«Вірю, що Саша ще навчатиме дітей танців та акробатики»: історія про незламного українського воїна, який втратив у бою ногу
32-річний Олександр Чайка зі Сквири до війни навчав дітей акробатики та танців, а після повномасштабного вторгнення військ рф взяв до рук зброю та став хоробрим воїном 24-ї окремої механізованої бригади. У бою на Луганщині солдат отримав надважке поранення, яке призвело до ампутації правої ноги. Нині він знаходиться у лікарні Дніпра, його вже перевели з реанімаційного відділення до звичайної палати. Попереду — тривалі реабілітація та протезування. А ще — весілля із коханою Анною, бо пережите тільки скріпило їхні почуття й тепер вони навіть не сумніваються, що мають бути разом до кінця життя. Наречена Олександра поділилась із «ФАКТАМИ» подробицями його військової служби, розповіла, як саме він отримав поранення і що мріє знову навчати дітей…
«Оскільки Олександр хореограф та акробат, ноги для нього були всім — можливістю показати свій талант і заробити на прожиття, — каже Анна Ланчук. - Коханий з дитинства у рідній Сквирі захоплювався спортом та мистецтвом, закінчив Київський національний університет культури і мистецтв. Він багато танцював, робив різні постановки, захоплювався паркуром. Останні роки викладав у дітей спортивну акробатику і на теренах столиці та області був досить популярним тренером».
Читайте також: «Хлопці, суто цивільні, мало не під час бою гуглили, як користуватися зброєю»: розповідь учасника партизанського руху
Коли почалась війна, пригадує співрозмовниця, Олександр запропонував їй та сестрі поїхати за кордон. Спочатку зупинились у Львові, там Анна зрозуміла, що не переживе розлуку з хлопцем, тому й вирішила залишитись.
«Олександр заявив мені, що так просто відсиджуватись, коли у країні війна, — то не для нього. Мовляв, хоче бути корисним, хоча в армії він не служив. Пішов до військкомату, планував йти у територіальну оборону. Коханого записали у списки і запропонували військові навчання, відправивши у Яворів. Там Олександр дізнався, що формується бригада, яка днями їде у зону бойових дій на Луганщину. Він вирушив туди. Спочатку захищав Лисичанськ, тоді Попасну, де він власне й отримав важке поранення. Сталось так, що під час однієї з атак ворога біля Олександра поруч розірвався снаряд. Осколки поцілили у кінцівки, а зверху ще й присипало землею… Побратими відразу ж кинулись відкопувати, надали першу медичну допомогу. З передової коханого евакуювали до лікарні Дніпра, де йому відразу зробили переливання крові, адже на полі бою він її втратив багато. Чесно кажучи, медики давали лише 30% шансів на те, що він виживе, його діагноз — мінно-вибухова травма, вогнепальний перелом правої стегнової кістки зі зміщенням та анаеробна газова гангрена правої нижньої кінцівки. Та, мабуть, наші молитви та бажання Саші одужати перемогли ці невтішні прогнози. Йому провели кілька операцій, під час однієї з яких ампутували повністю праву ногу. Два тижні Олександр перебував на апараті штучної вентиляції легень та діалізі нирок, із легень постійно викачували рідину. Тільки днями його перевели у звичайну палату. Мучать фантомні болі… Я розповідаю це все, і сльози в очах… Лікарі витягнули буквально з того світу мого коханого, вони Герої і теж заслуговують на медалі за свою роботу».
За словами Анни, попри фізичний біль, Олександр не втрачає оптимізму та вже планує майбутнє.
«Ми розуміємо, що далі на нас чекають реабілітація, підготовка до протезування і саме протезування. Та це не лякає. Якщо Бог залишив коханого жити на цьому світі, значить, він тут потрібен. Це шанс почати все заново. Олександр планує якомога швидше піднятись та привести себе у форму і, безумовно, надихати інших людей, які теж зіткнулись з подібним. Ампутація — це точно не вирок. Я вірю, що Саша ще обов’язково повернеться до зали і навчатиме дітей танців та акробатики, бо він обожнював це робити і в нього то неймовірно виходило».
Читайте також: «Проміняв» пояс чемпіона на «Азов»: яким був Герой України Максим Кагал
А ще у пари є особиста мрія — стати офіційно чоловіком та дружиною.
«Мені важливо, з ким бути, я досить перебірлива дівчина. Довго шукала того, з ким захочу бути. Із Олександром познайомились рік тому через сайт знайомств. На перше побачення я ще запізнилась, тоді був жорсткий карантин, ніде не посидиш. Ми прогуляли десь 10 годин і не хотіли прощатись. Невдовзі почали жити разом, і за весь рік наші почуття стали тільки сильнішими. Чесний, відповідальний, справедливий — це про мого Сашу. Першою розлукою для нас стала війна…
Оскільки ми не розписані, до палати після поранення пускали тільки Сашину маму. Тепер можна буде й мені бути поруч, бо він у загальній. На днях маю їхати до коханого, хвилююсь неймовірно. Люблю його безмежно й буду завжди підтримувати, попри такі труднощі. Війна сильно змінила наші плани. 20 березня Олександр планував мені освідчитись, натомість в цей час був на передовій. Але весілля точно буде, ми в цьому впевнені. Після перемоги України і після того, як коханий стане на ноги".
Картка для допомоги Олександру:
ПриватБанк: 4149 4998 0017 0886 IBAN: UA803052990262046400932478479 Брат — Чайка Дмитро Геннадійович
Раніше «ФАКТИ» розповідали про бійця Євгена Ситенка, який в АТО втратив ногу, а тепер знову взяв до рук зброю.
3687Читайте нас у Facebook
