ПОИСК
Інтерв'ю

Олександр Швець: «Для комплекту мейсенської порцеляни „Пори року“ ми спеціально зібрали в музеї камін з італійського мармуру ручної роботи»

9:00 27 серпня 2022
Олександр Швець
У першій, другій та третій частинах циклу «Прогулянки по „Shvets Museum“ з Олександром Швецем» він розповів про те, як почав колекціонувати унікальні порцелянові роботи і чому було віддано перевагу іспанській порцеляні Lladro. Після екскурсії першим залом, де зібрані роботи тільки цієї мануфактури, і другим, який називається Східним, ми переходимо до третього залу, присвяченого західноєвропейській та українській порцеляні.

— Олександре Юхимовичу, від двох абсолютно неймовірних дам з білою і чорною вуаллю неможливо відвести очей — точені риси обличчя, наче поспіхом накинута повітряна тканина… Витончена простота, як кажуть мистецтвознавці.

— У дами з білою вуаллю величезний масив прозорої порцеляни. Цей твір, знайдений мною на одному із «порцелянових» сайтів, простояв понад двадцять років у нас на горищі в старій простій упаковці Lladro. Я навіть боявся її відкрити. Був упевнений, що всередині все зруйновано.

Тому відкривав уже тут, у музеї, щоб переконатися в цьому і відправити її кудись знову на горище. Коли ж відкрив, побачив лише збоку малесеньке пошкодження, а решта полотна прозорої порцелянової вуалі неймовірним чином збереглася. Це одне із чудес нашого музею. Думаю, знайти ще щось подібне практично неможливо, тим більше в такому прекрасному стані. Твір унікальний тим, що раніше прозору порцеляну використовували у мізерних обсягах. В обробці одягу героїнь композицій, наприклад. Парасольки у порівнянні з такими маленькими рюшиками здавались просто величезними. А тут ви бачите абсолютно неймовірного розміру прозору білу вуаль.

Даму з чорною вуаллю (вона не така велика) я знайшов вдома зовсім недавно. І навіть здивувався: невже вона теж ціла? Однак, повернувши її, побачив, що ззаду частина виробу зруйнована. Проте вирішив привезти її сюди. Для порівняння.

— Тепер вже я скажу: «От як можна подібне створити?!»

— Всі захоплюються, не знаходячи цьому пояснення. У дуже відомому іспанському творі «Три сестри» можна побачити прозорі парасольки, а на сукнях сусідніх героїнь німецької порцеляни рюші на манжетах теж виглядають як найтонше диво.

У цьому залі є ще кілька робіт, створених за мотивами картин Модільяні.

Є і Мерилін Монро, і принцеса Діана (твір старої англійської мануфактури Royal Doulton), дуже цікавий виріб «Гравці в карти», виготовлений з гресу.

А тепер переходимо до частини колекції, присвяченої українській порцеляні. От, скажімо, Тарас Григорович Шевченко, це виріб Баранівського заводу. Невідомо, скільки їх було зроблено, знаю лише, що це дуже рідкісний старий твір. А ось цей волинянин був зроблений у нікому не відомій артілі. Можливо, взагалі в одному екземплярі. Але наскільки ж він вродливий, наскільки шляхетний!

Київська порцеляна представлена роботами старійшин української школи фарфору. Ми ще застали нашого провідного скульптора Владислава Івановича Щербину. Коли йому було 90 років, він у музеї народного декоративного мистецтва, розташованому на території Києво-Печерської лаври, провів свою останню виставку. Це було у 2016 році. Нам з Анєчкою пощастило скористатися запрошенням Владислава Івановича і навіть сфотографуватися разом із Майстром.

Ось герої популярних казок: Садко був створений Щербиною, а Царівна-лебідь — його дружиною Оксаною Леонтієвною Жнікруп, також дуже відомою українською скульпторкою. Ці чудові твори, напевно, знайомі багатьом.

У дитинстві я часто приходив до магазину «Фарфор-фаянс» на Хрещатику. На першому поверсі там продавали посуд, а на другому — ось такі фігурки українських порцелянових заводів. Я стояв і відірватися від них не міг. Може, витоки любові до порцеляни звідти? Щоправда, навіть мріяти не смів тоді про те, що колись у мене буде колекція, що побуваю в дев'яносто шести країнах світу. Ну що ви…

У Радянському Союзі було понад тридцять заводів, які виготовляли фарфор. Більшість з них знаходилась в Україні. Тому що Україна завжди славилася покладами глини та каоліну — це основні складові фарфорового виробництва. У тих місцях, де були підходящі вода і глина, якраз і створювали фарфорові мануфактури. У нашому музеї представлені вироби заводів Києва, Баранівки, Полонного, Коростеня.

Зверніть увагу на два вироби Київського заводу. Я їх спеціально поставив поряд. Порівняйте: вони однакові за сюжетом, але розпис і деталі різняться. Будь-які обставини могли вплинути на кінцевий результат — адже випускалися вони в різні роки різними майстрами. До того ж різна вода, різна глина, різне випалення…

Ці мініатюрні фігурки «Концерт у палаці Сан-Сусі» виготовлені на знаменитій мануфактурі в Тюрингії.

Палацовий комплекс Сан-Сусі, де мені з родиною доводилося бувати неодноразово, знаходиться в Потсдамі, неподалік Берліна. Його побудував Фрідріх Великий, який захоплювався не тільки архітектурою, але й музикою. Він сам частенько брав участь у таких закритого типу, як зараз сказали б, концертах. Подивіться на прозорі порцелянові рюші на сукнях, на манжети камзолів, на жабо. Порівняйте це з парасольками або, тим більше, з білою вуаллю. Розкіш!

І ось ще Тюрингія. Карета початку XX століття, дуже складний і рідкісний твір.

Його довжина рівно один метр, але він складається із двох частин. Карета зберігалася у селі Стоянка на Житомирській трасі під Києвом у моїх друзів. За десять метрів від їхніх вікон пролетіла міна, застрягла в даху сусіднього будинку і… не розірвалася. Якби це сталося, не залишилося б ані будинку, ані цієї карети. Після пережитого друзі вирішили подарувати її музею. Карета вишукано розписана. Такий ось дуже красивий образ, створений фантазією художника і скульптора.

Тарілку 1825 року виробництва Royal Vienna, однієї з найстаріших європейських мануфактур, яка входить до п'ятірки перших у Європі, я купив на «блошиному ринку» у Києві. Красивий добре розписаний кобальт. І поряд тарілка Баранівського заводу середини XX століття. Теж чудовий та складний твір. Запевняю вас, що багато хто не відрізнить, де Відень, а де Баранівка. Тому що майстерність українських скульпторів та художників, що не кажіть, теж завжди славилася дуже високим рівнем. У тому, що це правда, можна переконатись у нашому музеї.

Тут у нас стоятиме мармурова тумба. На неї поставимо вазу, а на стіні над нею повісимо тарілку. Вони були куплені у різні роки у різних місцях. А потім виявилося, що обидві належать одному й тому автору — художнику Дмитруку з Коростеня.

А тут у нас унікальна серія творів іспанського скульптора Енріке Санісідро.

Він автор близько тридцяти робіт, створених на замовлення Lladro. Декілька його творів я придбав у Санто-Домінго якраз тоді, коли не зміг купити композицію «По дорозі на Мандалай». Мені місцеві продавці сказали: «Купуйте їх, адже вони навіть на фарфор не схожі». Справді, не схожі. Але в цьому їхня унікальність. У нас зібрана практично вся колекція цих робіт Санісідро. Подібної в одному місці ви більше не зустрінете ніде.

І ще цікавий момент. Коли ми у Санто-Домінго, повертаючись до готелю, виїхали на центральний проспект домініканської столиці, я звернув увагу, що називався цей проспект Сан Ісідро. Який дивний збіг: я віз у руках кілька робіт скульптора Санісідро і їхав проспектом Сан Ісідро. Здавалося б, дрібниці. Але вони цікаві самі по собі.

А ось полиця іспанських фігур, присвячених Наполеону. І тут же знаходиться старовинна французька ваза з його зображенням на центральному медальйоні.

Буквально кілька днів тому я зовсім несподівано для себе виявив дивовижну схожість двох робіт. Тут поруч стоять ваза з Коростеня середини ХХ століття та французька ваза кінця ХІХ століття. Зверніть увагу, наскільки вони схожі. Кольорова гама, золоті зображення, ручки у вигляді лебедів. Як це могло статися? Напевно ж, автори не знали один про одного.

Мені хочеться думати, що так само не знали один про одного парижани, які виготовили ось цю вазу (між іншим, куплену мною в невеликому французькому містечку Ренн), і майстри британської мануфактури Wedgwood (повна назва «Джозайя Веджвуд і сини», заснована у 1759 році), тому що в інших фарфорових виробах я не зустрічав техніки, характерної лише для майстрів Wedgwood.

Джозайя Веджвуд (до речі, дід Чарльза Дарвіна) був відомим промисловцем, котрий займався ювелірними виробами. Коли на замовлення англійської королеви він реставрував ушкоджену легендарну Портлендську вазу, яку привезли з Індії, то побачив, наскільки ефектно виглядає біла камея на темному тлі. Після цього він відкрив виробництво фарфорових виробів, виконаних у стилістиці камей. Ця техніка дуже впізнавана. Як правило, це білі фактурні зображення на блакитному або салатовому тлі, пізніше Wedgwood почав застосовувати синій і навіть чорний фон. Ця торгова марка і зараз продовжує випускати скриньки, тарілки та кубки.

Wedgwood — це завжди неповторний власний стиль. Тому просто неймовірно виглядає рідкісний чайний сервіз, виконаний в китайському стилі з кістяної порцеляни, виробництва Wedgwood. Скажіть, хіба це не диво?

— Звісно, диво.

— І ще історія. Під час однієї з футбольних поїздок до Мадрида, коли колеги вирушили до музею хамону (там великі пивні ресторани нерідко називають музеями хамону), я, як завжди, пішов шукати порцеляну.

Знайшов роботу за мотивами картини Гойї «Махи на балконі».

Коробка була величезною — вже сучасна упаковка з якимись запобіжними деталями. В аеропорту вона ніяк не проходила за габаритами у пристрій для просвічування багажу. Сек'юріті заборонили мені її брати в салон як ручну поклажу: «Це порушення правил. Здавайте в багаж або залишайте тут. Колись приїдете і заберете». Виникла суперечка. Але ж ви знаєте, що подібні суперечки ніколи не завершуються на користь пасажира. Почувши гучні голоси, до нас підійшла начальниця зміни у формі офіцера прикордонної служби. Запитала: «Що в коробці?» — «Порцеляна Lladro. Я колекціонер з України». — «З України? Ви колекціонуєте іспанську порцеляну? Я теж…» Вона веліла своїм хлопцям зняти накладні рамки з того пристрою, і вони мене пропустили. Цей твір багато років стояв у нас на шафі. Вперше я побачив, як він виглядає з тильного боку, лише у музеї. Друзі мої, подивіться лише, які в них гарні шалі, які квіти, яка фактура! Це ж просто 3D… Зверніть увагу на те, що це валенсійські махи, тому що в них під хустками вгадуються гребні, які зазвичай носять жінки саме в цій провінції Іспанії.

А тут виставлені герої творів Шекспіра «Закохані з Верони», «Гамлет» та сам Шекспір. Ось робота «Слова кохання» — книга, відкрита на початку трагедії «Ромео та Джульєтта». Це лімітоване видання.

Ось англійський король Генріх VIII, теж робота Lladro. Ви питали, як вони обирають сюжети. Не знаю. Ми з дружиною були в замку, де мешкав цей король. Там одні потаємні двері вели до домашнього храму, а другі — до темних сходів, через які до нього заводили коханок. Одружений він був шість разів. Тому його і звали велелюбним. Якось він упав з коня і травмував ногу. Страждання з роками посилилися. Він був настільки розлючений на весь світ, що почав знущатися зі свого народу і не тільки (своєрідний Путін). Через будь-яку дрібну провину міг стратити будь-кого зі своїх підданих. Йому приписують знищення понад 70 тисяч англійців.

А це автор «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Подивіться, яке живе, виразне обличчя героя композиції. Кожна деталь одягу, прикрас, головного убору є абсолютно достовірною.

Для комплекту мейсенської порцеляни «Пори року» (камінний годинник, два свічники та люстра), який багато років тому я купив у Києві, ми в музеї спеціально встановили камін з італійського мармуру ручної роботи. Я вирішив поставити на нього дзеркало, щоб у цьому місці люди могли робити селфі на тлі унікальних фарфорових виробів. Однак повторюю ще раз: квіти Meissen і Capodimonte дуже гарні, але я не став би порівнювати їх із квітами Lladro. Тому що у Lladro квіти живі, а у них — ніби декоративні.

Проте цей комплект — просто диво з див.

Його почали випускати 1730 року. Не беруся стверджувати, що наш комплект було вироблено саме тоді. Зараз говорю про це з обережністю, тому що люстра, як бачите, електрифікована, тобто її точно виготовили пізніше. А свічники — того часу. Камінний годинник діє, механізм збережений. Все в ідеальному стані.

Тут виставлений дуже цікавий посуд Meissen середини ХХ століття, хоча виглядає він начебто й простенько.

А це вже Delfts, Нідерланди. Цікавий своєрідний розпис. Голландська Ост-індська компанія, яка однією з перших почала привозити до Європи китайську порцеляну, започаткувала виробництво фарфору в цій країні. Спочатку вони імітували китайські вироби з використанням білого і синього кольору, а потім почали з'являтися тарілки та вази із сюжетами з голландського життя.

Це вже французький чайник XVIII століття, який зберігся у дивовижному стані. Поруч з ним конячки, створені руками майстрів Royal Vienna, мануфактури Augarten.

А ось королівська мануфактура Royal Copenhagen, яка входить до п'ятірки найперших у Європі. Вона дуже впізнавана, дуже коштовна та ніжна. Одночасно тут представлені вироби з кольоровою гамою, абсолютно, здавалося б, не характерною для класичних данських порцелянових творів.

Мені дуже подобається твір Lladro «Портрет блазня», який дивиться на своє зображення (відображення) у вигляді ляльки. Справжня філософська робота.

Яскравого та динамічного тореро випустили до 60-річчя Lladro.

Шкода, що вони не вигадали сюжет, у якому б перед ним стояв бик, хоча окремо і випустили кілька фігур великих бугаїв. Вдома я ставив перед цим тореро стару фігуру бика, мені здавалося, що так композиція ставала завершеною. Але це були мої фантазії, тож тут я від них відмовився.

Цей «Конкістадор» — гордий, сильний, впевнений у собі валенсійський король Хайме I.

Побачивши цей твір вперше на фотографії, я для себе вирішив: якщо колись знайду його, можна буде колекціонування завершувати, бо це здавалося вже за гранню моїх мрій. Дуже гарний твір. Ви запитаєте чому. Не знаю. У мене просто немає відповіді. Є питання, на які не можна відповісти. Чому, наприклад, ти любиш якусь людину? Можна довго описувати свої почуття, але слова тьмянітимуть (будуть меркнути). А душа продовжує тягнутися.

Коли я все-таки роздобув цього конкістадора і вирішив, що вже виконав свою місію (адже колекція зібрана!), почав дізнаватися, хто ж такий Хайме I. Він, виявляється, отримав прізвисько «завойовник», бо бився з маврами, які триста років володіли Піренейським півостровом, став визволителем Балеарських островів, одним з яких є Майорка, де я купив перші вироби для нашої колекції… Ось так історія з порцеляною несподівано закільцювалася. Здавалося б, де я, де Майорка, де король Хайме I? А ось як все вийшло…

Тут ви бачите вироби італійської мануфактури Capodimonte. Багато хто бував у Неаполі, але мало хто знає, що палац Бурбонів Каподімонте був побудований за наказом Карла III Бурбонського (у 1734—1759 роках король Неаполя під іменем Карла VII) на вершині гори над цим містом. Саме в цьому місці в 1743 році він із дружиною Марією Амалією Саксонською заснували першу італійську порцелянову мануфактуру. Там зараз знаходиться чудовий музей.

До речі, дуже часто у створенні мануфактур брали участь перші особи держав — курфюрсти, королі, вельможі.

Розповім одну історію на цю тему. Курфюрст Саксонії Август Сильний посадив до в'язниці німецького алхіміка Фрідріха Беттгера, щоб той розгадав секрет виробництва золота. Беттгера хотіли в сусідній державі стратити за шахрайство, але курфюрст, дізнавшись, що той народився в Саксонії, забрав його собі: «Поки не виконаєш обіцяне, з-під варти не випущу». Той секрет виробництва золота так і не знайшов, бо це було неможливо, однак відкрив секрет виробництва порцеляни.

У 1705−1707 роках ще з одним алхіміком вони виготовили перші зразки порцелянової маси, на основі якої було організовано кустарне виробництво червоної саксонської порцеляни. У 1707 році Беттгер розробив технологію виробництва першої в Європі білої твердої порцеляни й пізніше організував у Мейсоні мануфактуру, яка випускала фарфор, що нічим не поступався китайському. До речі, першим китайську порцеляну до Європи привіз венеціанський купець Марко Поло. Продавав він її на вагу золота в буквальному розумінні. От скільки важив фарфор, стільки за нього давали золота.

А Август Сильний настільки любив порцеляну, що одного разу лише за один столовий сервіз виміняв тридцять драгунів — цілий полк з усім спорядженням та кіньми! Але, оскільки він був марнотратом і майже всю скарбницю пустив за вітром, йому потрібно було чимось її поповнити. Із золотом не вийшло. Коли ж він зрозумів, що його може врятувати порцеляна, то відкрив виробництво у Мейсені. У 1710 році цей фарфор вже продавали на ярмарках, а найчастіше виконували замовлення європейських королівських дворів.

Появі мануфактур у Севрі та Ліможі сприяла фаворитка французького короля Людовіка XV маркіза де Помпадур. Вона заснувала мануфактуру Sevres з виробництва першої французької порцеляни.

Що стосується італійської мануфактури Capodimonte, її порцеляну чомусь погано купували. Після того, як Карл III переїхав до Іспанії, мануфактура згасала. Але за якийсь час його племінник відродив виробництво. Capodimonte зараз випускає вироби невеликими тиражами. Це дуже дорога порцеляна. Вона добре впізнавана. Ці опуклості, 3D-ефект — лише майстрам Capodimonte таке вдається робити. Їхні квіткові композиції, які вважалися одними з найкращих у світі до появи Lladro, представлені й тут, і в четвертому залі.

Цей букет я купив у Ватикані. Там у відомій крамниці з продажу порцеляни не дуже часто бувають унікальні речі. Але букет я вважаю справді унікальним.

Ще цікаві два старовинні ліможські фарфорові флакони. Їх використовували для чоловічих та жіночих парфумів під час переїзду королівського двору з Парижа до Версалю. Тоді ця церемонія розтягувалася на десятки кілометрів — перша карета вже заїжджала до Версалю, а остання ще тільки виїжджала з Парижа.

На вході до третього залу можна побачити два великих твори. Вони називаються «Дами з Ельче». Під час розкопок у містечку Ельче, яке розташоване неподалік від нині добре відомого іспанського курорту Кальпе, було знайдено дві бронзові статуї. Вони дуже популярні в Іспанії. У фарфорі їх відтворили в натуральну величину.

У завершальній частині циклу «Прогулянки по „Shevts Museum“ з Олександром Швецем» ви зможете ознайомитися з експонатами четвертого залу музею порцелянових фігур, який називається Божественним.

1209

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів