ПОИСК
Інтерв'ю

Один батюшка нам сказав: «Хлопці, якщо ви принесете по парочці москалів, Господь вас благословить», — актор Роман Мацюта

12:20 22 серпня 2022
Роман Мацюта
Віталій БАРАННИК, спеціально для «ФАКТІВ»

Широкому колу глядачів актор і співак Роман Мацюта відомий за роллю майора Віктора Тарана у детективному серіалі «Ментівські війни. Київ». Бувши професійним музикантом, Роман не тільки блискуче впорався з роллю, але й брав участь у створенні саундтреку і сам виконав пісні, які звучать у серіалі. Потім були помітні ролі у серіалах «Дільничний з ДВРЗ», «Доброволець», «Консультант», «Козаки. Абсолютно брехлива історія». З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Роман одразу вступив до Добровольчого Українського Корпусу, проте згодом, коли окупантів вигнали з Київщини, став допомагати бойовим побратимам.

«Якщо буде потреба, знову зміню гітару на автомат»

— Романе, чому ти вирішив боронити рідну землю саме у лавах Добровольчого Українського Корпусу?

— Багато хто з киян у перші дні війни взагалі не могли потрапити ні до ЗСУ, ні до тероборони. Я в той час намагався потрапити до ЗСУ. Однак коли вперше приїхав до військкомату на Оболоні, там стояла величезна черга — осіб п’ятсот, не менше. До нас виходили працівники військкомату і першими запрошували медиків та працівників правоохоронних органів. Решту відправляли в кінець черги. Я кілька разів отак туди приїжджав, і все марно.

Зрештою мені пощастило. Через знайомих моїх знайомих «вийшов» на штаб ДУК і мене зарахували до 9-го батальйону. Після цього мені дзвонили багато знайомих, у тому числі артистів, які також просилися до нас. Навіть доходило до смішного: люди пропонували гроші, щоб мати змогу потрапити на війну.

А коли від Києва росіян відігнали і загрози місту вже не було, нас розформували. Далі хтось писав заяву на вступ до ЗСУ і йшов проходити медкомісію, хтось повертався додому. Я ніколи не служив в армії, моя головна зброя — це мистецтво. Тому вирішив «воювати» саме на цьому фронті. Роблю те, що вмію, і що в мене виходить найкраще. Збираю повні зали бійців, співаю їм пісні, спілкуюсь з ними. Дуже часто після таких виступів командири дякують за те, що я за одну-дві години можу донести до людей набагато більше, ніж деякі офіцери. Тому вважаю, що зараз знаходжусь на своєму місці. Але якщо буде потреба, знову зміню гітару на автомат.

"Я ніколи не служив в армії, моя головна зброя – це мистецтво", - каже Роман

— Тобто зараз ти даєш концерти?

— Це важко назвати концертною діяльністю у звичному розумінні слова. Я не планую свої виступи. Все виходить спонтанно. З кимось домовились, за мною приїжджають, ми кудись їдемо, я виступаю. Звісно, що ніхто ніяких грошей за це не платить. Та я б і не взяв ці гроші, навіть якби пропонували.

Я взагалі з 23 лютого не заробив ні копійки. Знаходячись в лавах ДУК, ми не отримували навіть мінімального матеріального забезпечення. Добровольцям воно не передбачене. Проте я не в образі. Ми йшли туди не за грошима. Зараз роботи за моїм фахом зовсім немає, тому займаюся допомогою фронту.

Ми знаходимо ресурси, шукаємо машини, фарбуємо їх у захисний колір і переправляємо на передову. Намагаюсь забезпечити транспортом хлопців, з якими був у Києві в перші буремні місяці. Дуже допомагають люди з-за кордону, у тому числі мій батько, який розвинув бурхливу діяльність серед водіїв у Польщі, де він вже досить давно живе. Мій брат зараз на фронті, так йому там купили машину. Я поїхав на кордон, забрав її, перефарбував і переправив на передову. А концерти трапляються час від часу, але хотілося, щоб їх було більше.

Читайте також: «Накрили касетними мінами»: актор Віктор Стороженко отримав тяжке поранення в бою на Донбасі

— Як взагалі війна вплинула на твою творчість?

— У мене з початком масштабної війни немов щось виключилось всередині. Коли ганяв машини з кордону на фронт, слухав по радіо нові, по-справжньому якісні, емоційні та яскраві українські пісні. Дуже багато з них — світового рівня. Пам’ятаю, як дивувався: «Коли тільки вони встигли написати тих пісень?» Бо я ніяк не можу змусити себе щось написати…

Зараз часто цитую рядки зі своїх пісень, які були написані до війни. У чомусь вони були пророчими. Наприклад, є пісня «Звикаю до болю», роботу над якою я закінчив ще восени, але до студії вона так і не дійшла. У ній я казав про те, що буде відбуватися, і про те, що всі ми зараз відчуваємо:

«Я там, де за небокраєм
Соняшник вкрив лани й доли.
Я там, де сонце раєм
Майже спалило людські долі.
Я там, де мені сниться
Горя ліси та ріки болю.
А втім, яка різниця,
З ким воювать,
Коли за волю.
Дверей, що ти відкрила,
Не затулить собою.
А я свої вітрила
Покрив своєю кров'ю.
Там, де ламали крила,
Де навіть не з тобою
Я просто звикаю до болю.
Я просто звикаю до болю».

Маю надію, що й мій «тумблер» включиться і я знову почну писати, якщо буду живий і здоровий. Але зараз тримаю паузу. Можливо, у мене ще не все перегоріло всередині. Але я не заморочуюсь з того, що хтось там щось пише, а я ні. Живу за принципом: «Не потрібно нікуди поспішати. Йди рівненько по своїй дорозі та звертай увагу на знаки, які тобі підкидає Бог. Роби, що маєш робити, і хай буде, що буде». Не ставлю собі жодних рамок, якихось часових періодів, за які я маю зробити оце, оце і оце. Просто роблю свою справу.

Читайте також: Не злість: Дмитро Дікусар із передової розповів, що найбільше мотивує захисників

— Які пісні ти співаєш на концертах для бійців?

— Попередньо завжди затверджую репертуар з командуванням частини. У мене не дуже багато україномовного матеріалу, тому якщо мені, наприклад, дозволяють співати тих же пісень Висоцького, які за змістом доречні до нинішніх умов, то співаю. Бійці їх із задоволенням слухають. Пісню «Нейтральная полоса» співав на відмітці «нуль» на Донбасі під час АТО, і вона завжди хлопцям «заходила». Ще співаю народних пісень… Проте для мене головне — спілкування з людьми. Виходжу на сцену, дивлюсь людям в очі та починаю з ними говорити. Десь анекдотика розкажеш, десь матюка ввернеш, жартівливу пісню заспіваєш — і люди починають сміятись, замислюватись, можливо, хтось в душі й плаче. Тому це скоріш творча зустріч, а не концерт.

«Путін — це чистий сатана, який прийшов забрати останню жертву перед тим, як відправитись в пекло. А люди, які виправдовують війну, — просто біси»

— Знаю, що у тебе і твоєї сім’ї особливий рахунок до рашистів. Ти народився у Каховці, вчився у Херсоні та Донецьку. Ці рідні для тебе місця зараз знаходяться в окупації.

— Там мій дім, моя рідня. Там залишились люди, які дорогі моєму серцю. Повір мені, вони чекають на нас, чекають на визволення.

Я розірвав усілякі стосунки з ріднею «за поребриком», які підтримали цю «спецоперацію». Не знаю, яким «Спутніком» їх там кололи, вони просто хворі. Не хочу з ними мати нічого спільного. Для мене їх більше не існує.

Якщо відкинути емоції, то не можу знайти ніякого сенсу у цій війні, крім езотеричного. Путін — це чистий сатана, який прийшов забрати останню жертву перед тим, як відправитись в пекло. А люди, які виправдовують війну, — просто біси.

Роман Мацюта з побратимами

— Ти багато грав у детективах та бойовиках. Тобі неодноразово доводилось на знімальному майданчику стріляти з бутафорської зброї у людей. Але ти знав, що зараз буде команда: «Стоп, знято!», твій партнер підніметься, змінить закривавлений одяг і ви підете пити пиво або каву. Чи був ти морально готовий дійсно вбивати людей?

— Постійно себе налаштовував на це. Я переконаний, що людина по своїй суті створена, щоб жити, будувати, народжувати дітей, творити мистецтво… Але ж не вбивати та не насолоджуватись вбивством. Тому просив Бога: «Не дай мені когось вбити, навіть якщо це буде ворог». Проте знав: якщо побачу перед собою ворога, дороги назад для мене не буде.

Я познайомився з одним батюшкою, коли ми вивозили мирних жителів з Чернігівщини. Якраз був піст. Він нам сказав з гумором: «Хлопці, їжте кашу з м’ясом, під час війни це можна. А якщо ви принесете по парочці москалів, то Господь вас благословить». Коли на твою землю прийшов загарбник, Бог тобі простить цей гріх вбивства. Але я дуже переживаю, що наші хлопці повернуться з фронту психологічно зламані.

Ще був випадок саме тоді. Приїхали на базу, а нас з подивом питають: «У вас що, всі цілі?» Виявилось, що як тільки ми виїхали, рашисти накрили артилерією той район, де ми були. Хтось навів, бо били дуже точно. Причому цей нелюдь бачив, що йде погрузка дітей, інвалідів і літніх громадян. І це його не зупинило.

— Поділяю твою думку, що хлопці, які повернуться з війни, будуть зовсім іншими. Психологів на всіх не вистачить. Тому, можливо, вже зараз діячам культури треба почати коригувати свою творчу діяльність, щоб через мистецтво допомагати їм повернутись до повноцінного мирного життя? Ти ніколи не думав про те, щоб використовувати мистецтво як засіб реабілітації?

— Думав, звісно. Це абсолютно нормально, що після усіляких війн людей до нормально життя повертають добро і любов. Запитайте у військових, що вони хочуть зараз дивитись: фільми про героїзм на війні чи такі, де немає крові та вбивств? Більшість обере кіно саме про любов і добро. Крові та героїчних подвигів їм зараз з лихвою вистачає у реальному житті. А любов… Її нам завжди не вистачає. Під час війни — особливо.

Нагадаємо, що багато хто з українських знаменитостей з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну вступив до лав ЗСУ та територіальної оборони. На захист нашої країни стали Тарас Тополя, Андрій Хливнюк із гуртом «Бумбокс», репер Ярмак, хореограф Дмитро Дікусар, лідер гурту «ТНМК» Фагот та інші.

1470

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів