«Ударів не відчувала. Бігала, як божевільна, намагаючись знайти маму, сестру і брата»: 80 років тому в Бабиному Яру нацисти вбили майже 34 тисячі євреїв

«Маня була білявою, Геня — теж. Це давало шанс на порятунок»

— Вранці з Геніного будинку до місця збору крім Баташових пішли ще дві сім'ї євреїв, в яких були зовсім маленькі діти, — продовжує Віталій Горобець. — Незабаром сусіди відстали від Баташових, і Геня з мамою, сестрою і братом йшли вулицею Артема (нині Січових Стрільців) серед незнайомих жінок, дітей, літніх людей та підлітків (чоловіки призовного віку були на війні). Почалася вулиця Мельникова. Хтось ішов з візками, навантаженими поклажею, були навіть підводи — на них сиділи немічні, старі, малі діти. Геніна сестричка Ліза схаменулася: «Ми забули сіль! Як же в дорозі без солі?» У колоні ще ніхто не знав, куди і навіщо їх женуть окупанти. Люди перемовлялися про те, що поблизу знаходиться залізнична станція й один ешелон з людьми звідти нібито вже відправили.

Недалеко від кладовища гітлерівці влаштували заслін, підганяли колону окриками. Для тих, хто пройшов за цей бар'єр, назад дороги вже не було. Чим далі, тим обстановка ставала все напруженішою: есесівці вже не тільки кричали на людей, але лупили палицями. Дорослі намагалися закрити дітей від ударів. У певному місці нацисти забирали у всіх документи і речі. Гнали далі. Стали чути кулеметні черги. На вулиці Дорогожицькій уздовж узбіччя стояли солдати з автоматами і палицями, багато з них були з собаками. «Безперервна автоматична стрілянина була чутна вже зовсім поруч, — згадувала Геня Баташова. — Сумнівів не було — нас ведуть на розстріл. Мама плакала, а я і братик Гриша — ні. У мене все всередині скам'яніло. Змучені, ми опинилися на якомусь майданчику. Минуло багато років, але я не можу без жаху згадувати, що там відбувалося. На тому майданчику фашисти готували своїх жертв: наказували роздягатися, залишаючи в спідній білизні (багатьох абсолютно голими). На краю майданчика була невеличка гірка, за нею — яри, де розстрілювали. Роздягнених людей, б'ючи, гнали до ярів.

Скільки житиму, не забуду побачену там картину: на землі лежало немовля. Очевидно, мати кинула цю дитину несила бачити його загибель, а може, сподівалася на диво порятунку. Гітлерівець палицею розтрощив голову дитині. Охоплена жахом, я втекла з того місця. Не пам'ятаю, як загубила своїх, опинилася зовсім одна в гущі метання людей. Ударів я вже не відчувала. Бігала, як божевільна, намагаючись знайти маму, Лізу і Гришу. У мене і досі в вухах звучить крик, що там стояв. У стані страху й отупіння я розуміла, що залишилися лічені хвилини життя — скоро моя черга".

— Як Гені вдалося врятуватися?

- Вона побачила на тому майданчику сусідську дівчинку — 13-річну Маню Пальті, яка теж загубила в цьому пеклі своїх родичів. Дівчата міцно взялися за руки. Маня була білявою, Геня — теж. У обох довгі коси, причому у Баташової вони були нижче пояса. Раніше їй неодноразово говорили, що вона на єврейку не схожа. Те ж говорили й Мані. Це давало шанс на порятунок. Вони кинулися до одного з поліцаїв, сказали, що не єврейки, сестри, прийшли сюди з цікавості, попросили випустити їх назад. «Бачу, що ви не жидівки», — гаркнув той. — «Але раз прийшли, то залишайтеся». Замахнувся на них палицею.

Дівчата кинулися геть. Вони намагалися триматися якнайдалі від проходів до ярів. Навколо стояв плач жінок і дітей, злісні окрики гітлерівців і поліцаїв. Геня звернула увагу на одного з поліцаїв, який не так люто, як інші, бив людей. Дівчата підбігли до нього зі словами: «Ми не єврейки, сестри, опинилися тут випадково». «Мені байдуже, хто ви, — відповів він. — Але постараюся допомогти». Відвів їх до групи німців, що стояли біля легкового автомобіля. За допомогою жестів і кількох німецьких слів спробував пояснити їм, хто ці дівчатка. Раптом з'явився якийсь начальник, і німці пригнули Геню і Маню — сховали за машину. Коли той пішов, дали дівчатам одяг, запитали прізвище та адресу. Геня чесно сказала, що вона Баташова, а Маня назвалася Чернецькою — таке прізвище носила дівчина Уляна, яка раніше жила в її родині.

Один з німців дуже розсердився, викрив їх у брехні — назвалися сестрами, а прізвища різні. Геня здогадалася показати на пальцях, що вони двоюрідні. Назвала свою справжню адресу, адже не знала, куди їх повезуть, може, додому. Німець записав її і лише одне прізвище — Чернецька (забігаючи вперед, скажу, що це врятувало дівчат). Німці сказали дівчаткам сісти в машину і вручили подарунок — мішечок з монетами. До війни багато дітей збирали копієчки, щоб купити іграшки. Це було накопичення якоїсь дитини. Геня не впоралася з нервами, впустила мішечок на підлогу, дрібні гроші розсипалися по салону. Гітлерівці насварили її і наказали водієві відвезти дівчат в місто. Він висадив їх на початку вулиці Мельникова.

— Вони пішли додому?

— Так, але у двір зайти не наважилися — там було багато сусідів (погода стояла тепла, і люди проводили час на вулиці, ймовірно, обговорювали подію, що всіх так збентежила того дня). Геніна подруга Оля Лущеєва жила на першому поверсі, її вікна виходили не у двір, а на вулицю. Дівчатка, які дивом врятувалися, тихенько постукали у вікно. Підійшла Оля, дозволила залізти в квартиру. Дівчата розповіли все, що з ними сталося Олі та її мамі. Вранці хтось постукав у двері. Лущеєви сховали Геню й Маню під ліжко. Виявилося, це сусідка. Але вдень у будинок завітали гітлерівці, і дівчаток довелося ховати в коморі в парадному, що належала Оліній сім'ї. З'ясувалося, що німці шукають сестер Чернецьких. Обшукували квартири, запитували у сусідів, але ніхто не знав дітей Чернецьких. Гітлерівці пройшли біля комори, де ховалися дівчатка, але заглянути туди не здогадалися.

«За один день розстріляти всіх не встигли»

— До визволення Києва було ще два довгих роки. Як Гені та Мані вдалося не потрапити до рук нацистів?

— Сусід роздобув для них підроблені документи, допоміг вибратися з Києва, і дівчатка зуміли перейти лінію фронту. Перейшла лінію фронту ще одна людина, якій вдалося уникнути смерті в Бабиному Яру, — Рувим Штейн. У 1941-му йому було 15 років. Він йшов у колоні приречених з мамою і сестрою. Коли гітлерівці відібрали у них документи та речі й змусили роздягтися, Рувима розлучили з рідними — заштовхали в чоловічу колону, в якій були люди похилого віку і підлітки. Було вже зрозуміло, що їх усіх уб'ють. Рувим відчайдушно шукав можливість врятуватися, і шанс незабаром з'явився. Гітлерівці гнали чоловічу колону до ярів, і хлопчик помітив трубу діаметром близько пів метра, прокладену під дорогою для стоку води. Вибрав момент, стрибнув у кювет, заліз в цю трубу і заліг в ній. На щастя, нацисти цього не помітили. Лежати там довелося до кінця дня, адже по дорозі через кожні 5−10 хвилин гітлерівці гнали колони людей, раз у раз проїжджали машини й мотоциклісти.

Під вечір, коли рух став не таким інтенсивним, хлопчина побіг до забору кладовища, що знаходилося поруч, проліз у дірку. По кладовищу Рувим йшов уже в сутінках. Вибрався на вулицю Дегтярівську і — додому. Благо у нього був ключ від квартири. Не виходив з неї тиждень. Коли хтось зовні спробував відкрити двері, підліток вирішив піти звідси. Кілька місяців жив на вулиці, підробляючи на товкучці. Потім подався на схід.

— Скільки людей гітлерівці знищили 29 вересня?

— Масові розстріли євреїв тривали два дні — за один нацисти (зондеркоманда 4а разом з двома командами поліції «Південь») не встигли знищити всіх. Тих, хто залишився загнали в гаражі одного з підприємств і вбили на наступний день. За офіційними даними Інституту історії України НАНУ, за ті два кошмарних дні окупанти розстріляли 33 тисячі 771 людину. Їх тіла потім були засипані землею. Було чимало випадків, коли етнічні українці і росіяни рятували євреїв.

Надалі гітлерівці продовжували розстрілювати людей в урочищі Бабин Яр — не лише євреїв, а й представників інших національностей. У кінці літа 1943 року, після поразки вермахту на Курській дузі, виникли передумови звільнення від окупантів Києва. Щоб приховати факт масових розстрілів, нацисти почали викопувати і спалювати тіла своїх жертв. Робилося це силами військовополонених Сирецького концтабору. Деяким вдалося втекти під час цих робіт. Один з них — Федір Завертаний, спогади якого разом зі спогадами Гені Баташової і Рувима Штейна ми представляємо на виставці. Федір Степанович обслуговував установку, яка подавала по шлангах солярку для спалювання тіл. Зумівши втікти, він дістався до Куренівського парку. Зустрів там людей, які погодилися дати йому цивільний одяг. Незабаром Завертаний знову вступив до лав Червоної армії, закінчення війни зустрів у Празі.

— Відомо, скільки людей врятувалося в Бабиному Яру?

— 29 осіб: десять — під час масових розстрілів і 19 — в ході операції нацистів зі знищення слідів злочинів. Бабин Яр — найбільш відоме, але, на жаль, далеко не єдине місце масового знищення євреїв на території України. Багато хто не знає, що подібні криваві розправи нацисти вчинили у Вінниці, Бердичеві, Кам'янець-Подільському, Житомирі, Маріуполі…

— Чому ці факти залишаються маловідомими?

-Це сумна спадщина радянської епохи. В ті часи все, що пов'язано з геноцидом євреїв, або взагалі замовчувалося, або ховалося під загальні формулювання: «розстріли мирних радянських громадян». Всього в період Другої світової війни загинули півтора мільйона українських євреїв — чверть всіх жертв Голокосту.

Нагадаємо, до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру в усіх школах України пройде Національний урок пам'яті.

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News