Найбільші бар’єри на шляху до перемоги України — політичні, — військовий експерт
Після провалу наступальних операцій у 2023 році як з боку України, так і з боку росії, формується наратив про те, що війна в Україні зайшла в глухий кут. Сприйняття невизначеного, але статичного конфлікту викликає відчуття втоми в столицях партнерів України: якщо жодна зі сторін, ймовірно, не досягне суттєвого прогресу, статус-кво видається стабільним і не потребує нагальної політичної уваги. Однак таке уявлення про патову ситуацію є глибоко хибним. І москва, і Київ змагаються за відновлення наступальної бойової потужності. У конфлікті такого масштабу цей процес займе багато часу. Хоча перша половина 2024 року може принести мало змін у контролі над українською територією, матеріальна база, підготовка особового складу та втрати, яких зазнає кожна зі сторін протягом наступних кількох місяців, визначатимуть довгострокову траєкторію конфлікту. Захід фактично стоїть зараз перед вирішальним вибором: підтримати Україну, щоб її лідери могли захистити свою територію і підготуватися до наступу 2025 року, або поступитися безповоротною перевагою росії. Про це пише старший науковий співробітник британського Королівського інституту оборонних досліджень (RUSI) Джек Вотлінг у виданні Foreign Affairs.
Невизначеність щодо довгострокового надання допомоги Україні ризикує не лише надати росії переваги на полі бою, але й ще більше заохотити москву. Це вже підірвало мету підштовхнути росію до столу переговорів, оскільки кремль тепер вважає, що може пересилити волю Заходу. Якщо на початку 2024 року не будуть взяті чіткі зобов'язання, рішучість кремля буде лише посилюватися, вважає аналітик.
«Від того, що Сполучені Штати та Європа робитимуть протягом наступних шести місяців, залежатиме одне з двох майбутніх. В одному з них Україна може наростити свої сили для відновлення наступальних операцій і послабити російську військову міць до такої міри, що Київ зможе вступити в переговори, маючи важелі впливу для нав'язування тривалого миру. В іншому випадку, нестача поставок і підготовленого особового складу занурить Україну у виснажливу боротьбу, яка призведе до виснаження і остаточного підкорення», — зазначає Вотлінг.
Якби наступ українських військових у 2023 році пішов за планом, вважає він, вони прорвали б так звану «лінію Суровікіна» в Запорізькій області і звільнили б Мелітополь, перерізавши дороги, що з'єднують росію з Кримом. У поєднанні з українськими військово-морськими операціями це призвело б до облоги Криму. Ця мета була амбітною, але досяжною. Головною причиною невдачі було те, що українські підрозділи, призначені для ведення наступу, не мали достатньо часу для тренувань і підготовки.
«Українські військові, ймовірно, зіткнуться зі значною нестачею обладнання протягом наступного року: в розпал наступу 2023 року Україна випускала до 7000 артилерійських снарядів на день, що становило до 80% бойових втрат росії. Однак наприкінці 2023 року українські війська випускали близько 2 000 пострілів на день. Тим часом артилерійські потужності росії різко зросли, і зараз російські війська вистрілюють близько 10 000 пострілів на день».
Щоб продовжувати досягати локальної артилерійської переваги, вважає експерт, Україні потрібно близько 2,4 мільйона боєприпасів на рік. Але міжнародні партнери України, включно зі Сполученими Штатами, намагатимуться забезпечити половину цієї кількості у 2024 році. Країна потребуватиме поповнення запасів західних систем протиповітряної оборони. Якщо західні країни не збільшать свої потужності з виробництва цих систем, росія отримає перевагу.
Найбільші бар'єри на шляху до того, щоб Україна не програла війну, є політичними. Фінансування України часто сприймається як просто надання грошей Києву.
«Однак це глибоко оманливе уявлення. Значна частина допомоги, яка знадобиться Україні, є інвестиціями партнерів у власне оборонне виробництво і буде витрачена вдома. Значна частка допомоги Україні зрештою буде повернута реципієнтом у вигляді податків і сприятиме збільшенню робочих місць у промисловості країн-членів НАТО. У час економічної кризи такі інвестиції мають широко вітатися громадськістю країн, що підтримують Київ», — впевнений джек Вотлінг.
Він вважає, що якщо Сполучені Штати попросять своїх партнерів піти на поступки росії, щоб отримати символічне припинення вогню, швидше за все, відбудуться дві речі. По-перше, росія наполегливо порушуватиме режим припинення вогню, як вона це робила з усіма ітераціями Мінських угод 2015 року, одночасно відновлюючи свою армію, щоб завершити завдання з окупації Києва. По-друге, росія доводитиме своїм союзникам, що Сполучені Штати можна перемогти наполегливістю. Це, ймовірно, призведе до того, що багато партнерів США у сфері безпеки шукатимуть страхового полісу, що зменшить вплив Сполучених Штатів у всьому світі.
«Сполучені Штати та їхні європейські союзники стоять перед вибором. Вони можуть або негайно розробити план посилення підготовки українських військових, роз'яснити своїй громадськості та Україні, що крайній термін звільнення територій у жовтні 2024 року має бути продовжений, і забезпечити потреби України в матеріально-технічних засобах до 2025 року, або продовжувати хибно вважати, що війна зайшла в глухий кут, зволікаючи і віддаючи перевагу росії. Це було б жахливою помилкою».
Раніше у «ФАКТАХ» Євген Дикий про те, що єдиною альтернативою масовій мобілізації є окупація росіянами всієї України: «Буде одна велика Буча».
434Читайте нас у Facebook
