«Порцеляновий чайник „Маківка“ — це справжнє диво», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк

«Сині маки розквітають на білосніжному фарфорі так вільно»

— Маки — квіти прості й величні водночас, — говорить Людмила Карпінська-Романюк. — Вони ніколи не кричать про свою красу. Просто одного літнього ранку спалахують серед жита червоним полум'ям, і весь краєвид раптом стає живим. Порцеляновий чайник «Маківка» — це справжнє диво. Форма «Случ», створена Миколою Назаренком, вражає своєю природністю. Округла основа нагадує достиглий плід або польовий пагорб, над яким здіймається легка маківка-кришечка. Витончений носик плавно витягується вперед, ніби стеблина, що тягнеться до сонця, а м'яко вигнута ручка завершує композицію, роблячи її напрочуд цілісною. У цьому предметі немає жодної випадкової лінії, усе підпорядковано відчуттю спокою, рівноваги й домашнього затишку. Справжню душу чайникові подарувала мисткиня Марія Тимченко. Її квіти не прагнуть ботанічної точності. Це поетичний образ українського літа. Великі сині маки розквітають на білосніжному фарфорі так вільно, ніби їх щойно торкнувся ранковий вітер. У кожній пелюстці живе глибина кольору, а світлі серцевини випромінюють тепло, мов маленькі сонця.

— Краса!

— Довкола квітів мерехтять золотаві трави. Вони не змагаються з маками за увагу, а створюють тиху мелодію поля. Підполивний і надполивний розпис ніби поєднують два світи: один захований у глибині глазурі, інший грає на її поверхні. Завдяки цьому декор дихає, змінюється залежно від світла, відкриваючи нові відтінки синього, золотого й молочного білого. Особливого звучання композиції надає золочення. Воно не демонструє розкоші, а лише делікатно підкреслює красу форми, мов останній промінь сонця, що торкнувся польових квітів перед вечором.

— Чому така назва?

— Вона дуже влучна, оскільки викликає асоціації не лише з маковою квіткою, а й із серединою літа — тією порою, коли земля досягає найбільшої зрілості, коли достигають хліба, дзвенять бджоли й повітря наповнюється ароматом трав. Липень здавна називали маківкою літа.

«Мисткиня Марфа Тимченко створює образ квітки-мрії»

— Як сервірувати стіл таким чайником?

— Дивлячись на нього, легко уявити білу скатертину під розлогою грушею, запашний чай із м'ятою, домашній мед і довгі неспішні розмови. Такі речі не просто служать побуту, вони створюють атмосферу, у якій хочеться залишатися. Минуло понад пів століття відтоді, як у 1972 році на Баранівському фарфоровому заводі народилася ця робота. Та й сьогодні вона не втратила своєї чарівності. Бо справжнє мистецтво не старіє. Воно, як мак у полі, щоліта знову розквітає у пам'яті, у родинних традиціях, у теплій чашці чаю, налитій із фарфорового чайника, що зберіг у собі красу української землі.

— Як думаєте, чому маки тут не червоні? Хоча насправді ж блакитний мак у природі існує.

— Саме це робить «Маківку» незвичайною. Мисткиня відходить від натуралізму й створює образ не реальної квітки, а квітки-мрії. Це вже не польовий мак, а декоративний символ. До речі, ви доречно згадали гімалайський блакитний мак. Навряд чи художниця мала на увазі саме цей ботанічний вид, у 1970-х роках він був майже невідомий широкому загалу в Україні. Отож, глядач може побачити в цих квітах ще один смисл: природа іноді буває дивовижнішою за нашу уяву. Найімовірніше, синій колір був обраний з інших причин: кобальт — одна з найкрасивіших фарфорових фарб, синій колір чудово гармонує із золоченням, він створює відчуття прохолоди й спокою, дозволяє декоративному розпису звучати більш казково.

— Чи можна порівняти ці маки із Синім птахом?

— Мені здається, так, але як художню асоціацію, а не як задум авторки. Синій птах давно став символом мрії, щастя, пошуку ідеалу. Так само й ці сині маки існують ніби поза звичайною реальністю. Вони не ростуть у полі біля української хати. Вони ростуть у просторі мистецтва. Саме тому чайник викликає не стільки спогади про конкретний літній день, скільки відчуття казки.

— Які ласощі пасували б до чаю, поданому у чайнику «Маківка»?

— Назва сама підказує відповідь: усе, що асоціюється з українським літом і домашнім чаюванням. Я бачу поруч із цим чайником маковий рулет, пухкі пиріжки з вишнями, медові пряники, домашній сирник, макові коржики, варення з чорниці чи лохини, колір яких перегукується із синіми квітами, липовий або акацієвий мед. А сам чай — запашний: з м'ятою, мелісою, чебрецем, пелюстками волошок…

«Це сервіз для неспішного чаювання, коли головною цінністю стає саме спілкування»

— Чи були ще у творчому доробку митців порцелянові роботи з поетичною назвою «Маківка»?

— Ось чайний сервіз Миколи Назаренка та Василя Костенка. Тут маки теж не червоні, а глибокого кобальтового відтінку, майже оксамитові. Завдяки цьому композиція набуває особливої шляхетності й навіть певної урочистості. Золотисті серединки квітів, тонке золочення та легкі рослинні мотиви додають розпису світла, а насичений синій колір створює відчуття спокою, прохолоди й вечірньої тиші.

— Дуже гарно…

— Форма сервізу побудована на плавних, безперервних лініях. Кришечки з характерними «маківками» стають своєрідною архітектурною домінантою всього ансамблю. Саме ця деталь і дала назву сервізу: вони нагадують нерозкриті макові коробочки, які завершують образ, ніби останній штрих художника. Це сервіз для неспішного чаювання, коли головною цінністю стає сама мить спілкування.

Раніше колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк розповіла про раритетні блюда «Гранати» та «Японська вишня», створені видатною мисткинею Валентиною Трегубовою.

Читайте також: «Галушки у вінтажному сервізі — справжнє свято», — колекціонерка Людмила Карпінська-Романюк

Фото з альбому Людмили Карпінської-Романюк

Фото у заголовку: М. Назаренко, М. Тимченко. Чайник заварний форма «Случ», малюнок «Маківка» Баранівський фарфоровий завод. 1972. Фото Олени Кулик

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News