Облив синьою і жовтою фарбами окупаційну адміністрацію в Криму: молодого чоловіка засудили до астрономічного строку ув’язнення
«Богдан ще малим хлопчиком залишився без батьків»
— В цивілізованих країнах за те, що вчинив Богдан, можна отримати адміністративне покарання, проте російська влада «повісила» на мого брата чотири (!) статті за тероризм, — розповіла «ФАКТАМ» Олександра Баркова. — Під час слідства Богдана жорстоко катували. Зараз він відбуває покарання у сумно відомій політичній в’язниці Владимирський централ. Цього місяця (23 листопада) брату виповниться 30 років. Мені боляче від думки, що половину його молодості може забрати в’язниця.
Наша родина сподівається, що Богдана вдасться обміняти. Проте, на превеликий жаль, обміни політичних в’язнів відбуваються дуже рідко — через небажання нинішньої російської влади їх відпускати. Особливо це стосується кримчан. Тому дуже важливо говорити про цю проблему якомога голосніше, щоб вона була на слуху — підіймати її в засобах масової інформації, соціальних мережах, на різних заходах. Це дає шанси на обміни. Причому підіймати не тільки питання політв’язнів, але й полонених — як військових, так і цивільних (їх наразі понад 20 тисяч).
Богдан — сирота, ще малим хлопчиком лишився без батьків. Моя мама хотіла його тоді всиновити. Проте врешті Богдана взяла на виховання бабуся, яка живе в Євпаторії. Так він в дитинстві переїхав із Запорізької області, де жила вся наша родина, в Крим. До речі, з тією бабусею ми не підтримуємо зв’язок, бо вона проросійська.
— Ви двоюрідна сестра Богдана?
— Ні, троюрідна. Але ми з ним дуже близькі. Власне бабуся, я і моя мама — найближчі родичі, з якими Богдан підтримував родинні зв’язки.
Читайте також: У всіх полонених обпечені піднебіння: чотири місяці росіяни тримали священника в одиночній камері, в якій цілодобово гриміла музика
— Богдан радився з вами перед тим, як наважився облити фарбою окупаційну адміністрацію?
— Ні. Але мені достеменно відомо, що він своєю акцією продемонстрував обурення жахливими злочинами російських військ в Бучі, Ірпені, Гостомелі. Обливши синьою та жовтою фарбами фасад окупаційної адміністрації в Євпаторії (це був свого роду перформанс), брат протестував проти масових вбивств, катуванні та викрадень цивільних. Важливо розуміти, що він людина розсудлива. Розумів, що його вчинок може мати важкі наслідки для нього, проте наважився. Я пишаюсь своїм братом.
— Як ви дізналися про мотив його вчинку?
— З перших днів повномасштабної війни ми з ним зв’язувались значно частіше, ніж до того, бо Богдан сильно за нас переживав (тим паче, що мої найближчі родичі тоді знаходились в окупації в Запорізькій області). Я залишалася в Києві попри те, що бої точилися на підступах до столиці. Тож я розуміла, знала, які настрої були у брата.
Коли після звільнення Київщини стало відомо про трагедію Бучі, Ірпеня, Гостомеля і багатьох інших міст і сіл, Богдан був під дуже сильним враженням від цього. Насилля йому неприйняте, за натурою він пацифіст. Брат обрав як протест винятково мирну акцію. Але в результаті — чотири статті за тероризм! За логікою російської влади, плеснути фарбу на адмінбудівлю — це терор! Це жах, а не правосуддя!
— Ваш брат професійний художник?
— Зараз його так позиціюють, хоча насправді він займався 3D-візуалізацією і захоплюється живописом.
«Навіть на відео, яке розповсюдили окупанти, помітно, що мого брата били»
— Під час слідства бабусі дозволяли побачення з Богданом?
— З цим були проблеми, але все ж бабуся добивалася зустрічей і відправляла посилки.
— Богдан розповідав їй, що його катують?
— Ми дізнавалися про тортури (побиття почалися з перших хвилин затримання) від його адвоката і з таємно написаних листів, які Богдан зміг передати через цього адвоката. Власне, попервах зв’язок з Богданом відбувався саме через його захисника.
Як Богдану вдалося написати ті листи, я не знаю. Можу сказати лише, що в легально присланих листах про катування написати він не міг — не пропустила б цензура.
Зазначу, що навіть на відео, яке розповсюдили окупанти, видно, що мого брата били — розірвана футболка, волосся скуйовджене. Такий вигляд дуже нетиповий для Богдана, тож я зразу зрозуміла, що його били.
З листів ми знаємо, що брата катували електричним струмом, змушуючи дати неправдиві свідчення. Але дух його лишається незламним — навіть у в’язниці Богдан бореться за всіх політичних в’язнів, а також не втрачає надію, що вдасться звільнити і його.
— Я правильно розумію, що вам вдалося знайти незалежного адвоката, який працює чесно?
— Так. Знайти такого юриста нам допомогли українські правозахисні організації. Але спочатку окупаційна влада Криму призначила Богдану адвокатку (певно, вона ефесбешниця), яка вмовляла його свідчити проти себе — запевняла, якщо визнає обвинувачення, які йому інкримінували, то термін ув’язнення буде меншим. Слід розуміти, що там призначенні державою адвокатів саме таке радять підзахисним — типова практика для путінської росії.
— Що в листах Богдана з в’язниці вам найбільш запам’яталось?
— Найбільш широко розійшовся в Інтернеті лист Богдана — «Моя мама — це Україна!» Для нього, сироти, ці слова мають особливий сенс. Скажу ще про один лист — про кайданки. Богдана етапували на суд в росію в Ростов-на-Дону в наручниках з написом «made in Ukraine». Його це дуже вразило — окупанти навіть це вкрали. Вкрали все — Богданове життя, Крим, мирне небо у людей, до того ж ще й кайданки…
Богдан творча людина, в його листах багато образності та емоцій. Мене особисто вразила його алегорія «Ви бачили, як помирають метелики?». В ній відчутна аналогія між цими граціозними створіннями та політв’язнями. Фактично це розповідь про життя політичних за ґратами.
— Яке офіційно звинувачення висунули окупанти Богдану?
— Вчинений терористичний акт, замах на терористичний акт, заклик до терористичного акту і ще якась подібна маячня, яка не має нічого спільного з тим, що вчинив мій брат.
— У Владимирському централі брата тримають в одиночній камері?
— Ні, в загальній — разом з декількома іншими в’язнями. На скільки мені відомо, серед них й Аппаз Куртамет (наймолодший — 22 роки — український політв’язень, якого росія засудила до семи років позбавлення волі. — Авт.). У Владимирському централі відбувають покарання ще декілька політв’язнів з Криму.
— Брату дозволяють телефонувати вам з цієї тюрми?
— На жаль, ні. Поки що не було жодного дзвінка. Дозволяється листування, але листи йдуть дуже довго. Крайній раз я чекала на звісточку від Богдана цілий місяць. А він мого листа взагалі не отримав.
— Чи є надія на перегляд справи вашого брата?
— Фактично ні. Адже вже розглядалася апеляція, і це не дало бажаного результату.
Раніше «ФАКТИ» розповідали про страшну долю української журналістки Вікторії Рощиної, яка потрапила до російського полону, а через вісім місяців невідомості рідні взнали, що в неволі вона померла.
248Читайте нас у Facebook
