Шерон Стоун: «Дід багато разів погрожував вбити мене, якщо почну базікати про насильство»

«Мене лякав вид дитячої сукні. Я точно знала, що з нею пов'язане сексуальне насильство»

— Шерон, чому ви вирішили написати мемуари?

— Зізнаюся, я довго сумнівалася. Не вважаю моє життя якимсь особливим. Якби не стала кінозіркою, навряд чи була б цікавою для інших. Таку книгу могли написати багато хто — ті, хто народився і виріс в маленькому містечку. Для мільйонів людей це звичайнісіньке життя. Насправді я написала кілька коротких оповідань і шукала видавництво, яке погодилося б їх опублікувати. Але куди б не зверталася, відповідь була одна: ваші розповіді нікого не зацікавлять. А ось ваше приватне життя! У підсумку мій друг — письменник Каел Уестон — звів мене з Тимом О'Коннеллом з видавництва Knopf. До цього моменту я вже працювала разом з агентом, який допомагав мені розібратися в усіх тонкощах співпраці з видавництвами. Knopf дало людину, яка займалася виключно мною. Це був Сонні Мехта. На жаль, він помер у 2019 році. Але Сонні додав мені впевненості. Він переконав мене в тому, що я прекрасна оповідачка.

— Можете описати процес роботи над книгою?

— Коли я остаточно вирішила, що буду писати мемуари, у мене тривали зйомки в Нью-Йорку. Відразу в двох фільмах. Кожен вільний день я приходила в офіс Knopf, сідала за комп'ютер і писала. Іноді так захоплювалася, що просиджувала за роботою від 8 до 15 годин. Їжу приносила з собою або щось замовляла.

— Шанувальники не заважали? Адже вас, напевно, впізнавали на вулиці або в самому видавництві.

— Справа була взимку. І це була сніжна зима. Я загорталася в пальто, на голові була шапка. Так що на вулиці на мене ніхто не звертав уваги. А в офісі люди працювали. До мене їм не було діла.

— У книзі ви розкриваєте дуже особисту інформацію про своє дитинство, сім'ю. Наприклад, написали, що ви і ваша сестра Келлі були жертвами сексуального насильства з боку дідуся по материнській лінії. Ви обговорювали це з родичами? Попереджали їх, що маєте намір включити такі речі до мемуарів?

— Рішення розповісти всім про це ми з Келлі прийняли разом. Поговорили з мамою, і спочатку вона була категорично проти. Написала мені листа, в якому підкреслювала, наскільки руйнівною і болючою є ця інформація. «Я не хочу обговорювати ці жахливі речі. Про такі речі не говорять відкрито…» — писала вона. Тоді моя сестра відверто поговорила з мамою. Келлі скористалася тим, що мама в той час жила у неї. І це допомогло. Мама змінила свою позицію. Коли книга була завершена, я прочитала її мамі. Це зайняло три дні. Я тоді хворіла на грип. Мама приїхала до мене. Вона лягала зі мною в ліжко, я читала їй, і ми розмовляли. Я записала наші бесіди. Потім виділила тільки те, що говорила мама. Вона розповіла мені багато нових деталей про свого батька. Вийшло приблизно півтори години запису. Я прислухалася до неї. І додала до книги її розповідь. У підсумку ці мемуари присвятила мамі.

— Ви пам'ятаєте подробиці того, що робив ваш дід з вами та Келлі?

— Ні. Це відбувалося з нами в ранньому віці. Мені було вісім років, Келлі — п'ять. Пам'ятаю, що ми з сестрою жили в одній кімнаті, але боялися розмовляти одна з одною. Дід забороняв. Дещо мені вдалося відновити в пам'яті вже згодом. Для цього потрібна була допомога психотерапевта. Наприклад, мене лякав вид дитячої сукні. Я не пам'ятала, чиє це було плаття — моє або Келлі? О, я точно знала, що з ним пов'язане сексуальне насильство, яке довелося пережити моїй сестрі і мені. Дід багато разів погрожував вбити мене, якщо я почну базікати. Я не розуміла, про що він говорить, чого боїться. Потім одразу зрозуміли причину.

— Ви не боїтеся агресивної реакції багатьох людей на подібні одкровення, коли вони прочитають книгу?

— Знаєте, на протязі всього свого життя я чогось боялася. Мені вказували інші, що я повинна робити, що говорити. Розумію, що так жили мільйони людей в усьому світі. На жаль, починаючи з 60-х ми переживаємо найбільш руйнівний, психологічно агресивний період в історії людства. І я зазнала лиха більш ніж достатньо. Набридло боятися. Я не захищаюсь. Просто хочу бути відвертою в сьогоденні. Це і є моя мета.

«Була готова розпрощатися з Голлівудом і присвятити себе родині. Але замість цього втратила все — чоловіка, кар'єру, дитину»

— У мемуарах є кілька жорстоких фрагментів, наприклад, історія про те, як ви отримали травму шиї, коли підлітком каталися на коні, або про загибель вашого дядька, який замерз до смерті. Але ви пишите про це з гумором. Чому?

— Чорний гумор завжди був частиною моєї індивідуальності. Насправді впевнена, що частка гумору, самоіронії допомагає нам пережити багато біди. Мені часто доводилося в кіно грати негативних персонажів, лиходійок. Ще в школі вчитель театральної майстерності говорив мені, що потрібно не боятися шукати в собі темні сторони. Їх потрібно вивчати. Це допомагає потім грати лиходіїв. В житті не буває чорного та білого. У кожному з нас є як хороше, так і погане. Рийте глибше. Я так роблю. І кажу собі: «Агов, а ти не така вже й стерво!» Може бути, тому мені вдаються такі ролі. Їх продовжують пропонувати і сьогодні. Іноді мені набридає. Здається, що граю одне і теж. Щоб позбутися цього відчуття, починаю шукати в своїх персонажах щось смішне. Це допомагає. Так що не бачу в чорному гуморі нічого жахливого.

— У книзі приділяється мало уваги двом вашим шлюбам. Чому?

— Перед тим як вийти заміж вдруге — за журналіста Філа Бронштейна, я підписала угоду про нерозголошення. Тому мовчу.

— І все ж дещо ви написали…

— Так, я ж на стала розповідати про наше життя в шлюбі, причини розлучення. Те, що написала, не підпадає під угоду. Я поділилася іншим. Мій перший шлюб — із продюсером Майклом Грінбургом — протримався шість років. Ми розлучилися в 1990 році. Другий шлюб був зруйнований, коли восени 2001 року в мене стався крововилив у мозок. Мені знадобилися сім довгих болісних років, щоб навчитися жити по-новому. За цей час мене зрадили всі — Філ, Голлівуд. Нікому не була потрібна хвора актриса. У 2004 році моє друге розлучення було остаточно оформлене. Я спробувала відновити кар'єру. Розуміла, що зі мною обійшлися безцеремонно. Просто викинули на ходу зі швидкісного поїзда. І моє повернення було схоже на жалюгідні спроби піднятися по засіяному битим склом насипу, щоб потім скочити все в той же поїзд, який мчить із шаленою швидкістю! А Філу це було не потрібно. Ми познайомилися з ним, коли я була на вершині слави. У 1995 році вийшов фільм «Казино» Мартіна Скорсезе. Я довела всім, що у мене є талант драматичної актриси, а не тільки ефектна зовнішність. З Бронштейном ми одружилися в 1998 році. Я мріяла про щасливе сімейне життя, новий шлюб, дитину. Так, у той момент була готова розпрощатися з Голлівудом і присвятити себе сім'ї. Але замість цього втратила все — чоловіка, кар'єру, дитину.

Господи, я мріяла про дітей. Але сама так і не змогла народити. У мене було три викидня. Останнього малюка вже відчувала у себе всередині. Чула, як б'ється його серце. Але він помер. Це було жахливо. Коли поверталася з лікарні додому, мені подзвонили. Ми з Філом раніше подали документи на усиновлення. І ось мені телефонують і кажуть, що через шість тижнів має народитися дитина, яку ми можемо взяти, якщо, звичайно, не передумали. Розумієте, я щойно втратила свого малюка. У мені ще вирували гормони, які відчуває кожна вагітна. І мені здавалося, що це буде моя дитина, що я сама його народжу… Ми взяли малюка. Це був хлопчик. Ми назвали його Роен. Філ відсудив у мене сина. Роену було три роки, коли я програла в суді справу про опіку над ним…

У 2005 році я усиновила Лерда, через рік — Квінна. І зараз всі мої хлопчики живуть зі мною. Роену 20 років. Коли суд дозволив йому самому вирішувати, з ким він хоче жити, він вибрав мене. Зізнаюся, до цього нам було нелегко обом. Потрібен був час, щоб він став знову довіряти мені. Ми ходили на спеціальну терапію. Але тепер все в порядку. І з молодшими братами Роен знайшов спільну мову. Лерд на п'ять років молодший за нього, Квінну — 14. Я їх дуже люблю.

— Ви не намагалися знайти нового супутника життя?

— Якщо чесно, не впевнена, що здатна знайти підходящого супутника. Але дуже на це сподіваюся. Навіть намагалася скористатися сайтами знайомств. Це смішна історія. Я зареєструвалася на Bumble, але мій акаунт незабаром заблокували. Вони вирішили, що він фейковий! На певний час я залишила ці спроби. Однак зараз під час пандемії відновила їх. За минулий рік багато хто пішов в Інтернет, потребуючи спілкування. У мене з'явилося кілька цікавих співрозмовників. Я дізналася трохи більше про те, що насправді думають чоловіки, чого вони чекають від інтимних стосунків.

Читайте також: Шерон Стоун помирилася з молодим коханцем: з'явилися фото з відпочинку

— Але ці розмови онлайн не привели до чогось більшого?

— Ні, в повноцінні відносини жодне з цих онлайнзнайомств не перейшло. Тому я, як і раніше, самотня, але намагаюся при цьому цінувати те, що втрачаєш у партнерстві, — свободу.

— З ким ще з ваших родичів підтримуєте стосунки?

— Намагалася налагодити їх з моїм братом Майклом. Давно вже стала буддисткою. Спілкувалася з Далай-ламою. І це він запропонував мені спробувати відновити спілкування з братом. На жаль, виявилося пізно. Майкл зайшов занадто далеко. Статус наших відносин можна визначити одним словом — неіснуючі. У нас були хороші і погані періоди. Але поганих виявилося більше. Зараз він вважає, що мама в боргу перед ним за те, що народила його на світ. Ось така сумна історія. Майкл наркоман. І його син Колін теж був наркоманом. У цьому винен мій брат. Колін помер від передозування в 2014 році. Йому було всього 22 роки…

«За першого ж нашого знайомства Майкл Дуглас почав сперечатися зі мною… Трохи до бійки не дійшло»

— Кажуть, ви звільнили всіх своїх агентів?

— Так, це сталося близько місяця тому. Вперше в кар'єрі у мене немає представника. Всі питання з продюсерами тепер вирішую сама. Знаю, що в Голлівуді так не заведено. Але мене все дістало. Агентів абсолютно не цікавлять твої проблеми. Актори потрібні їм, щоб стригти купони. Знаєте, мені не дуже хочеться відчувати себе газоном, по якому кожен день хтось ходить із косаркою! Це порочна система. Вони поводяться так з усіма. Я дружила і дружу з багатьмя зірками. Наприклад, з Джеком Ніколсоном. Агенти не злазили з нього навіть після того, як Джек захворів. Жодної краплі жалості. А потім вони кидають нас як відпрацьований матеріал.

— Чи не боїтеся кинути виклик системі?

— Далай-лама одного разу сказав мені: «Тигр ніколи не просить вибачення». Краще я буду тигром, який не боїться і не вибачається за свої дії. Як я вже говорила сьогодні, мені набридло боятися.

— До речі, ви ніколи не справляли враження переляканої. З моменту виходу «Основного інстинкту» у вас репутація сильної, впевненої в собі сексапільної жінки, якій в усьому таланить.

— Це оманливе враження. Насправді «Основний інстинкт» при всьому його комерційному успіху приніс мені безліч проблем. Чого не скажеш про мого партнера Майкла Дугласа. Коли в 1993 році мене номінували за роль Кетрін Трамелл на премію «Золотий глобус» і я прийшла на церемонію, всі в залі засміялися, коли зі сцени зачитали моє ім'я в числі претенденток. Це було дуже неприємно, принизливо.

— Як думаєте, чому до вас тоді так ставилися?

— Гадаю, я зіграла так добре, що асоціювалася в їхній свідомості з Кетрін. Їм просто дуже хотілося вірити в те, що я така ж, як моя героїня.

— Але це ж говорить про ваш талант!

— Слухайте, так це не працює. На жаль, ставлення до жінок мало змінилося. Ми можемо бути або красивими, або розумними і талановитими. Але все відразу — ніколи! Ось такий стереотип. Ніхто не бігає за жінкою і не говорить їй: «Вітаю! Ти така, курва, талановита! Я навіть не міг собі уявити, наскільки! «А ще у багатьох як і раніше живе архаїчне упередження до жіночої краси. Не знаю, чому, але це так.

— Повертаючись до «Основного інстинкту»… Фільм і сьогодні надзвичайно популярний. У своїй книзі ви підкреслюєте, що анітрохи не соромитеся своєї ролі в ньому. Навіть пишаєтеся нею…

— Дванадцять актрис відхилили сценарій. Вони не захотіли грати Кетрін Трамелл. Тоді запросили мене. На той момент я була ще маловідомою акторкою. І Майкл Дуглас навіть не хотів бути присутнім на пробах зі мною. Він був налаштований категорично проти моєї кандидатури. Він вважав, що його партнеркою має бути актриса, відповідна його зоряному статусу. Інакше це могло зашкодити йому. До того ж у нас із Майклом стосунки не склалися задовго до цього. За першого ж нашого знайомства він почав сперечатися зі мною. Причому дуже люто. Трохи до бійки не дійшло. І тут раптом я можу стати його партнеркою! Він собі не міг уявити подібне навіть у нічному кошмарі. Майкл кричав тоді: «Я знаменитий! А хто вона така?» На що я йому відповіла: «О, мій Бог! Ти став знаменитим, як тільки з'явився на світ!»

— А що то була за сварка, щойно ви познайомилися?

— Подробиць не пам'ятаю, чесно. Ми випадково опинилися в одній компанії. Людей було багато. Йшлося про одну сім'ю, і він дозволив собі різкі висловлювання, не знаючи, що я маю відношення до цих людей. Тоді я уїдливо зауважила, що він, мабуть, чудово розуміє людину, про яку говорить. Адже він теж значить наполовину менше, ніж його батько. Майкл при цих словах злобно витріщився на мене. Він весь кипів, стиснув кулаки. І тут я ще додала: «Пропонуєш вийти на вулицю?»

— Ви викликали Майкла Дугласа на бійку?!

— Так! І він погодився! Ми вийшли на вулицю, все повалили за нами. Чоловік 20 оточили нас і стали підбурювати вигуками. Він мені каже: «Ти мене не знаєш!» Я йому у відповідь: «Ти мене теж не знаєш!» Коротше, все це було схоже на з'ясування стосунків двох старшокласників на шкільному подвір'ї.

— Хто-небудь з вас вдарив іншого?

— Ні.

— А ви були готові вдарити його?

— Звісно! Я ж виросла на фермі зі старшими братами і суворим батьком.

— Як думаєте, Майкл міг спробувати вас вдарити?

— Навряд чи. Все-таки він мав справу з дівчиною. Але він міг спробувати штовхнути мене або схопити, повалити на землю.

— Ця історія допомогла вам під час зйомок «Основного інстинкту»?

— Так, безумовно. Між нами відразу виникла хімія на майданчику. Ми обидва миттєво зрозуміли, як завести один одного, на які кнопки натискати. І це були чудові стосунки.

— Дозвольте запитати про ту саму сцену…

— Без трусів?

— Так.

— Довго обговорювати тут нічого. Мене просто обкрутили круг пальця.

— Це як?

— Мені обіцяли, що знімуть усе під таким кутом, що на екрані нічого не буде видно. І я погодилася. У сценарії, звичайно, все було описано. Але це папір. Будь-який епізод можна зняти так, щоб не вийти за певні межі. Відзнятий матеріал я не бачила. Мене запросили тільки на перегляд уже змонтованої картини. Причому це не був перегляд виключно з режисером або хоча б тільки з іншими акторами. Цього можна було б очікувати в схожій ситуації. Щоб потім спокійно обговорити все, можливо, врахувати мою думку. Ні! У залі набилося повно людей. Це були продюсери, якісь агенти, юристи. Причому переважна більшість з них чоловіки. І ось в такому оточенні я вперше побачила, як виглядає на великому екрані моя вагіна. І це після всіх обіцянок на кшталт: «Тобі потрібно тільки зняти труси! Ми так направимо освітлення, що глядачі нічого не побачать, але будуть розуміти, що у тебе під сукнею нічого немає».

— І що ви зробили? Вибігли з залу?

— Ні. Я спокійно додивилася фільм до кінця. Потім встала і дала при всіх ляпаса режисерові Полу Верховену…

«Коли прийшла до тями після наркозу, з'ясувалося, що хірург збільшив мені груди! Причому без мого відома!»

— Ви зробили собі операцію по збільшенню грудей. Навіщо?

— Це ще одна смішна історія. В усякому разі, я до неї так намагаюся ставитися з властивим мені чорним гумором. Після операцій, які я перенесла через крововилив в мозок, мені довелося звернутися до пластичного хірурга. Адже мені видалили гігантську пухлину, яка була більше будь-якої з половинок мого бюста. І я хотіла лише злегка підправити себе. Але, коли прийшла до тями після наркозу, з'ясувалося, що хірург збільшив мені груди! Він сказав, йому здалося, ніби такий розмір буде краще відповідати моїм стегнам! Уявляєте? Він зробив це без моєї згоди і відома! Він так вирішив! І змінив моє тіло.

— Після всього почутого сьогодні і прочитаного у вашій книзі хочеться назвати вас безстрашною!

— Сумнівний комплімент на мою адресу. Я себе такою не вважаю.

— Чому ж?

— Мартін Скорсезе одного разу порівняв мене з Джоном Фордом (відомий американський режисер і актор. — Ред.). Я спочатку не зрозуміла і попросила пояснити. «Шерон, ти, як і Джон Форд, боїшся всього навколо. Але у тебе цікава реакція на це. Будучи боягузкою, ти не ховаєш голову в пісок, а в страху атакуєш все, що тебе лякає», — відповів Мартін. Я не образилася. Але мені більше подобається інше порівняння. Мій друг Бретт каже, що я схожа на Ferrari. «Збоку виглядаєш чудово, але виходиш із ладу кожні п'ять миль!» — вважає він. Мені здається, Бретт мені лестить. Виходжу з ладу я значно частіше…

Переклад Ігоря КОЗЛОВА, «ФАКТИ» (оригінал Polly Vernon / The Times and Dave Itzkoff / The New York Times)

3883

Читайте нас у Facebook