Змушували носити військову форму навиворіт: навіть в полоні військовий медик витягав осколки з тіл поранених побратимів
— Сон був такий: я стою, переді мною сидять суддя і прокурор. Прокурор питає російською у судді: «Вы уже решили, что с ним делать?», — розповів «ФАКТАМ» Сергій Коршун. — «Его нужно освободить», — відповів суддя. «Может, пусть еще пару месяцев посидит?» — «Нет, освободить немедленно». І вже наступного дня мене в складі великої групи з нашої колонії (всього десь 100 людей) повезли на обмін. Це, до речі, дуже нетиповий випадок — обмін такої значної кількості полонених з одної зони.
«Жменька каші на день і вода з труб для охолодження обладнання»
— Я служив і продовжую служити в Національній гвардії України, але під час оборони Маріуполя потрапив в один з підрозділів морської охорони (прикордонників), разом з іншими медиками надавав медичну допомогу пораненим в польовому госпіталі, — розповів в інтерв’ю «ФАКТАМ» Сергій Коршун. — Спершу наш шпиталь знаходився біля «Азовсталі», а потім ми перебралися безпосередньо на це підприємство. З медикаментами, та й з усіма іншими припасами (водою, їжею) там було дуже погано. Доводилося пити на «Азовсталі» технічну воду з труб. Це була вода, яка застосовувалася для охолодження обладнання. По якості вона приблизно така ж, як в батареях опалення. Але іншої не було — кип’ятили й пили. Дехто, в кого вистачало духу, пили й некип’ячену. Щодо їжі — жменька каші на добу.
Окупанти по декілька разів на день бомбили місто з літаків. Збивати їх можливості не було. Вони скидали дуже потужні бомби — вагою 250, 500, 1000, 1500 кілограмів. Є відомості про застосування навіть трьохтонних. При влучанні найлегшої з них — вагою 250 кілограмів — будинок повністю складувався. До речі, я досі доволі боляче реагую на гул ракети або літака.
— Ви мали можливість зв’язуватись з Маріуполя з батьками, з дружиною?
— Тільки в перші дні оборони міста. Потім ворог знищив центральну електропідстанцію, тож припинилося живлення обладнання на щоглах операторів мобільного зв’язку.
— Це правда, що коли в травні 2022-го надійшов наказ здатися в полон, дехто з бійців вирішив його не виконувати і залишився на «Азовсталі»?
— Я чув про такі випадки, але особисто таких людей не знаю. Не виключено, що, якщо це не легенда, а правда, то вони залишились для партизанської роботи.
— Після того, як ви з побратимами за наказом здалися в полон, де вас утримували?
— В колонії міста Свердловськ Луганської області. Звідти до кордону з росією десь 20 кілометрів.
«Наглядачі втовкмачували, що ми для України зрадники, якщо повернемося, то нас запроторять в СБУ»
— Вам довелося пережити допити?
— Так. На допитах питали, хто що робив під час оборони Маріуполя, чи мав відношення до «Азову», «Айдару» та інших добробатів, які боронять Україну з 2014 року. У окупантів нездорова зацікавленість цими підрозділами.
— Вас на допитах били?
— Мене, ні (певно, тому, що медик). Стосовно інших такого, на жаль, сказати не можу. Взагалі тема тортур така чутлива, що я далеко не все можу розповісти. Адже велика частина моїх побратимів досі знаходяться в полоні, тому відверті розповіді про знущання з наших хлопців можуть ще більше погіршити їхнє становище.
Тут слід сказати, що декого з наших окупанти засудили до великих строків ув’язнення за вигаданими звинуваченнями. Всі знали, куди і навіщо їх увозять з нашої зони. Адже перед цим їх тягали до ефесбешників, слідчих. Якщо полоненому кажуть, ти зробив те й те, значить, неминуче буде суд і вирок — виправдовуватись немає сенсу.
— Інші колишні бранці розповідали мені про так звану «прийомку» (побиття), що влаштовує охорона полоненим, які тільки, но прибули в їхню колонію або в’язницю. Вам довелося пережити подібне?
— «Прийомка» була — як без неї? Знову ж таки про подробиці розповідати не хочу.
— Які методи морального тиску ворог застосовує до полонених?
— Нам весь час казали: «Вы никому не нужны — вы же видите, что вас не обменивают. Вы понимаете, что вы предатели, что от вас все отказались. Вам лучше здесь пересидеть. Как только вернетесь, вас загребет СБУ, а потом погонит в окопы». І таке інше. Все це ми чули ледь не щодня.
— Вас спеціально збирали на «політінформацію», щоб таке втовкмачувати?
— Нам вбивали це в голови за будь-якої нагоди і будь-яких обставин. Тобто наглядачі мали завдання повторювати нам наратив «вы никому не нужны» якомога частіше, тож вони й старалися.
Також нас примушували дивитись пропагандистські фільми про те, як ми «Донбасс бомбили». Окрім цього щодня ми дивились передачі російського телебачення. І, знаєте, це було джерелом новин — ми відбирали з потоку брехні об’єктивну інформацію.
Попервах, коли ми ще ходили у військовій формі (особливо наглядачів дратував мультикам, бо вони самі в ньому ходили), адміністрація змушувала полонених носити форму навиворіт. Згодом нам видали чорні роби зі світловідбиваючими смужками. Наглядачі глузували: «Это чтобы вас машина не сбила!»
— Жили в бараках?
— Так. Наш був переповнений — там жили 193 людини. Через це в приміщенні дуже висока вологість повітря і стоїть не надто приємний запах.
— В колонії ви продовжували надавати хлопцям медичну допомогу?
- Так. Навіть осколки видаляв — коли це залізяччя вже фактично стирчало з тіла. Підтягнути його нагору і видалити було цілком можливо навіть в тих умовах. Принаймні, якщо маєш відповідний досвід. А я його маю.
Якщо осколок застряг глибоко в тілі, в м’язах, то витягти його, ясна річ, я не міг. Але якщо в нижніх шарах шкіри (у людини шкіра складається з трьох шарів), то вона сама виштовхує осколки на поверхню. Моїм завданням було витягти їх повністю.
А ще я вправляв хлопцям хребці (і під час служби, і в полоні). Адже свого часу, вивчившись на фельдшера, пройшов ще й курс підготовки мануального терапевта (костоправа). Серед військових проблеми з хребтом доволі розповсюджені — виникають через носіння бронежилетів, які мають чималу вагу.
— Ви мали в колонії медичні інструменти?
— Лише один зажим, та й той, як то кажуть, «битий життям». Мені його дали в колонії.
— Знеболювальних у вас не було?
— На жаль, ні.
— Після того, як видаляли осколки, рани зашивали?
— Ні, вони самі загоювалися.
«Дехто зациклюється на своїх проблемах, далеких від реалій неволі»
— Чим вас там годували?
— Баландою. Тобто, тим, що їсти, коли дуже голодний, можна, але за великим рахунком не варто.
— Це якась каша?
— Каші, макарони найнижчої якості, супи. Іноді давали блюдо «борщ». Але від справжнього борщу в нього була тільки назва. Плюс — хліб (інколи глевкий).
— Виходить, білкової їжі не було?
— Ні, не було.
— Який моральний стан полонених?
— Кожен по-різному переживає полон. Одні сконцентровані на тому, як буде складатися життя далі, кого і що вони втратили на війні. Хтось зациклюється на своїх проблемах, причому навіть далеких від реалій неволі. Наприклад, людина може перейматися тим, що не показала дружині, як заводити машину. Безумовно, всі переживають за своїх рідних.
— На що найчастіше хворіють в полоні?
— Хвороби терапевтичного профілю: гострі респіраторні захворювання, ларингіт, синусит, трахеїт, тонзиліт, ангіна, грип. До того ж загострюються всі хронічні хвороби. Незадовго до того, як мене обміняли, у всій зоні була епідемія грипу. Хоча, не виключено, що насправді то був ковід, адже симптоми надто вже специфічні.
— Вам дали можливість написати хоча б одного листа рідним або зателефонувати їм?
— На жаль, ні. Було інше: хлопців водили в штаб і давали читати копії листів, які направляли їм родичі через Міжнародний комітет Червоного Хреста. Ці копії хлопцям не віддавали: прочитав — і йди назад в барак.
— Ваші рідні знали, що ви вижили в Маріуполі, знаходитесь в полоні?
— Вони про це дізналися від колишніх полонених з нашої колонії, яких вдалося обміняти ще у 2022 році.
— Коли почалися перші обміни, полонені в колонії збагнули, що людей повезуть на підконтрольну Україні територію, а не в інше місце позбавлення волі?
— Так, бо на етап забирають по-іншому. Тобто за певними ознаками ми здогадувались, що хлопців забирають саме на обмін. Після того кожен з нас став жити надією, що врешті черга дійде й до нього.
— Що вам снилося в полоні?
— Я хвилювався, щоб в мій будинок не влучила ракета, певно, тому часто снився саме дім. А ще сильніше переживав за батьків і дружину — щоб з ними нічого поганого не трапилось. Інколи снилася війна, інколи — що мене кудись етапують.
— Як полон відбився на вашому здоров’ї?
— З'явився постійний біль в спині. Сильно постраждали шлунок, зуби (та власне вся травна система посипалася). Думаю, що проблеми конкретно з зубами виникли через погану якість води в колонії. Скажу ще за інших хлопців: в декого з’явилися хвороби шкіри — дерматити різних виду та етіології. Ну і у всіх розхиталася психіка — неволя, особливо російська, безслідно для ментального здоров’я не минає. Але я вже вдома. Проходжу реабілітацію, тож певен, що відновлюся, і все буде добре.
Раніше «ФАКТИ» повідомляли, що через нелюдські умови утримання в російському СІЗО помер «азовець» Олександр Іщенко.
Читайте також: Як росіяни вбивали українських полонених у Оленівці у липні 2022 року: подробиці розслідування Associated Press
Фото з відкритих джерел
186Читайте нас у Facebook
