ПОИСК
Історія сучасності

«Дівчина по руці нагадала автору „Щедрика“ Миколі Леонтовичу, що його життя ось-ось обірветься»

17:27 5 лютого 2021
«Дівчина по руці нагадала автору «Щедрика» Миколі Леонтовичу, що його життя ось-ось обірветься»
— Таємниця вбивства автора всесвітньо знаменитої хорової обробки «Щедрика» Миколи Леонтовича досі повністю не розкрита — не знайдено відповіді на низку ключових питань у цій історії, наприклад, навіщо ЧК (більшовицькій охоронці. — Авт .) знадобилося розправитися з композитором, — каже заступник директора НДІ українознавства Міністерства освіти і науки України, доктор історичних наук Павло Гай-Нижник. — Адже Леонтович співпрацював із більшовицьким режимом: працював у Комісаріаті народної освіти Української РСР, виконав хорову обробку таких ключових пісень радянської пропаганди, як «Інтернаціонал» (гімн комуністів), «Варшав'янка», «Ми ковалі своєї долі» та інші. Проте встановленим є факт, що невдовзі після того, як композитор приїхав узимку 1921 року до свого батька (той був священиком) у село Марківка на Вінниччині, до їхньої хати під'їхала підвода. З неї злізли двоє чоловіків. Один із них представився агентом ЧК Опанасом Грищенком та пред'явив свій мандат. Другим гостем був кучер (візник), нібито мешканець сусіднього села Федір Грабчак. Гостей пустили переночувати. Агент ЧК улаштувався в одній кімнаті з Леонтовичем. Приблизно о 7:30 ранку Грищенко смертельно поранив композитора пострілом у живіт. Потім зв'язав його батька, сестру та доньку, що спали в сусідній кімнаті, імітував пограбування і був таким.

Леонтович одразу не зрозумів, що в нього вистрілили, запитав: Це що, вибух?

— Цікаво, що напередодні загибелі Миколи Леонтовича його молода соратниця Надія Танашевич нагадала йому по руці, що він може до батьківського села і не доїхати — уб'ють, — продовжує Павел Гай-Нижник. — Композитор на страшне пророцтво відповів жартом, мовляв, раз Надія йому зачарувала, то тепер нічого боятися — він заворожений. Проте ворожіння дівчини виявилося пророчим.

Павло Гай-Нижник. Фото із сайту uk.wikipedia.org

РЕКЛАМА

— Як стало відомо, що Надія Танашевич нагадала Леонтовичу його загибель?

— Це з'ясувалося в ході розслідування, яке ЧК довірило людині, яка не має відношення до їх організації чи іншим слідчим органам — другові Леонтовича з часів спільного навчання у Подільській духовній семінарії якогось Ігнатія Яструбецького, який працював 1921 року в одному з більшовицьких видавництв. Тут слід сказати, що спочатку радянські органи спробували уявити справу так, що Леонтовича застрелив і пограбував якийсь петлюрівець, який ховався від влади. Потім пустили чутки, що то був не петлюрівець, а недобитий білогвардієць. Але люди в це не повірили, і тоді до Марківки відрядили Ігнатія Яструбецького, забезпечивши його мандатом ЧК, який давав офіційне право вести розслідування. Він розшукав практично всіх, хто міг дати відомості з цієї справи. Надія Танашевич навчалася у Леонтовича, коли він викладав у Тульчинському єпархіальному училищі для доньок сільських священиків. Надія написала лібрето до опери «На русалчину Пасху», яку тоді створював Леонтович. Вийшло так, що напередодні своєї загибелі він дав із хором кілька концертів у Тульчині, а потім перед поїздкою до батька відвідав Надію, щоб попрацювати над лібрето. Тоді дівчина і нагадала йому.

РЕКЛАМА

— У них були романтичні стосунки?

— Така версія існує, але вона нічим не підтверджена. ЧК розпустила чутку, що серед речей убитого Леонтовича було два квитки. За однією версією, до Праги, за іншою — до Польщі. Це дало ґрунт для ще однієї сумнівної версії про те, що композитор збирався виїхати з молоденькою панночкою за кордон. Це дуже схоже на плітку. Тим більше, що не зрозуміло взагалі, чи існували ті квитки. Леонтович мав сім'ю — дружину Клавдію (її дівоче прізвище Жовткевич) і дві доньки.

РЕКЛАМА
Микола Леонтович та його дружина Клавдія мали дві дочки. На фото подружжя зі старшою донькою Галиною. Знімок 1905 року

Напевно, Грищенко стежив за Леонтовичем ще в Тульчині, і подався за ним до Марківки, щоб там учинити розправу. До речі, незадовго до фатальної зустрічі з агентом ЧК композитор написав пісню-реквієм «Смерть». Дехто бачить у цьому те, що він передчував — з ним станеться трагедія.

«У 1960-ті роки ветеран ЧК Грищенко роз'їжджав по Вінницькій області, розповідаючи молоді, як він встановлював радянську владу на Поділлі»

— Цікаво, що з архівних документів випливає: головним завданням поїздки Ігнатія Яструбецького до Марківки було зовсім не розслідування вбивства Леонтовича, а збір інформації про повстанський загін отамана Лихо, який діяв у тих місцях, — продовжує історик. — Яструбецький пробув у відрядженні аж чотири місяці. Але повстанцям присвячена лише остання пропозиція його звіту, мовляв, інформації про загін зібрати не вдалося. Все інше в цьому документі — те, що вдалося йому дізнатися від свідків про загибель композитора та його вбивцю.

У Державному архіві Вінницької області виявлено ще один документ, що підтверджує провину агента Грищенка. Це короткий рапорт начальника Гайсинської народної робітничо-селянської міліції, адресований губернському керівництву. У ньому сказано, що Леонтовича застрелив із гвинтівки агент повітового ЧК Грищенко.

Однак у жодному документі не сказано, де перебував і що робив у момент убивства фурман Федір Грабчак, з яким приїхав убивця. Грабчака не допитували, хоч він один із ключових свідків. Це наштовхує на думку, чи ця людина не була штатним співробітником ЧК, який контролював, як агент (позаштатний співробітник) Грищенко виконує доручені йому завдання.

— Що могло спонукати ЧК розправитись із композитором?

— Одна з найвірогідніших версій: чекісти ліквідували композитора, щоб звалити провину на загін Лиха і таким чином дискредитувати повстанців в очах селян. Але потім у ЧК зрозуміли, що народ у це не повірить, тому запустили чутку про петлюрівця. До речі, за кілька років до цього на території України виникло понад 130 (!) отаманських «республік», які проголошені повстанцями на місцях. У 1920−1921 роках багато повстанських загонів продовжували діяти. Радянська влада не могла не зважати на такий масовий рух і всіляко з ним боролася, у тому числі за допомогою компрометації повстанців.

Зауважу, що у ті роки відбулася серія загадкових убивств представників української інтелігенції. Наприклад, 1920-го у Полтаві хтось застрелив відомого селекціонера Левка Семеренка, який створив улюблений сорт яблук, названий на його честь.

1919 року Перший український хор був відправлений у турне країнами Європи для популяризації української культури. Цей знімок зроблено у Києві. Фото надане Павлом Гай-Нижником

— Відомо, як склалася доля агента ЧК, який убив Леонтовича?

— Незабаром після загибелі композитора влада заявила, що Грищенко загинув від кулі міліціонера в одному з найближчих сіл, в якому чинив своє чергове злодіяння. Проте батько Леонтовича приїхав на упізнання застреленого і не впізнав у ньому вбивцю сина. А у 1960-х роках на Вінниччині роз'їжджав із виступами ветеран ЧК Афанасій Грищенко, який розповідав молоді про те, як він встановлював на Поділлі радянську владу (про це є публікації в газетах того часу). Цілком можливо, що це був той Грищенко, який убив композитора.

— Здібності до музики передалися Леонтовичу від когось із батьків?

— Так, від батька. Той мав добрий голос, грав на віолончелі, скрипці та гітарі. Отже, початкову музичну освіту Микола отримав у батьківському будинку. Він успішно закінчив спочатку духовне училище, а потім семінарію. Там навчився хорового співу за нотами, грою на скрипці та фортепіано, зайнявся обробкою народних пісень. Стопами батька не пішов, віддавши перевагу викладацькій кар'єрі. Микола багато років самостійно вдосконалював музичну освіту, а 1909 року у нього з'явився наставник — відомий український музикознавець, піаніст та композитор Болеслав Яровський, до якого Леонтович періодично приїжджав до Києва брати уроки. У цей час він виконав велику кількість хорових обробок, серед яких передостанній варіант «Щедрика». Вперше цей твір виконав у 1916 хор Київського університету.

— Як вийшло, що «Щедрик» став світовим хітом?

— У вкрай тяжкий період для УНР — восени 1919 року — Директорія УНР та головний отаман Симон Петлюра, направили хор Олександра Кошиця у турне країнами Європи для популяризації України, її культури. Колектив виступив у 10 європейських країнах, а 1922 року приїхав на гастролі до США. Тоді «Щедрик» та інші українські твори прозвучали у Нью-Йорку у легендарному концертному залі Карнегі-хол. Там неодноразово виступали студентські хори американського композитора та хорового диригента українського походження Петра Вільговського. У 1936 Вільговський написав текст «Щедрика» англійською мовою під назвою Carol of the Bells для оркестру радіо NBC. Після цього «Щедрик» набув світової слави.

Нагадаємо, у 2019 році збірний хор українських артистів повторив світове турне капели Олександра Кошиця, яке відбулося рівно сто років тому.

2193

Читайте нас у Facebook

РЕКЛАМА
Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів