Андрій Римарук: «Ніхто нікому не забороняє стріляти. Навіть не забороняють завдавати превентивного удару»
Оголошений в минулому році режим припинення вогню на Донбасі формально ніхто не відміняв. Проте президент Володимир Зеленський визнав, що від початку року там загинули 20 українських військових і ще 57 бійців були поранені. Росія не бачить у цьому проблеми і не підтримує пропозицій України та ОБСЄ припинити обстріли. А сама тим часом продовжує нарощувати угрупування військ на кордонах з Україною .
Чи забороняють українським військовим відповідати на обстріл ворога, навіщо потрібні такі перемир'я, чому розганяється «зрада» в соцмережах, а в Збройних Силах трапляються «небойові втрати», «ФАКТАМ» розповів ветеран АТО, співробітник фонду «Повернись живим» Андрій Римарук.
«Кожне перемир'я — це всього лише режим очікування на чергові погані новини з фронту»
— Нещодавно були оприлюднені дані щодо загиблих і поранених на сході України під час чергового перемир'я. Боюся, поки інтерв'ю вийде, ці цифри зростуть. Твоя думка, як людини, яка там служила і яка зараз допомагає фронту, наскільки взагалі ці перемир'я ефективні і наскільки вони потрібні?
— Давай для початку спробуємо підкоригувати читачам їх «пам'ять золотої рибки». Хтось «втомився від війни», хтось вважає, що вона закінчилася, а хтось — що вона його не стосується. Перше: жодного режиму тиші, жодної домовленості, жодного перемир'я, називайте це, як хочете, за весь час війни з Росією, проти російської агресії, Російська Федерація не дотримувалася. Окупаційна влада, яка на сто відсотків підконтрольна Москві, постійно і регулярно їх порушує. Тобто це все відстрочка наступної ескалації, це режим очікування чергових поганих новин із фронту. Я не знаю, чого коштуватимуть подальші переговори і про що домовляться далі, але, думаю, нічого не зміниться.
Друге: візьмемо статистику бойових дій на сході України за минулий і за цей рік — за лютий, березень. Я рахував кількість обстрілів — і у 2021-му вона не сильно відрізняється від минулорічної, різниця дуже невелика. Так, їх трохи менше стало, але це не «перемога», адже кількість убитих у нас практично така ж, як була в лютому і березні минулого року.
І це загострення триватиме доти, поки Тристороння контактна група не домовиться про черговий режим тиші, щоб у аграріїв була можливість засіяти свої поля. Потім знову росіяни порушать режим тиші, і в нас знову збільшиться кількість обстрілів — до чергового перемир'я, яке ми звикли називати «хлібним», це вже буде ближче до середини літа. Потім знову місяць загострень — до чергового «шкільного перемир'я». І так буде по битій дорозі.
Я особисто це бачу по кількості техніки, по ротації особового складу на окупованій території, по тому, які підрозділи заходять, в якій кількості вони отримують боєприпаси, паливні матеріали. Це все видно не тільки за інформацією наших розвідників, це ми навіть можемо прочитати в офіційному звіті місії ОБСЄ.
— Кожен раз у зв'язку з домовленостями про чергові перемир'я по соцмережах розганяється чергова «зрада»: «нам забороняють стріляти, нам забороняють стріляти у відповідь, нам не видають боєприпаси…»
— Ніхто нікому не забороняє стріляти. Навіть ніхто нікому не забороняє завдавати превентивного удару. Поясню чому. Тому що за життя особового складу відповідальний безпосередньо командир підрозділу. Якщо командир бригади, командир батальйону, командир роти бачить, що його особовий склад у небезпеці, він має повне право захищатися і не несе взагалі ніякої відповідальності за те, що відкриває вогонь у відповідь або завдає превентивного удару. Якщо ми бачимо з розвідданих, що розгортається мінометний розрахунок противника, який зараз по нам готуватися працювати і буде працювати, то ми наносимо удар першими. Так було і буде, і не треба вірити в цю «зраду».
Чому кричать про «зраду»? Звичайно ж, коли противник веде обстріл і цей обстріл не є прицiльним, міни з гранатами лягають десь за півкілометра від наших позицій, в кілометрі, — тоді немає сенсу відповідати на цей обстріл, тому що він провокаційний. Ворог хоче розкрити наші вогневі точки, побачити наші нові точки, ворог хоче спровокувати нас зав'язати бій, щоб потім включити більш важке озброєння. Це їхня військова тактика.
У нас в армії дуже велика кількість не кадрових військових, цивільних людей, бійців, які не закінчили вищі військові заклади. І вони думають, що якщо не відкривати вогонь кожен раз, коли звідти прилетіло, — це «зрада». Але в армії думають командири, у яких є досвід, є бачення тактики і розташування сил і засобів противника, на що він може бути здатний. І командир підрозділу приймає рішення — відкривати йому вогонь у відповідь або не відкривати. А те, що комусь там не подобається, що йому не дають постріляти, ну, вже вибачте, така ваша тяжка служба, за що вам велике спасибі, що охороняєте нас від росіян.
Читайте також: «Павло Клімкін: «Путіну до вересневих виборів до Держдуми потрібна маленька переможна війна. Він над цим думає «
«Зараз найкритичніший момент відтоку професійних кадрів з армії»
— Крім бойових втрат, у нашій армії вже в квітні було три самогубства бійців, одне з яких — в зоні ООС і два — в тилу. Є така думка, що коли бійці тупо сидять в окопах, коли їм нема чого робити, то у них погані думки лізуть у голову, вони починають фігньою маятися, з'являються горілка, наркотики…
— По-перше, з моєї точки зору, причина полягає в тому, що у нас дуже низький кваліфікаційний відбір до військової служби. По-друге, зараз ми бачимо, з моєї точки зору, найкритичніший момент відтоку професійних кадрів з армії. Зараз дуже багато бойових командирів, кваліфікованих бійців йдуть з армії, тому що не можуть служити в цій совковій системі. Армія не реформується, а якщо і реформується в деяких місцях, то дуже повільно і дуже «неохоче». Без особливого бажання, з-під батога їх змушують реформуватися. У свою чергу саме наслідком цього низького кваліфікаційного бар'єру і є ці самогубства.
Якщо ми візьмемо статистику просто звільнених зі Збройних Сил «за статтею», в основному це люди, які розпивали алкогольні напої. Вкрай рідко, але є і вживання наркотиків.
Тут також не варто виключати фактор командного складу, тому що саме командир підрозділу, повторюся, відповідає за свій особовий склад, за його індивідуальну і бойову підготовку, за те, чим він займається на відпочинку і під час несення служби і за багато-багато іншого.
У нас у фонді є аналітичний відділ, ми підготували досить-таки потужний аналітичний звіт, який складається з безлічі пунктів, чому люди йдуть з армії. І, повторюся, 2020-й і 2021 роки будуть піковими з відтоку кадрів зі Збройних Сил України. Цей звіт уже отримав позитивні відгуки від Ради національної безпеки, Комітету Верховної Ради з питань оборони і безпеки і багатьох інших державних структур. Але чомусь цей звіт не хочуть приймати в Генеральному штабі. Не хочуть прийняти до уваги звіт і почати працювати, усувати недоліки, помилки… Чому — ну, поки що питання.
— Основні причини відтоку?
— Їх там сім або вісім, і вони всі основні. Перераховувати їх зараз не хочу, до публічної презентації звіту не хочу спойлерити.
— В останні дні Росія вигадує чергового «розп'ятого хлопчика». В кінці березня були заяви про дідуся, що вийшов погодувати курей в Олександрівці (поруч з лінією розмежування), нібито його вбив український снайпер. На початку квітня оголосили, що в тій же Олександрівці український дрон бомбою вбив п'ятирічного хлопчика. Але виявилося, що загинула дитина не «в тій же», а в Олександрівському — в двох десятках кілометрів від фронту…
— Так, я стежу за цим, звичайно ж, відстежую. Це історія про те, чи готові ми протистояти в черговий раз і на регулярній основі російській пропаганді. По-перше, наші відомства повинні були моментально виступити зі спростуванням і з доказовою базою, що це не так, а не чекати кілька днів. Росія як раз ось такими вкиданнями мацає: готові ми в інформаційному просторі їм протистояти чи ні. На превеликий жаль, чомусь інформаційній складовій наша влада не надає особливої уваги, хоча вона стратегічна.
Давайте згадаємо 2014 рік: як Росія виправдовувалася, заперечувала свою присутність на Донбасі, хоча виключно її бійці там були. І мені дуже прикро спостерігати, що наші структури не готові до інформаційного опору.
По-друге, тут треба потиснути руку громадським організаціям і волонтерам, які швиденько розкусили росіян. Крім того, що росіяни переплутали населені пункти, вони ще й звинуватили 59-ю бригаду. А між місцем, де знаходиться 59-я бригада, і точкою загибелі хлопчика — ну дуже велика дистанція, нереальна для невеликих дронів.
Тобто це все провокаційний фейк. Вони мацають і будуть це робити ще більш активно під час ескалації на сході, під час множинних обстрілів наших позицій і мирних громадян. Це буде наростати і загострюватися, як і сама ситуація на Донбасі.
— Росія посилено фабрикує фейки про «невинно убієнних», плюс у них йде інформація про посилення наших частин, підтягування озброєння, людей. Зараз усі сепарскі пабліки кричать про те, що Україна ось-ось почне наступ на Донбасі.
— Це вони, навпаки, прикривають стягування своїх сил. Давай не будемо забувати, що у росіян дуже велике лобі в Європейському парламенті і в деяких європейських країнах. Які цю інформацію приймають за чисту монету. І вони цим користуються, їм транслювати інформацію про якогось убитого хлопчика на окупованій території вигідно.
Зараз в РФ йдуть переміщення військової техніки до південних, східних і навіть північних кордонів України з Росією. А «розп'яті хлопчики» відволікають від цих переміщень. Тому росіяни намагаються в черговий раз звинуватити в чомусь Україну. Вони намагаються навіть у зриві підгруп в ТКГ у Мінську нас звинуватити, хоча самі звідти виходять. Тобто це теж частина інформаційної війни. І, на жаль, чомусь ми на неї не реагуємо. Мені б не хотілося, щоб це все нам гукнулося, а відгукнутися може дуже боляче.
Також читайте в «ФАКТАХ»: «Американці можуть загрожувати Росії Шостим флотом, але воювати за нас ніхто не буде», — Михайло Жирохов
«Якщо буде війна», то у багатьох ветеранів форма готова, рюкзак готовий"
— Повертаючись до хлопчика, який загинув, за деякими даними, від вибуху боєприпасу, що кілька років лежав у дворі. Російські ЗМІ стверджують, що його нібито вбили з невеликого безпілотника. Наскільки я розумію, у нашій армії є програми з великих ударних БПЛА, але великі проблеми з малими безпілотниками.
— Так, це факт, на сьогоднішній день держава абсолютно не забезпечує армію безпілотними апаратами задля потреб рот, батальйонів. Це малі БПЛА типу квадрокоптера, що дають можливість збирати розвідувальні дані і спостерігати за противником на глибині від двох до чотирьох, а то і до шести кілометрів. І сто відсотків цих коптеров на сьогоднішній день, які знаходяться на сході, — це саме волонтерська допомога, постачають їх тільки волонтери. Чому того не робить держава — це, звичайно, більше питання до держави.
Зараз ведуться якісь розробки, але питання: а якою буде їх вартість? Є вже багато готових цивільних варіантів, і в необмеженій кількості, які можна просто взяти і купити, і вони будуть коштувати в десятки разів дешевше, ніж якщо їх буде виробляти держава. Зрештою, навіщо винаходити колесо, коли його вже придумали давним-давно.
На сьогоднішній день у виробництві малих безпілотних апаратів нічого нового не виникло, просто візьміть іноземний досвід і скопіюйте його. Хочете налагодити виробництво цих БПЛА в Україні — будь ласка, будьте відкритішими до міжнародних інвесторів, міжнародних корпорацій і врешті-решт припиніть займатися корупцією і просити неймовірно великі відкати — ось і все.
— Ще питання стосовно наступу. Те, що керівництво України до цього не готове, те, що до цього армія не готова…
— Ну чому не готова? Я можу трошки подискутувати.
— Боюся, якщо росіяни офіційно висунуть проти нас свої війська, то результат прямого контакту нашої армії і більш численної російської буде не на нашу користь.
— Звичайно, ми слабші за російську армію в рази, особливо якщо брати окремі пункти: застосування флоту, застосування авіації. Але у нас є дуже великий досвід, дуже великий бекграунд за всі ці роки війни. Війна пропустила через себе практично до півмільйона людей. І ці півмільйона є кадровим резервом Збройних Сил України. Вони за першим наказом повинні прибути в свої військові частини і приступити, так би мовити, до роботи.
Ресурси забезпечити цих людей озброєнням у нас є. Якщо ж обговорювати військову тактику, то про це говорять на найперших лекціях у військових коледжах, у військових університетах: якщо ти хочеш йти в наступ, то твої сили і засоби мають перевищувати сили і засоби противника мінімум у п'ять разів, тому що оборонятися завжди легше, ніж наступати.
Так, у нас є негативні моменти із забезпеченням військ, у нас є негативні моменти з комплектацією військ. Але у Росії теж є негативні моменти, якщо розглядати її повномасштабну агресію проти України. Останні заяви керівництва США і НАТО, контакти наших міністра оборони і головкому із західними колегами свідчать, що наші міжнародні партнери тримають руку на пульсі, стежать за тим, що відбувається. Вони прекрасно аналізують весь потік інформації, прогнозують, що може статися.
Колись мені один європейський політик сказав: «Якщо Росія піде в наступ, ми накладемо на неї ще більше санкцій, ці санкції в десятки разів болючіше попередніх вдарять по російській економіці. А якщо ви підете в наступ, то ми з Росії знімемо санкції і накладемо на вас. Ви маєте закінчити війну мирним шляхом, іншого виходу у вас, на жаль, немає». Але від цієї фрази мені не стає погано, я просто радий, що нас підтримують.
— Питання ще в тому, наскільки готові особовий склад, бійці — маю на увазі кадровий відтік.
— Я більш ніж упевнений, що якщо буде наступальна війна, то кадрове питання зніметься за замовчуванням. Тому що у багатьох ветеранів форма готова, рюкзак готовий. Я в цьому абсолютно не бачу проблем, кадрове питання мене цікавить в останню чергу.
Також читайте в «ФАКТАХ»: «Навесні 2014-го ми були готові повністю зачистити Донецьк»
2013Читайте нас у Facebook
