Діана Дорожкіна: «Дня чотири після щеплення у мене були слабкість, температура»
«Коли прилітаю до Києва, то перші десять хвилин ми з дочкою просто стоїмо обнявшись»
— Зізнаюся, планувала свій день народження зустріти з родиною в Києві, — розповіла Діана. — Хотілося побачити, обійняти й розцілувати рідних людей. Коли прилітаю до Києва, то перші десять хвилин ми з дочкою Дашею просто стоїмо обнявшись, не маючи сил щось сказати.
— Уявляю, як вона сумує …
— Та і я теж. Адже все одно моя душа разом з нею завжди. У мене дуже теплі стосунки з родиною та друзями, які живуть в Україні. Попри відстані, ми завжди знаємо, що відбувається в житті один одного. До речі, у мене навіть був куплений квиток на літак до Києва на 25 квітня. Але мої американські друзі таки вмовили зробити щеплення.
— В Америці можна зробити щеплення, не бувши її громадянином?
— Так. Головне знайти свою вікову групу і записатися в чергу. Зізнаюся, спочатку я була абсолютно не готова до вакцинації. Але в Америці я живу в сім'ї, де три покоління дівчаток — мама, моя подруга, її дочка, і я розумію, що несу відповідальність, в тому числі і за них. Крім того, повертаючись до Києва, я спілкуюся з батьками і повинна думати про їхнє здоров'я. В результаті я таки зробила щеплення й, зізнаюся, дня чотири не дуже добре себе почувала. У мене була слабкість, підскакувала температура, мучив головний біль. До від'їзду з Америки встигну зробити друге щеплення. Воно було для мене платним, але це зовсім невеликі гроші. В результаті я отримала папір, де написана вся інформація: коли, де і якою вакциною мене прищепили.
Читайте також: «У США ретельно стежать за тим, щоб жодна доза вакцини не пропала»
— Скільки років ви живете на два будинки?
— Шість років. За ці роки я вже стала відчувати себе «громадянином світу». Моя ментальність стала такою американсько-європейською. Зараз активно займаюся артом, виставляюся в галереях. Мистецтво ж не має кордонів і поруч зі мною художники з усього світу. Тут, в Америці, взагалі букет різних ментальностей, звичок і доль. Звичайно, була часточка страху тому, що я вийшла із зони комфорту, розпочавши кар'єру в іншій країні. Я зробила такий стрибок, для якого треба бути людиною сильною та оптимістичною.
— Знаю, що ви — борець по життю.
— Так і є. Це був не перший мій вихід із зони комфорту. Але зараз, через шість років, я відчуваю себе набагато впевненіше. Звичайно, багато в чому завдяки тому, що те, чим я займаюся, отримує визнання. Так, для цього я багато працюю, іноді відмовляючи собі в якихось побутових речах. Але чітко знаю, чого хочу, куди рухаюся і головне, вже бачу результат. Про мене пише американська преса, цікавляться артдилери. Я пишаюся своєю останньою роботою — вона знаходиться в галереї у Флориді. Це триметрова 3D-конструкція з серйозним філософським змістом. Вона називається «Відродження Всесвіту» — то така моя відповідь на ковід. Я впевнена, що всі люди, які готові боротися, завжди будуть на плаву. Мій девіз — якщо не можеш змінити ситуацію, треба стати більш гнучкою і не здаватися ні за яких обставин.
— Значить, ви вже не шиєте?
— Америка відкрила в мені художницю, до речі, саме це моя перша освіта. Що стосується модних колекцій, мені подобається цим займатися, але створюю їх, в основному, в Україні. Виходить, що я живу на два будинки, країни та професійні напрямки. Я прилечу в Київ і візьмусь за створення колекції. Більш того, як почесний професор академії Сальвадора Далі запишу курс онлайн-лекцій для студентів.
Читайте також: «Ми першими в Україні створили одяг з доповненою реальністю», — дизайнер Катерина Бякова
— Творчість забезпечує вас в Америці?
— Отримую досить для того, щоб тут жити. Америка — дорога країна. Я правильно розраховую свої сили, бюджет і можливості. Багато вкладаю в навчання, матеріали, створення проєктів. Реалізація деяких робіт у мене займає по три-чотири місяці. Галереї чекають, коли я їх закінчу і з задоволенням забирають. А вже там їх купують колекціонери. Більш того, тут у мене вже є свій фан-клуб!
— Ваші скульптури-манекени, дійсно, унікальні!
— Все почалося з того, що артдилер запропонував мені створити щось, що об'єднало б моє дизайнерське минуле і новий напрямок. Так з'явилися манекени з пап'є-маше, які я видозмінила за допомогою металу та шкіри. Я створювала цілі інженерні конструкції. Навчилася свердлити метал, формувати шкіру, яка облягає скульптуру практично без швів. Кожен мій манекен має свою енергетику і навіть ім'я. Знайомі сміються, кажуть, що всі мої роботи — це я сама, просто в різних проявах.
— У вас є майстерня?
— Складно контролювати, коли на мене нападе натхнення. Останнім часом я часто працюю ночами. При багатьох галереях є майстерні, які можна орендувати, але вони працюють в чітко обмежений час. Мені це не підходить, тому я працюю там, де живу. Рік тому, під час жорсткого локдауну, працювала просто на балконі — люблю тепле повітря упереміж із запахом океану та квітів. Подруга сміється, кажучи, що шість місяців я провела на балконі зі своїм артом. Я навіть не помічала часу, просто змінювалася картинка навколо. Це все впливало на творчість.
— Ви живете в приватному будинку?
— Це апартаменти. Подруга запросила мене жити разом з нею та її дочкою, коли почався локдаун — разом веселіше, та й легше фінансово. Ми розділили наші обов'язки — їй подобається, як я готую і малюю. У неї є восьмирічна дочка, яка навчається у школі й тепер мріє стати художником. А мене називає другою мамою.
«Ми не економимо на їжі, але плануємо її»
— І все ж таки ви не залишаєтеся в Америці, постійно повертаєтеся до Києва.
— Я не міняла громадянства, дуже люблю Україну та Київ. Тут у мене глибоке коріння. Я з болем часто слідкую за тим, що відбувається в нашій країні. При цьому розумію, що у нас сильна, красива і талановита нація. Але дуже хочеться, щоб вона була ще здоровою і щасливою.
— Даша не хотіла з вами поїхати?
— Ніколи. Зараз дочка навчає верхової їзди. Вона джампер, спортсменка з хорошими перспективами. Мої батьки теж нікуди не хочуть їхати. Мене лише засмучує, що наша країна не може надати пенсіонерам гідну старість. Мій тато — колишній військовий, свого часу він виводив війська з Афганістану і, зізнаюся, зараз його ідеали повністю зруйновані.
— Перший раз ви прилетіли в Америку завдяки «Міс Україна — 2001» Саші Ніколаєнко.
— Так, вона виходила заміж за американського бізнесмена, друга Дональда Трампа. Церемонія проходила в приватній резиденції Трампа Мар-а-Лага. Там я вперше показала свою колекцію. Потім стала влаштовувати покази практично щороку. Мене запам'ятали як хорошого дизайнера, тепер знають і як художника. Насправді, в моєму житті було багато гідних людей, які оцінили мою творчість: Пако Рабан, Роберто Каваллі, Михайло Воронін, В'ячеслав Зайцев. Я вдячна, що свого часу всі вони мене підтримали.
— Зараз поруч є такий чоловік?
— Мене підтримує кіт — співучасник всіх моїх творчих процесів (сміється. — Авт.).
Читайте також: «Прикрашайте будинок сезонними квітами без жодного приводу», — скандинавський дизайнер інтер'єру Катя Карлинг
— До чого в Америці було найскладніше звикнути?
— Тут треба розуміти, що кожен твій крок коштує грошей. Америка — країна можливостей, але якщо ти не знаєш правил, законів, то можеш втрачати гроші на рівному місці. Для мене, скажімо, було відкриттям, що радіо, яке грає в моїй машині — платне. Щомісяця — досить пристойна сума. Тому тепер я користуюся дисками. І таких дрібниць досить багато. Але я навчилася будувати свій бюджет.
— Витрачаєте гроші на одяг?
— Я купую футболки, джинси, шльопанці й купальники. До речі, зараз думаю про те, що готова розробити колекцію купальників. Що стосується інших речей — віддаю перевагу одягу свого бренду, щоб бути його живою рекламою.
— Ви як і раніше маєте чудовий вигляд!
— До речі, в Америці я дуже втягнулася в спорт і зараз можу сказати, що пишаюся своїм тілом. Я іноді відвідую спортивний зал, але, в основному, багато ходжу. По березі океану. Це дає мені сили і настрій. Стресових ситуацій багато, і я хочу справлятися з ними. Треба вміти розслаблятися, шукати пріоритети. Я придбала багато рис, які мають американці. Наприклад, стала легше ставитися до життя, радіти «тут і зараз». Не переймаюсь, як раніше. Тут все більш спрощене і комфортне. Я можу вийти в шортах з хвостиком на голові, не нафарбована і при цьому чудово виглядати. Я стала легшою і позитивнішою в спілкуванні. Знаєте, Америка відучує від снобізму. Ти променисто посміхаєшся незнайомим людям і це абсолютно нормально. Тут не бояться говорити компліменти один одному. З іншого боку, така відкритість поєднується з величезним прагматизмом.
— Уже звикли до місцевої кухні?
— Тут багато російських магазинів, де ми купуємо гречку і сир. Я готую борщ і яблучні пироги. Намагаюся брати органічні продукти, хоча вони набагато дорожче звичайних. Але ми купуємо трохи, рівно стільки, скільки з'їмо за два-три дні. Іноді ходимо в азійські ресторани або на суші. Піцу не їмо, у нас досить правильне харчування. Я намагаюся підбирати спеціальне харчування, смачне і корисне. Ми не економимо на їжі, але плануємо її. Від чого не можу відмовитися кожен день, так це від апельсинів і бананів. Раз в тиждень їмо рибу. Багато овочів з м'ясом птиці.
— Могли б собі дозволити купити квартиру?
— Поки ні. Ціни у Флориді у зв'язку з ковідом серйозно виросли. Далі подивимося, як буде. Зараз пів року я проводжу в Америці — осінь і зиму. Весна і літо — в Україні. Знаєте, в якийсь момент я просто стала фізично погано переносити холод і вибрала той клімат, який мені підходить для здоров'я. У нас з Флоридою абсолютна любов.
3381Читайте також: Дизайнер Ірина Джус: «Мої речі-трансформери незвичайні: з'єднуючись, дві пари штанів утворюють плаття»
Читайте нас у Facebook
