«На уроках географії ми з учнями часто вивчаємо карти бойових дій», — наймолодший заслужений вчитель України Роман Романчук

Штучний інтелект, яким користуються освітяни, у майбутньому може їх потіснити

Тому, як швидко прогресує шкільне навчання, молодий учитель сам дивується. Ще зовсім недавно, коли він був учнем, у його сільській школі у Ланній колишнього Карлівського району на Полтавщині не було ні цифрового обладнання, ні інтерактивних дошок. А про штучний інтелект, яким він зараз активно користується, ніхто й не знав.

— Є спеціальні платформи, за допомогою яких можна змонтувати яскраві переходи від, скажімо, звичайної географічної карти до віртуальної точки на планеті. Це виглядає так: карта на відео починає різко рухатися і ти ніби опиняєшся, наприклад, у Гімалаях. Створюється присутність людини в горах, — пояснює Роман. — А на іншій платформі накладаєш музику на складні наукові терміни.

— Як це? — дивуюсь.

— Береш, до прикладу, визначення незрозумілого, на перший погляд, якогось поняття і задаєш програму накласти на нього музику. Вибираєш будь-який стиль — хочеш рок, хочеш поп. І отримуєш пісеньку у вибраному стилі. Так легше запам’ятовується складний матеріал, бо прослухана пісня весь час крутитиметься у твоїй голові.

Інший спосіб, яким користується заслужений учитель України на своїх уроках, — віртуальне спілкування класу зі світовими знаменитостями, які жили дуже давно.

— Можна довго розповідати про дослідження й відкриття Христофора Колумба, але це буде не так цікаво, як особисто звернутися до нього із запитаннями від класу, — каже Роман. — І Христофор Колумб завдяки штучному інтелекту розповість про свої мандрівки та їхнє значення у доступній формі.

Технічні досягнення використовую, перш за все, заради того, щоб візуалізувати інформацію, аби учні її краще сприймали й запам’ятовували. Адже у дітей ліпше працює саме зорова пам’ять. До того ж сучасних школярів не здивуєш можливостями гаджетів, інтернету, тому застарілі методики викладання їм точно не «заходять».

До речі, відеоматеріал, який я готую на урок за допомогою ШІ, короткий — максимум дві-три хвилини, інакше учні втратять до нього інтерес. Саме простий та інтуїтивно зрозумілий контент є запорукою ефективного навчання. Хоча вчителю це вартує значних зусиль.

— Вам не здається, що штучний інтелект скоро замінить учителів?

— Є така думка. Діти майбутніх поколінь можуть потребувати нового формату освіти. Необхідність появи віртуальних учителів пояснюється, зокрема, великим дефіцитом людей цієї професії. В освітній системі особливо катастрофічно бракує вчителів іноземної мови та інформатики. Причина проста — фахівці з цією освітою мають можливість заробляти набагато більші гроші деінде.

— Як оцінюється праця педагогів?

— Фінансове визнання наших зусиль залишає бажати кращого. Це демотивує молодих спеціалістів, які закінчують виші, і змушує досвідчених педагогів шукати додаткові джерела доходу. Низька зарплата вчителів свідчить про недостатню увагу держави до важливості освіти.

— Вам теж доводиться думати про додаткові заробітки? А не хочете продати свої новаторські ідеї?

— Я активно ділюся своїми методичними розробками на національній освітній платформі «Всеосвіта». Вони мають попит, і я отримую з цього певний дохід. Однак розумію, що не всі вчителі можуть собі дозволити придбати платні матеріали. Якби моя заробітна плата була вищою, я із задоволенням надавав би їх безплатно. Але професію змінювати не хочу, я хочу працювати в освіті, бо це моє.

«Географія завжди була в моїй душі»

Роман Романчук прагнув якомога швидше стати дорослим, тому, закінчивши 9 клас, подав документи до Красноградського фахового педагогічного коледжу Харківської гуманітарно-педагогічної академії. Просто тому, що навчальний заклад знаходиться всього за 17 кілометрів від його дому.

— Географія була в моїй душі з шостого класу, — усміхається педагог. — Любов до неї мені передалася від учительки Тамари Ісаківни Лой. У неї була цікава, незвичайна манера викладання, і мені це подобалось. Ті, хто добре знав географію, ставали її помічниками на уроках. І вже в сьомому класі я почувався справжнім учителем, перевіряючи, як мої однокласники засвоїли новий матеріал.

Але в коледжі, куди приїхав поступати Рома, того року набирали тільки «трудовиків». У юнака був лише один вихід — спробувати вступити на бюджет, оскільки не хотів тягнути грошей з батьків. Тато в нього працює на заводі, мама — кухар, у них на руках тоді лишалась ще маленька донечка…

— Тільки тому, що в мене був високий середній бал атестата, вдалося поступити на безплатну форму навчання, — пригадує Роман. — Мені дуже пощастило з кураторкою. Людмила Іванівна Кіяшко розгледіла в мені якийсь потенціал, тому залучала мене до конкурсів, наукової діяльності, всіляко підтримувала. І я тоді зрозумів, що не помилився з професією.

Хлопцеві так сподобалося вчитись, що він, закінчивши коледж з червоним дипломом, вступив одразу на два факультети Полтавського національного педагогічного університету: історії та географії і технологій та дизайну. І теж закінчив їх з червоними дипломами. І уже на першому курсі магістратури йому запропонували роботу у 20-й школі.

Він завжди на позитиві, щирий і відкритий з дітьми. Вони це відчувають і віддячують йому своєю любов’ю. Готуючись до найважливішого у своєму житті конкурсу, в якому брали участь 490 педагогів, Роман відпрацьовував на своїх учнях різні технологічні новинки й методики, щоб переконатися, що їм більше подобається.

— Дуже вдячний за терпіння і підтримку учням, педагогічному колективу, дружині, — каже Роман. — Школа забезпечила мене необхідною технікою. Колега, яка працює педагогом-організатором, допомагала знімати й монтувати відеоролик про мою роботу, який треба було представити поважному складу журі. Знімали все на айфони з якісною операційною системою, якими давали користуватися учні…

А перед найвідповідальнішим етапом конкурсу — відкритим уроком у 6 класі однієї зі шкіл Тернополя — ми з дружиною та донечкою разом плели патріотичні фенічки на руки, які я подарував в кінці уроку незнайомим учням.

У фінал всеукраїнського конкурсу пройшли 11 учителів-географів з 25, які представляли різні регіони. Роман Романчук після першого етапу за сумою балів посів третє місце, і був задоволений, що входить у трійку кращих. Наступний етап підняв його на сходинку вище, однак він і тоді ще не вірив у перемогу. Усе вирішив той урок у 6 класі, який був високо оцінений членами журі.

— Фінал конкурсу випав якраз на День вишиванки, — пригадує мій співрозмовник. — Готуючись до уроку, я роздрукував стікери, з одного боку яких був герб України, а зі зворотного — карта України у формі вишиванки. І назвав це гербалами. Щоб зацікавити шестикласників темою «Географічна оболонка», пообіцяв їм провести обмін гербалів на особливі призи, які лежали у мене в коробці (що це фенічки, я не говорив). Тобто, чим більше кожен отримає гербалів за роботу на уроці, тим більше матиме призів. Я так старався, щоб кожен отримав цей гербал! І діти дуже старалися. Обмінюючи гербали на фенічки, вони були такими щасливими, що не соромились мене обіймати. «Ми за вас вболіваємо, ви переможете!» — підтримували мене словами. Так і сталось.

Те, що він зробив щось неймовірне, Роман зрозумів лише під час оголошення результатів конкурсу.

«Це покоління буде іншим. Більш цифровим»

— У суспільстві багато розмов про те, що наші діти ось уже поспіль чотирьох років не доотримують системних знань: спочатку через пандемію коронавірусу, а тепер із-за війни. Тому, мовляв, у майбутньому виникнуть проблеми з високоосвіченими спеціалістами. Ви поділяєте це занепокоєння? — цікавлюся думкою новоспеченого заслуженого вчителя України.

— Ні в якому разі! Люди ж до всього адаптуються і звикають. Просто це покоління буде іншим. Більш цифровим, я сказав би. Зараз у нас дуже багато професій у цифровому форматі, і ще багато з’явиться. Думаю, що сьогоднішні школярі їх легко опанують.

— Учителі встигають за своїми учнями?

— Мусять іти на крок попереду! До прикладу, ще п’ять років тому уроки по відеозв’язку виглядали досить примітивно. Це була просто голова, що говорить з екрана гаджета. А зараз онлайн-урок можна провести дуже цікаво, з використанням 3D-моделей. Діти вміють піднімати електронну руку, писати в чаті, виконувати завдання за покликанням… Це вже норма навчання.

До того ж усі теми й завдання вчителі дублюють у Google-класах. У мене, наприклад, до кожного уроку є навчальне відео, тому, якщо урок перервався із-за повітряної тривоги, учні можуть легко опанувати тему самостійно. Якщо тема складна, на наступному уроці я, звісно, виділю на неї певний час.

— Мені здається, навчання онлайн відбило у дітей будь-яке бажання вчитися.

— Навпаки! От, скажімо, наші учні середніх класів тиждень навчаються у школі, а тиждень вдома (це пов’язано з недостатньою площею укриття, яке для нас орендує міська влада). Та вони з радістю йдуть до школи, адже скучають за спілкуванням з однокласниками! Навчання — це комунікація в соціумі, і для кожного важливо заявити в ньому про себе.

— Як впливають повітряні тривоги на навчальний процес?

— Тривоги — це страшно, звичайно, це погано, але до них уже всі адаптувалися. Включається сирена — всі збираються і швидко, без паніки йдуть в укриття.

У сховищі продовжуємо перерваний урок. Якщо є місце для одного класу, то взагалі чудово. Але буває, що в одному навчальному приміщенні збирається кілька класів, і тоді вчитель має придумати, як зайняти всіх одночасно: комусь дає вправу на самостійне виконання, комусь — роботу з підручником.

— Скажіть, всі ваші учні знають географію на відмінно?

— Всі діти різні. Комусь наука дається легше, комусь важче. Хтось лінується вчитися. Хтось має математичний склад розуму, хтось — гуманітарний. Комусь не подобається, як учитель подає матеріал. Є діти, до яких потрібен особливий підхід… Тобто, на успішність впливає багато різних чинників. Так, більша частина успіху залежить від учителя. Решта — від учнів та батьків. А батьки теж різні. Якщо в школяра виникають труднощі з навчанням, важливо, щоб вони активно долучилися до вирішення проблеми. Спілкування з учителем допоможе з'ясувати причини труднощів і знайти спільні рішення. Головне — уникнути налаштування дитини проти педагога, адже конструктивний діалог завжди призведе до позитивного результату.

— Про війну говорите на своїх уроках чи намагаєтесь уникати цієї теми?

— Оминути війну неможливо, бо це наша реальність. І як, скажіть, вчити економічну географію України без прив’язки до територій, тимчасово окупованих? Ми розглядаємо також цифрові карти бойових дій, слідкуємо за перебігом ситуації на фронті по інтерактивній онлайн мапі DeepStateMap.

На жаль, війна торкнулася чи не кожної родини. В кожному класі нашої школи є діти, батьки чи найближчі родичі яких служать у ЗСУ.

— Чи готові ваші учні залишатися в Україні після закінчення школи?

— Патріотичне виховання у 20-й школі на найвищому рівні. У нас діє спілка «Об'єднані перемогою». Ми часто організовуємо благодійні ярмарки, під час яких збираємо кошти на потреби військовослужбовців. Цим також закладається дітям впевненість у завтрашньому дні, у перемозі. І більшість учнів після отримання атестатів хочуть залишитися в Україні, бо бачать тут перспективи, хочуть займатися відновленням країни після війни. Батьки, турбуючись про майбутнє своїх дітей, часто розглядають різні варіанти, включаючи навчання за кордоном. Водночас, завдячуючи героїчним зусиллям наших ЗСУ, ми всі віримо у світле майбутнє України.

Раніше телеведуча Марічка Падалко розповіла, як війна вплинула на вибір професії її 17-річного сина Михайла, який цього року закінчив школу.

Нагадаємо, в Україні проведуть шкільну реформу, яка передбачає, що з 2027 року десятикласники зможуть обирати між напрямами навчання — академічним і професійним.

Фото надані Романом Романчуком

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News