«США і Європа не дають можливості Україні перемогти»: Юрій Фельштинський про те, чому ми маємо або погодитися бути знищеними, або чинити опір
Зараз багато політиків і навіть Папа Римський раз у раз піднімають тему переговорів України з росією. Що можуть дати ці переговори Україні, росії, світу? Чи не стануть вони черговим «Мінськом», який навіть не заморозить конфлікт, а лише трохи стабілізує лінію фронту, фактично ж війна продовжуватиметься, як і в 2014—2021 роках, тільки з постійними ракетними та авіаударами? Про це і не тільки — в інтерв'ю «ФАКТАМ» відомого історика Юрія Фельштинського.
«Переговори неможливі. росія до них ще не готова. Вона має спочатку зазнати поразки»
- Коли війна триває вже третій рік, якщо відраховувати від повномасштабного вторгнення російської армії в Україну 24 лютого 2022 року, дуже багатьом стороннім спостерігачам, зокрема й високопоставленим, здається, що воєнні дії зайшли в глухий кут, набули позиційного характеру, і вихід зі становища, яке склалося, може бути знайдений у переговорах. Але переговори завжди передбачають якийсь компроміс і згоду дотримуватися потім умов цього компромісу. росією ж узято установку на повне захоплення і знищення України як держави і знищення українців як народу. А в такій ситуації Україні та українцям не залишено вибору і виходу. Вони повинні або погодитися бути знищеними, або чинити опір, — вважає Юрій Фельштинський
Щоб не бути голослівним, наведу кілька цитат Дмитра Медведєва з опублікованих ним у його телеграм-каналі текстів, які відображають позицію російського керівництва:
«Існування України смертельно небезпечне… І я маю на увазі аж ніяк не тільки нинішню державу… Я говорю про будь-яку, абсолютно будь-яку Україну. Чому? Наявність самостійної держави на історичних російських територіях тепер буде постійним приводом для відновлення воєнних дій… Імовірність нової сутички зберігатиметься невизначено довго. Практично завжди. Ба більше, існує стовідсоткова ймовірність нового конфлікту… Це може статися і через десять, і через п'ятдесят років. Саме тому існування України і фатальне… оскільки українці — це росіяни, а Малоросія — це частина росії… Треба визнати, що і Одеса, і Миколаїв, і Київ, і практично все інше — ніяка не Україна… Українська мова — НЕ мова, а суржик. Україна — НЕ країна, а штучно зібрані території…
Одеса, Дніпропетровськ, Харків, Миколаїв, Київ — російські міста, як і багато інших тимчасово окупованих. Усі вони поки що марковані жовто-блакитним на паперових картах і в електронних планшетах. А взагалі — так. «Переговори», звісно, можливі. Їх росія ніколи не відкидала. Подібні «переговори» ніяк часом не обмежені. Вони можуть вестися аж до повного розгрому і капітуляції бандерівських військ Північноатлантичного альянсу".
Неможливі переговори з росією. росія до них ще не готова. Вона повинна спочатку зазнати поразки, яку можна порівняти з поразкою Німеччини і Японії в 1945 році. Після цього з росією можна буде почати переговори і про щось домовитися. Але не раніше цього.
Читайте також: «Якщо Україна програє цю війну, нам влаштують геноцид. Причому різати будуть усіх», — військовий аналітик Петро Черник
«Помилка Грузії, білорусі та України в тому, що вони безтурботно розраховували на миролюбність росії»
— Одним із варіантів «примирення» України і рф називають поступки Україною частини своєї території. Колись подібний варіант допоміг Фінляндії зберегти свою незалежність, хоча, в результаті, після Другої світової надовго примусив її до «дружби» з СРСР. Чи допоможе таке Україні?
— Тут знову розібратися в питанні нам допомагає Дмитро Медведєв. Він пропонує зберегти Україну «в межах Львова», «який знову носитиме ім'я Лемберг». Я не думаю, що такий варіант підпадає під формулу «мир в обмін на території».
Сталін, дійсно, планував захопити всю Фінляндію. Ним теж була розпочата «гібридна війна», як ми б сказали сьогодні. Він звинуватив Фінляндію в нападі на СРСР, потім удав, що у Фіндяндії перемогла комуністична революція, що там сформовано радянський уряд у Терріоках (Виборзі) на чолі з фінським комуністом Отто Куусіненом, переправленим заради цього з москви ближче до кордону, і що Радянський Союз просто надає «братню допомогу» радянському уряду Фінляндії.
Втративши приблизно 400 тисяч убитими, пораненими і обмороженими (на частку вбитих припадало приблизно 150−167 тисяч осіб), Сталін вирішив війну припинити, забути про створення фінської радянської республіки на чолі з Куусіненом і погодитися підписати мир в обмін на приблизно 10% територій Фінляндії, які передали СРСР без єдиного жителя.
Зовні здається, що приклад радянсько-фінської війни слугує доказом того, що навіть із таким агресором, як сталінський Радянський Союз, можна про щось домовитися. Насправді це не зовсім так. Війна закінчилася в березні 1940 року через переговори, але не стільки через те, що червона армія зазнавала великих втрат (Сталіна не хвилювали втрати, як сьогодні вони не хвилюють путіна), скільки через побоювання Сталіна, з одного боку, та Гітлера, з іншого, що на бік Фінляндії в разі продовження війни встануть Швеція, Велика Британія та Франція. Гітлер не хотів на той момент розширення фронту розпочатої ним війни, а Сталін побоювався втягування СРСР у повномасштабну війну з Фінляндією, Швецією, Великою Британією та Францією, що на той час не входило до планів Сталіна, який розраховував використати Гітлера як «криголам революції» в Європі, тобто воювати з Великою Британією та Францією руками Гітлера (військами Німеччини).
Березневий договір 1940 року був своєрідним перепочинком, «мінськими угодами». Але вже в листопаді 1940 року під час візиту Молотова до Берліна для продовження зовнішньополітичних переговорів, розпочатих у серпні 1939 року, Молотов зажадав згоди Гітлера на окупацію Фінляндії, яка за серпневими угодами 1939 року входила до радянської сфери впливу. Франція капітулювала вже в червні 1940 року. Велика Британія на самоті протистояла Німеччині і не в змозі була тепер захистити Фінляндію, а тому радянський уряд визнав за можливе в листопаді 1940 року повернутися до питання про анексію Фінляндії. «Німецько-російську угоду від минулого року можна, таким чином, вважати виконаною у всіх пунктах, крім одного, а саме Фінляндії. Фінське питання досі залишається невирішеним. І він [Молотов] просить фюрера сказати йому, чи залишаються чинними пункти німецько-російської угоди щодо Фінляндії», — вказувалося в записі бесіди Гітлера і Молотова від 12 листопада 1940 року.
Тож питання про окупацію Фіндяндії для Сталіна було тільки питанням часу. Інша справа, що наприкінці війни Сталін вирішив поступитися Черчиллю і не наполягати на включенні Фінляндії до складу СРСР, а залишити її нейтральною. Цей статус Фінляндії, а заразом і Швеції, змінив путін, який приступив до захоплення всіх країн, що не встигли увійти в НАТО — Грузії 2008 року, України 2014-го і 2022-го, білорусі 2020−2021 років.
Читайте також: «Якби путін знав, що про територію України писали російські царі, його б вхопив Кіндратій»: документи московії проти бункерного «історика»
— Фінляндія, як і Україна, колись входила до складу російської імперії. Але її «відпустили» досить легко. Польщу, країни Балтії відпустили. Україна ж, її землі сотні років не дають спокою москві — чому саме без нас росія не може?
- росія безпроблемно може існувати не у форматі імперії, як існують сьогодні Австрія, Туреччина і Велика Британія. У 1991 році росія, насправді, недорозпалася. Від неї мали відійти ще якісь території, наприклад, Чеченська республіка. Замість того, щоб відпустити Чечню, росія почала свою першу імперську війну, яка трансформувалася до сьогоднішнього дня у війну світову, в якій вже загинули сотні тисяч чеченців, грузинів і українців (білорусь росія захопила без бою, як у 2014 році Крим; Молдову поки що рятує відсутність спільного з росією кордону).
Нічого концептуально нового путін у традиційну радянську агресію не вніс. Ленін був прихильником світової революції під своїм керівництвом. Троцький вважав, що комунізм у всьому світі переможе через перманентні комуністичні революції. Сталін створив теорію соціалізму в одній країні, але водночас розпочав методичне захоплення європейських держав і до 1945 року захопив пів Європи. Після смерті Сталіна радянське керівництво взялося за «розширення соціалістичного табору» за межами Європи, і домоглося «непоганих результатів» в Азії, Африці та Америці (діставшись Куби). На шляху російської експансії (як колись на шляху радянської) стояло тільки НАТО. Помилки всіх вищезгаданих держав — Грузії, білорусі та України — полягали в тому, що вони безтурботно розраховували на добросердечність і миролюбність російського керівництва, яке від 2000 року складалося переважно з офіцерів кдб/фсб, і не поквапилися увійти до НАТО, як це зробили Польща та країни Балтії. Тільки тому їх «відпустили». Їх не «відпустили». Вони вирвалися і сховалися в стінах НАТО!
«З перманентної війни росія може вийти тільки через поразку. Її перемога означає подальше продовження війни»
- Поступки Фінляндії СРСР зберегли її державність — але тоді СРСР декларував оборонну політику. Нині ж і російські пропагандисти, і «високопосадовці» на кшталт дмитрія медвєдєва розповідають, по яких країнах треба запустити ракети, в які непогано б ввести війська. Чи може росія піти далі за Україну, чи це «брязкання зброєю» тільки показушне і далі розмов не піде?
- З точки зору російського керівництва росія вже воює з НАТО, а не з Україною. Саме тому Геббельс-медвєдєв відкрито погрожує європейським столицям ракетними і навіть ядерними ударами. До речі, під час радянсько-фінської війни радянський уряд також стверджував, що воює не з Фінляндією, а зі всесвітнім імперіалізмом, який допомагає «фінській воєнщині». Навіть у цьому плані нічого не змінилося. Європа допомагає Україні виключно тому, що знає про намір колективного російського путіна пробитися через Україну до кордонів Молдови та розпалити війну там, а далі приступити до реалізації головної стратегічної мети російського керівництва: до вторгнення в колишню «східну Європу» і до руйнування через це НАТО і Євросоюзу. Розрахунок будується на тому, що з 21 січня 2025 року президентом США буде Трамп, і протистояння з росією без американської підтримки (а Трамп її не надасть) Європа не витримає і капітулює. Тож поріг «брязкання зброєю» і «розмов» ми давно перейшли. Ми вже у війні. Хід її поки що неясний. Невідомо, скільки вона триватиме, як розширюватиметься фронт, на території яких країн відбуватимуться воєнні дії (поки що вони відбуваються лише на території України в кордонах 1991 року, лише трохи зачіпаючи рф).
Невідомо, чи ескалює ця війна в ядерну і які будуть наслідки цієї війни. Але мені здається, що правильніше очікувати на ескалацію цієї війни, а не на містичне припинення чи заморожування конфлікту, який розпочався ще 1918 року під гаслом світової революції, коли червона армія вперше вторглася в Україну і завадила їй залишитися незалежною. Просто на відміну від комуністичних лідерів, вимушених через наявність ядерної зброї підкоритися принципам «мирного існування» та забути про світову війну, молоді відморозки з кдб/фсб, які прийшли до влади в росії у 2000 році, хочуть, як запасний гравець, тільки-но випущений на поле, неодмінно забити гол у ворота супротивника та виграти матч. Гол забити не виходить, ні в основний час, ні в додатковий. Перманентна революція змінилася станом перманентної війни, в яку увійшла нинішня росія.
Читайте також: «Жодна мирна угода найближчими роками підписана не буде»: Віктор Чумак — про два чинники, які можуть зупинити війну
Як написав із цього приводу шкуродер Медвєдєв: «Ми не повинні зупинятися доти, доки не буде повністю демонтовано нинішню… українську державу. Вона має бути знищена дотла. Вірніше так, щоб навіть попелу від неї не залишилося. Щоб ця гидота ніколи, за жодних умов не могла відродитися. Якщо на це знадобляться роки і навіть десятиліття — так тому і бути. У нас немає вибору: або ми знищимо їхній ворожий політичний режим, або колективний Захід зрештою розтерзає росію. І згине в цьому випадку разом із нами».
Це і є стан перманентної війни, з якого росія, що вступила у свій «останній і рішучий бій», може вийти тільки через поразку. Через перемогу зі стану перманентної війни вийти неможливо, оскільки чергова перемога означає подальше продовження війни, як було після Чечні, Грузії, Криму, білорусі… Перемога в радянській і пострадянській історії не означає зупинку. Перемога стимулює лише подальше просування вперед, до нової перемоги, тобто новий раунд війни, а не мир. Зупинку агресії росії гарантує тільки поразка росії у війні.
«Стратегія Заходу сформульована так: росія в цій війні в жодному разі не повинна програти»
— Міжнародна військова допомога Україні надходить доволі «дозовано», із затримками, застереженнями щодо незастосування її по території росії. Знищення росією української енерго- та екосистеми — зокрема Каховської ГЕС, Дніпрогесу — викликає у Заходу занепокоєння. Але ще більшу занепокоєність у нього викликають удари України у відповідь по російській нафтоструктурі. У нас складається відчуття, що Захід боїться не стільки знищення України, скільки поразки росії. А як цю ситуацію бачите ви?
- Саме так і бачу. Стратегію Заходу сформульовано так: росія в цій війні в жодному разі не повинна програти; Україна в цій війні в жодному разі не повинна виграти. В основі цієї стратегії лежить, з одного боку, страх побачити Росію розгромленою і такою, що розпалася на багато держав, як уже було в 1991 році, коли розпався СРСР, чого категорично не бажали тоді ні в США, ні в Західній Європі, і побоювання, що зазнаючи поразки, росія задіє ядерну зброю, з іншого. З цих двох причин США і Західна Європа не дають можливості Україні перемогти.
Зверніть увагу на те, що всі плани допомоги Україні та санкційні плани щодо росії — багаторічні. Іншими словами, ніхто не припускає тепер уже, після двох із гаком років війни, що ця війна закінчиться скоро. Навпаки, всі виходять з того, що, як і обіцяв Медведєв, ця війна триватиме «десятиліття». Тим часом цю війну можна закінчити за два місяці. Потрібно всього лише змінити установку на «росія повинна в цій війні програти; Україна має в цій війні виграти». Прийнявши нову концепцію війни, потрібно дати Україні зброю і дозволити їй наносити цією зброєю удари по території рф, включно з москвою. росія програє таку війну наскільки швидко, що медведєв навіть тексти в телеграм-каналі вивісити не встигне.
Читайте також: «Ми думаємо, що нам усі винні, ще й звинувачуємо, що допомагають замало», — Сергій Фурса
Раніше повідомлялося, що російські війська нарощують інтенсивність атак на сході України.
2207Читайте нас у Facebook
