«Ще не бачив чоловіка, який би так героїчно вмирав, як ця жінка»: німецький офіцер про арештовану 80 років назад Олену Телігу
3 лютого 1815 р. У Швейцарії заснована перша у світі фабрика з виробництва твердого сиру.
4 лютого 1793 р. В результаті другого поділу Польщі Волинь і Поділля відійшли до Російської імперії.
5 лютого 1887 р. В театрі «Ла Скала» (Мілан) відбулася прем`єра опери Джузеппе Верді «Отелло».
6 лютого 1952 р. Зійшла на престол Єлизавета II, правляча королева и глава держав Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії, глава 15 держав Співдружності Націй.
7 лютого 1812 р. Народився видатний англійський письменник Чарльз Діккенс.
8 лютого 1600 р. Суд інквізиції виніс смертний вирок італійському філософу Джордано Бруно.
Олена Теліга народилась 21 липня 1906 року в інтелігентній українській родині. Але її дитячі роки пройшли в Росії. Її батько Іван Шовгенів був відомим ученим (викладав у Московському інженерному училищі). У 1918 році разом з родиною переїхала до Києва. В листопаді 1920-го батько, який крім того, що був професором Київського політехнічного інституту, займав посаду директора Департаменту водних, шосейних і ґрунтових доріг Міністерства шляхів УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів.
Олена залишилася в Києві без засобів до існування і змушена була полоти городи в селах під містом, допомагати матері продавати або міняти речі, щоб придбати харчі. В 1922 році родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Батько на той час був ректором Української господарської академії. Там Олена ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів, колишніх вояків УНР. У 1926 році вийшла заміж за Михайла Телігу.
Перші твори Олени були надруковані в «Літературно-науковому віснику», що в той час виходив у Львові під редагуванням Дмитра Донцова, який зіграв важливу роль у формуванні націоналістичного світогляду Теліги. Саме в Чехії відбулося її становлення як поетеси, публіцистки-літературознавиці. З вересня 1929-го по 1939 рік проживала у Варшаві. Згодом переїхала до Кракова, де зустрілася з давнім знайомим Олегом Кандибою (Ольжичем), вступила в ОУН і активно працювала в Культурній референтурі Проводу ОУН, якою він керував. Згодом очолила молодіжне мистецьке товариство «Зарево».
Після розколу ОУН, що Олена Теліга сприйняла як загальнонаціональну і свою особисту трагедію, вона залишилася в середовищі, керованому полковником Андрієм Мельником. Завжди ефектно вбрана й приязна (хоча, за власною оцінкою, не красуня), Олена була однією з найчарівніших жінок українського емігрантського середовища Польщі та Чехословаччини 1920—1940 років.
В липні 1941-го, в складі похідних груп ОУН Теліга перейшла кордон і переїхала до Львова, а 22 жовтня 1941 року прибула до окупованого фашистами Києва. У столиці мешкала за різними адресами, а після того, як в кінці листопада 1941 року приїхав її чоловік, родина оселилася в будинку на вул. Караваєвській (тепер ріг вулиць Льва Толстого і Паньківської). Це була остання адреса поетеси.
У Києві Олена Теліга очолила створену з ініціативи Ольжича Спілку українських націоналістів, співпрацювала з редакцією газети «Українське слово», редагувала тижневик «Литаври», увійшла до складу Української Національної Ради. Після арешту 12 грудня редакції «Українського слова» було заборонено й видання «Литавр». Теліга не брала до уваги постанови нацистської влади — ігнорувала вказівки гітлерівців зухвало і принципово.
7 лютого 1942 року почалися арешти націоналістів. Олег Ольжич вимагав, щоб Теліга залишила Київ, але вона категорично відмовилася й зосередила всю роботу в Спілці українських письменників. Казала: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…» Вона знала, на що йде. 9 лютого друзі попереджали, що гестапо готує засідку у приміщенні Спілки і радили їй туди не йти. Але Олена сказала: «На мене чекають люди. Я не можу не прийти тому, що боюсь арешту. Зрештою — їх також поарештують. Я не можу втікти, бо хтось міг би сказати: в небезпеці нас лишила, а перед небезпекою говорила про патріотизм і жертовність. Коли я не повернуся, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов’язок сповнила до кінця».
Гестапівці сказали: хто не належить до Спілки, може йти додому. Михайло Теліга, який до Спілки не належав, а був там з Оленою, цією можливістю не скористався і був заарештований разом з дружиною. У гестапо Олена перебувала в камері № 34, де пізніше знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга». Зверху викарбовано націоналістичний стилізований під меч Тризуб. Німецький офіцер після смерті Олени сказав: «Я ще не бачив чоловіка, який би так героїчно вмирав, як ця жінка».
Місце та дата загибелі поетеси та її чоловіка невідомі, але оскільки у лютому відбувались масові розстріли у Бабиному Яру, то 21 лютого 1942 року прийнято вважати днем пам’яті Олени Теліги, її чоловіка та членів ОУН, розстріляних нацистами в Бабиному Яру.
3478Читайте нас у Facebook
