Олександр Швець: «Наш музей — це клініка для відновлення душ, вражених трагедіями»

— Олександре Юхимовичу, у першому залі тільки іспанська порцеляна?

— Так. Приблизно триста виробів Lladro можна побачити тут.

Почнемо з автомобільної тематики. Ось перша і найвідоміша книга, видана Lladro про свою мануфактуру (всього видано близько півсотні книг і самої мануфактури, і про неї). На обкладинці книги фото «Стародавнього автомобіля», представленого тут же.

Ця робота подорожувала до нас через низку країн, пережила дуже важкий шлях, після чого довелося її навіть реставрувати. У ній кілька сюжетних ліній — водій та собачка; пасажири, які з'ясовують стосунки між собою; маленькі дітки, які щось розповідають один одному, показуючи на квіти. Подивіться, які виразні обличчя!

Кожна машина — точна копія свого прототипу. Це взагалі характерно для мануфактури Lladro. Там є спеціальний департамент, умовно кажучи, історичної достовірності. Після затвердження ідеї та ескізів його співробітники списуються з відповідними інститутами країн, про які розповідає твір, та уточнюють найдрібніші нюанси, особливо якщо це стосується автомобілів, оздоблення карет, елементів одягу тощо.

У казкових сюжетах, таких як «Прибуття Попелюшки» (одна з перших найвідоміших робіт мануфактури Lladro, де безліч героїв, коні, віз із гарбуза, Попелюшка, яка виходить з карети), можуть бути домисли, тому що у кожного своє бачення казки. А от реальні сюжети — це деталізація на фактичному рівні.

Наприклад, карети. У нас є практично всі карети, випущені Lladro: з одним конем, з двома, трьома та чотирма. Найвідоміша — карета XVIII століття.

Її прототип ми бачили у Відні, де на території замку Шенбрун, основної літньої резиденції Габсбургів, розташовано найбільший у світі музей імператорських карет. Там ми змогли переконатися, що карети, представлені у фарфорових виробах Lladro, з абсолютною точністю скопійовані зі справжніх. В обробці камзолів, в оформленні самої карети, в оздобленні коней все так, як було насправді. І це, звичайно, вражає. Тому що одна справа створювати як хочеться, як здається, як легше. А іспанські майстри роблять так, щоб потім ніхто не дорікнув їм, що вони відступили від істини.

Ось унікальний виріб «Потяг».

Тут безліч деталей, таких, наприклад, як світильники на стінах вагона, вазочки з квітами на столиках. На пероні багато тих, хто від'їжджає і проводжає, дами з прозорими парасольками. Прозора порцеляна Lladro — особлива тема. Там змогли зробити, здавалося б, неможливе. Якщо раніше прозорі деталі були представлені у виробах німецької або італійської порцеляни в невеликих обсягах типу рюшів на сукнях, то такі парасольки стали першими по-справжньому великими виробами з прозорої порцеляни, які вражають. Як порцеляна може бути прозора, тим більше в такому великому обсязі? Чудо!

— Як же вони це роблять?

— Вмочують китайський шовк у порцелянову масу, надають їй потрібної форми. При випаленні шовк згоряє і виходить ефект прозорості.

Однак пізніше ви побачите неймовірний виріб, якому немає аналогів, тому що обсяг прозорої порцеляни у вигляді вуалі на голові й плечах героїні, мені здається, не менше одного квадратного метра. Це взагалі неможливо уявити, бо такого просто не може бути.

Багато виробів створено за мотивами відомих картин. Наприклад, за автопортретом мексиканської художниці Фріди Кало. Вона прожила дуже складне життя, в кінці якого написала себе такою, якою хотіла б бачити. Така вона й тут.

Звертаю вашу увагу на те, що практично в кожному творі Lladro є сюжетний «гачок», який дозволяє зачепитися і не відійти від нього відразу. Тут, наприклад, це мавпочка, яка сидить на плечі Фріди й здивовано розглядає сережку у вигляді черепа в її вусі.

Є чудові жіночі образи, відтворені за мотивами картин «Дама рококо на гойдалках», «Дама рококо на балу», «Голова жінки в капелюсі» італійського художника Модільяні, який став відомим після переїзду до Парижа, і прожив все життя у Франції.

Найвідоміша робота Lladro, створена за мотивами картин Поля Гогена, — «Таїтянка».

Вона унікальна, оскільки цілісних фарфорових творів такої висоти (один метр двадцять сантиметрів) у світі практично неможливо зустріти. Є конструкції й вищі, але вони, як правило, складаються з кількох фрагментів, які окремо створені та після випалення зібрані на металеву основу.

Чим цікаві великі роботи цієї мануфактури? Тим, що багато які з них свого часу називали найбільшими цілісними фарфоровими творами. Це і «Цариця Нілу», яка донедавна вважалася найбільшим цілісним фарфоровим твором у світі, і «Потяг», і «Карета XVIII століття», і «Прибуття Попелюшки».

Наразі з'явилася робота під назвою «Венеціанський карнавал». Але вона, наскільки мені відомо, не дуже добре розходиться, бо коштує дуже дорого, а час нині важкий. У нашому музеї зібрані роботи, які входять до десятки найбільших у світі.

«Царицю Нілу» створив скульптор Карлос Феррі. Головна героїня цього сюжету — Нефертарі, перша дружина Рамзеса II, який правив приблизно в 1279−1213 роках до нашої ери.

Кожен елемент прогулянкового човна, який пливе Нілом, оформлений строго в стилі тієї епохи. Загалом у цьому сюжеті тринадцять персонажів. Зверніть увагу на одну дивовижну деталь — у синів цариці вистрижені голови, а на них акуратно викладено оселедець, як кажуть у нас в Україні. Мені пояснили, що такі зачіски традиційно носили лише діти володарки єгипетської держави. Те, що їм дозволено більше, ніж іншим, відображено навіть у тому, що сама Нефертарі та її старший син у сандалях, решта босоніж. Це демонстрація їхнього статусу.

Щоб доповнити цей ансамбль, ми помістили поряд композицію «Танцівниці Нілу» та порцелянові єгипетські колони, а ще дві пари левів. Їх часто утримували при дворах володарів Близького Сходу та Римської імперії. Леви блакитні та коричневі (які мені, до речі, більше подобаються, бо вони яскравіші).

— Скільки часу створювали «Царицю Нілу»?

— Від ідеї, відпрацювання та затвердження всіх ескізів, перевірки історичних достовірностей і до, власне, виготовлення фігур героїв, елементів та самої композиції — близько п'яти років. Багато процесів йшли паралельно, наприклад, створення якихось деталей. У міру готовності виробів їх випускали. Серія зі ста екземплярів. У мене номер 30. Після появи першої роботи всю серію було розкуплено, хоча друга робота на той час ще не була створена.

— Тобто часом їх продають ще до втілення у фарфорі?

— Так, вони випускають так званий «нульовий» виріб і потім показують, якщо дуже маленький тираж, відомим колекціонерам або музеям, де хотіли б, щоби цей твір з'явився. Перевага колекціонера — отримати таке запрошення. Тому що після випуску серії роботу не можна знайти взагалі.

Ряд творів, представлених тут, недоступний для багатьох поціновувачів фарфорового мистецтва, тому що цих робіт немає в музеях — вони осіли у приватних колекціях. Можливо, так і залишаться пізнаваними тільки за картинками. А картинки, як ви знаєте, не передають ані розміру, ані краси, ані яскравості. Адже це жива порцеляна. Тому що вона створена руками.

— Які тиражі у виробів Lladro?

— Є кілька серій, випущених навіть п'ятитисячними партіями. Але це зовсім не означає, що це дуже великий тираж, бо він розходився миттєво. Буває ж і сто екземплярів, і лише п'ятдесят… Хоча що таке тираж навіть у тисячу екземплярів на весь світ?

— Багато експонатів у музеї розміщено на настінних консолях. Вони ніби парять у повітрі й це привносить свій шарм. Прекрасна ідея.

— Я тут нічого не вигадував. Консолі побачив у Дрездені у палаці Цвінгер, де знаходяться і картинна галерея, і один із найбільших у світі музеїв порцеляни. Цей музей має два крила. В одному посуд, в основному старовинний китайський. Я ще тоді звернув увагу на те, що там дуже мало відвідувачів, бо небагато знайдеться любителів розглядати візерунки на посуді або посуд без візерунків. Одночасно у правому крилі, де представлені фігури мануфактури Meissen, завжди стовпотворіння, адже фігури самі по собі привертають увагу та викликають великий інтерес у людей необізнаних. Тому ми й назвали наш музей музеєм порцелянових фігур. На дев'яносто відсотків наша колекція складається із них.

Тепер про консолі. Консолі в музеї палацу Цвінгер мені здалися цікавими, тому що вони заповнюють простір залів і дозволяють подати в експозиції більше виробів.

З нашими консолями пов'язана сумна історія. Якось уночі, коли багато творів у музеї було вже розставлено на консолях, у третьому залі впала одна консоль. Розбилося унікальне японське віяло, яке стояло на ній. Коли я побачив ці уламки, з полегшенням сказав: «Слава Богу», чим дуже здивував колег. Вони не зрозуміли моєї реакції на те, що сталося. Та тому, пояснив я їм, що під консоллю, що впала, стояла унікальна робота «Ламмасу» (до речі, під номером 1 з дуже рідкісної лімітованої серії). Вона якимось дивом залишилася абсолютно неушкодженою.

Але продовжимо далі. Ось тут у нас умовна тема моря та всього, що пов'язане з водною стихією. Це і відома робота «Гарпунер», і дівчина, яка слухає на березі шум хвиль, притиснувши до вуха морську раковину, — «Поклик моря». Робота ця цікава не тільки своєю технікою та масштабом, але для мене, насамперед, правдивістю зображення цієї великої раковини. Будь-яка людина скаже, що це справжня раковина, яку просто помістили сюди. Бо ж відтворити людськими руками таке просто неможливо.

А ось цього великого Колумба я купив в Андоррі під час поїздки на матч збірної України з футболу. Там я, як завжди, вирушив на пошуки порцеляни. Адже порцеляну Lladro продають практично по всьому світу. Перед тим, як їхати кудись, я завжди цікавився, чи є там їхні магазини. Знаходив один-два, або кілька, або жодного. Але все одно шукав щось в інших точках.

Колумба, знайденого в одній з крамниць, мені пообіцяли доставити в готель — до від'їзду. Ми вже сідали до автобуса. Залишалося двадцять хвилин до відправлення. Деякі колеги жартували: «Ну, і де ваш Колумб?» Але він прибув вчасно.

До речі, згадаю ще одну цікаву історію, пов'язану з Христофором Колумбом. Був у нас період, коли, захопившись відомими відкриттями Колумба, ми з дітьми, буваючи в різних країнах, стали звертати увагу на місця, пов'язані з його життям. У Португалії, Іспанії, Італії. Це відбувалося, як нам здалося, зовсім випадково. Але відбувалося. І ось, вирушаючи в подорож Домініканською Республікою, ми вже абсолютно невипадково запланували побувати в грандіозному музеї Колумба, побудованому в Санто-Домінго (столиці Домінікани) до 500-річчя відкриття Америки.

Приблизно в той же час мені вдалося знайти досить рідкісну роботу Lladro (яка вийшла тиражем всього в 100 екземплярів), присвячену першовідкривачам Америки. Зверніть, до речі, увагу на її розміри.

Летіти в Санто-Домінго нам довелося з Парижа на величезному двоповерховому «Боїнгу», в якому містилася неймовірна кількість пасажирів. І, до речі, ми вилітали лише через кілька днів після жахливої авіакатастрофи, яка трапилася з таким же французьким «Боїнгом» біля берегів Бразилії. Тому всі переживали більше звичайного й уважно стежили за маршрутом авіалайнера, який регулярно висвічується на моніторах, встановлених в узголів'ях пасажирських крісел.

І раптом усі помітили, що наш літак почав відхилятися від наміченого маршруту, беручи курс на маленький острів Санта-Марія, розташований просто посеред океану! У салоні виникла якщо не паніка, то принаймні дуже напружена обстановка. Багато хто почав переглядатися, підозрюючи у випадкових попутниках таємничих терористів. До того ж екіпаж чомусь ніяк не пояснював екстрену посадку на острівці, який загубився в океані, з короткою злітно-посадковою смугою. Щоправда, після благополучного приземлення нам надали нагоду зробити кілька дзвінків. Я одразу зателефонував до редакції «ФАКТІВ» і з подивом дізнався про те, що саме біля цього острова, повертаючись до Європи після свого відкриття Америки, Колумб потрапив у жахливу бурю, внаслідок чого його флагманський корабель під назвою «Санта-Марія» затонув. А тепер скажіть: чи могли б ми колись побувати на острові, який зіграв помітну роль у житті Колумба, якби не ця дивна подія?!

Але це ще не все. Повернувшись із поїздки до Домінікани, я дізнався про те, що у мого близького товариша (між іншим, теж голови багатодітного сімейства) народилася дівчинка, яку вони з дружиною назвали… Санта-Марією! Як після цього не повірити в містичні збіги?!

А цей старий капітан був придбаний у Більбао. Який красень! Подивіться, наскільки все правдиво — і фрагменти човна, і одяг. А обличчя! Уловлюєте схожість із Хемінгуеєм?

— Дуже схожий.

— А ось русалонька, яка сидить на березі моря в Копенгагені. Які рослини, які морські коники! Це ж дива!

Її прикраси з морських квітів представлені ще на одній цікавій композиції.

Мені дуже шкода, що роботи з безліччю деталей, які хочеться довго і уважно розглядати, неможливо розмістити так, як має бути, — на рівні очей. Просто для всіх таких робіт у музеї площею 700 квадратних метрів не вистачає місця.

Тепер плавно переходимо до квітів. До появи квітів Lladro найкращими вважалися квіти німецької мануфактури Meissen та італійської Capodimonte.

Квіти Lladro, з'явившись одного разу, тут же були визнані найкращими. Тому що вони неповторні. Це сама досконалість. Уявити, як можна руками виліпити ці найтонші пелюстки, тичинки, ще якісь компоненти взагалі неможливо.

Спочатку всі елементи виліплюють за допомогою пінцету або скальпеля, потім фарбують та обпалюють окремо. Потім склеюють у квіти, квіти — у букети, їх з'єднують з іншими фрагментами композиції. Це довга копітка праця. Її довіряють виключно жінкам.

Квіткові композиції Lladro унікальні. Не боюся часто повторювати це слово, бо це правда.

Їх зазвичай випускають дуже маленькими серіями. Зверніть увагу — всі квіти наче живі. Часто згадую, як наша Анєчка, яка народилася, коли колекція вже існувала, знаючи, що роботи не можна чіпати, завжди ходила, тримаючи руки за спиною, і нюхала ці квіти. Дитина ж безпосередня — сприймає все так, як бачить. Анєчка щиро вірила в те, що її оточують справжні квіти.

У Lladro є ціла серія квіткарок. Найзнаменитіша — перша. Ось вона — перед вами.

Але в нас зібрано й решту — вони представлені в першому та в четвертому залах музею.

А ось дуже стара робота «Венеціанський карнавал» — гондоли, янголятко і, знову ж таки, безліч квітів. Поруч із нею ще кілька робіт, які передають колорит цих карнавалів, та унікальна композиція з венеціанською маскою. Мені не дуже в ній подобається неприродність використаних дорогих матеріалів. Але вони підкреслюють унікальність твору. Маска просто чудова. У її покритті, до речі, використовували срібло. Останнім часом Lladro часто застосовує срібло, а в деяких роботах і сусальне золото.

У нас по музею розпорошені перші твори Lladro. Може, варто було зібрати їх в одному місці? Поки не знаю. Ось один з них. Тоді мануфактура ще не мала всім знайомого сьогодні синього тавра, і скульптори по фарфоровому «тісту» вишкрібали вручну слово Lladro біля підніжжя виробу. Він має кілька сколів, але зберігся, і не входить до жодних каталогів. У них це так і називається — «позакаталожний твір».

Виробами на тему балету можна було б зайняти половину зали. На жаль, немає такої можливості. У нас багато творів, присвячених цьому виду мистецтва. Ось один з перших виробів Lladro про балет. Тут прозора вуаль у пачках балерин, нехарактерний для Lladro рожевий колір, який потім ніколи не застосовувався. Це одразу мені говорить про час створення цього виробу.

Попри те, що центральний твір балетного розділу величезний (великі композиції часто виглядають грубуватими), в ньому напрочуд вдало передано характер персонажів. Подивіться, яка мила героїня, як ніжно її доглядає чи то старша сестра, чи то мама.

І ось ці два твори я також вважаю унікальними. Це роботи одного з найвідоміших в історії мануфактури Lladro скульптора Франциско Полопе. На початку 2000-х я придбав «Вакханку на пантері». Тоді вона була найбільшою у нашій колекції. А через багато років Франциско створив «Вакханку», за розміром майже вдвічі більшим за колишню. У нас є обидві. Причому із персональними автографами майстра.

А ось цю складну композицію про героя давньогрецьких міфів «Аріон на морському коні» Полопе створив кілька років тому, використовуючи нові технології.

З Франциско нам пощастило зустрічатися й у Валенсії, і у Києві. Він сюди приїжджав неодноразово. Коли ми приймали його вдома у грудні 2010 року, він побачив свої роботи, які створював десятки років тому. Для нього вони як рідні діти.

Він сидів і плакав. І просив не поспішати переходити до столу, накритого на честь дорогого гостя: «Можна я ще посиджу?» Багато робіт він підписав спеціально для нас із Галиною.

Такий, знаєте, повненький, лисуватий, ніби незграбний чоловік. І при цьому геніальна людина найдобрішої душі…

Чому в залах музею хочеться перебувати подовгу? Тому що твори, над якими — вручну! — працює тривалий час величезна кількість людей, створюються виключно з добрими думками. Такий виріб не можна робити нервуючи, переживаючи, сіпаючись — просто нічого не вийде. У фарфор закладають енергію добра. Це такий матеріал, який здатен спочатку акумулювати, а потім роками віддавати, віддавати, віддавати. Люди чуттєві не можуть не відчувати цього. Тому вважаю, що наш музей — це своєрідна клініка для відновлення душ, вражених трагедіями.

Не можу не звернути вашої уваги на випадкові збіги героїв деяких робіт Lladro з відомими політичними та історичними діячами. Вони дуже впізнавані. При цьому не мають прямого зв'язку з реальними людьми. Часто такі вироби створювали в період, коли схожі на них герої композицій були мало відомі. Але збіги бувають настільки точні, що просто дивуєшся…

Водночас у колекції є й історичні особи. Наприклад, молода королева Єлизавета II під час прогулянки на коні, Папи римські, принцеса Діана, першовідкривачі Америки та багато інших.

— У Lladro немає сюжетів про складні періоди в історії Іспанії? Вони не політизують свою творчість?

— Ні. І правильно роблять. Тому що політика старіє, і тоді композиції починають викликати багато запитань.

Завершу огляд цього залу двома напрочуд яскравими творами — «Жінка зі складеними крилами», створена років п'ятнадцять тому, і «Жінка з розкритими крилами», яку відразу розкупили колекціонери та музеї, ледь вона з'явилася.

Я спочатку хотів поставити цю роботу до стіни. Але її тильна сторона виявилася не менш цікавою, ніж фасадна. Її також хочеться розглядати.

Над головою у героїні — птах Фенікс. У логотипі нашого музею зображено два Фенікси. Це символи і нашого з Галею відродження, і відродження України, яка, переживши найстрашніші випробування, обов'язково повстане з попелу. Я вірю в це. Я знаю, що саме так все й буде…

У наступній частині циклу «Прогулянки по «Shvets Museum» з Олександром Швецем ви зможете ознайомитися з експонатами другого залу, який називається «Східним».

Читайте нас у Facebook

Зробіть «ФАКТИ»
обраним джерелом
у Google News