надали своїй маріонетці — Українській соціалістичній радянській республіці — статус незалежної, але наприкінці 1922 року затягнули її до складу російської радянської імперії — СРСР. Отака реальна історія про те, як «Ленин создал Украину».
«Про яку „новоросію“ може йти мова, якщо царі визнавали території до Чорного та Азовського морів на півдні й річки Кальміус на сході землями Війська Запорозького?»
— Хотілося б ще дещо спитати про стародавні документи. Як в них відображено бачення верхівки московії, а згодом російської імперії про східні українські кордони у часи Гетьманщини — Української держави середини XVII-XVIII століть?
— Сенатським указом 1846 року визначався кордон між Військом Запорозьким Низовим і Військом Донським по річці Кальміус (хоча українські козаки наполягали, щоб кордон проходив значно східніше — принаймні по річці Міус). Але навіть кордон по Кальміусу підтверджує, що нинішня Донецька область — це історична українська територія. Нагадаю, що Кальміус протікає в межах міст Донецьк та Маріуполь.
Власне, українські козаки претендували на землі аж до Дону, а також на території на східному та південному узбережжі Азовського моря (частина Кубані), які зараз входять до складу рф.
— На яких підставах козаки на них претендували?
— На тих, що вони почали освоювати землі на Кубані (створювати рибні заводи, облаштовувати зимівники) ще у 40-ті роки XVIIІ століття — тобто не після знищення Запорозької січі у 1775 році, а значно раніше.
— Як ви отримали доступ до документів, на які посилаєтесь? Певно, більшість з них зберігаються в російських архівах?
— Так, зберігаються в російських архівах. Але свого часу частина з них була видана у збірниках документів, тож доступ до них ми маємо.
— Які з них найпоказовіше доводять історичну безпідставність путінської пропаганди?
— Наприклад, царська грамота 1686 року, адресована слобідським полковникам (тобто українським полковникам зі Слобожанщини). В цьому документі визнано, що кордони Війська Запорозького (одна із самоназв тогочасної Української держави) сягають берега Чорного моря. А отже, цей московський документ заперечує міф про «новоросію»: бо ж у московії визнавали Північне Причорномор’я українською територією!
Або візьмімо царську грамоту 1704 року, згідно з якою за Ізюмським слобідським полком було визнано землі по Сіверському Дінцю до річок Червона та Жеребець. Це трохи південніше Бахмуту, міста, заснованого слобідськими козаками. Тобто в ті часи російська влада чітко визнавала землі на Донбасі українськими, а сучасна — стала твердити протилежне.
Варто назвати й царську грамоту 1652 року, якою за іншим українським козацьким полком — Острогозьким — рахувалися чималі землі на правому березі Дону. Через пів століття за цим же полком царською владою були визнані землі по річці Айдар до сучасних Ровеньків на Луганщині. З 1730-х східний кордон полку проходив по лівих притоках Дону — річкам Тулушівці та Підгірній. Більша частина тодішніх земель цього полку зараз входить до складу російської федерації. У Києві ніхто не робить з цього трагедії.
Документи вищої російської влади, які я вам назвав, доволі однозначно показують, які уявлення про межі українських територій мали у XVI-XVIII століття правителі московії, а згодом — російської імперії. Про яку «новоросію» може йти мова, якщо царі визнавали території до Чорного та Азовського морів на півдні й річки Кальміус на сході землями Війська Запорозького?
Читайте також: Підірвали київські мости разом із людьми, які на них перебували: історик про радянські злочини в Україні під час Другої світової війни
На фото у заголовку: Україна, або Козацька земля та Валахія, Молдавія і Мала Татарія. Цю мапу створено Йоганом-Баптистом Гоманном у 1720 році. Має також скорочену назву Terra Cosaccorum (фото з Вікіпедії)
113659Читайте нас у Facebook
