ПОИСК
Інтерв'ю

Іван Заєць: «Нині найбільшою нашою проблемою є низька якість влади»

6:20 28 червня 2021
Верховна Рада прийняла Конституцію. 1996 год.

Рівно 25 років тому, 28 червня 1996-го, Верховна Рада врешті-решт ухвалила Конституцію України. Ця подія стала надважливим етапом нашого державотворення, оскільки Основний закон остаточно перекреслив світ радянського минулого. Нав’язані комуністичною владою устрій та основні правила взаємовідносин між владою і громадянином пішли у небуття.

Конституція України складається з 15 розділів і 161 статті. Це справжній закон законів, який визначає загальні засади функціонування та територіальний устрій нашої держави, основні права, свободи й обов’язки людини і громадянина, завдання та функції діяльності Верховної Ради України, президента, Кабінету міністрів та інших органів виконавчої влади, засади здійснення правосуддя, головні юридичні та політичні аспекти відносин між державою та суспільством. Цікаво, що День Конституції України — це єдине державне свято, закріплене в самій Конституції.

Про те, як працювали над текстом Конституції, як його приймали в ту історичну ніч та про багато чого іншого «ФАКТАМ» розповів народний депутат України кількох скликань Іван Заєць.

«Давайте спочатку відкинемо міф про те, що наша Конституція є досить скороспілим продуктом»

— Іване Олександровичу, до 28 червня 1996 року Україна залишалася останньою з держав колишнього СРСР, яка не мала власної Конституції. Чому процес прийняття Основного закону настільки затягнувся і був таким складним?

— Можна назвати дві головні причини, які спричинили затягування конституційного процесу. Це складність проблеми конституційного оформлення нової української держави. Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України необхідно було докорінно змінити парадигму національного буття українців. Було потрібно здійснити стрибок від колоніального статусу України в складі російської комуністичної імперії під вивіскою СРСР до статусу самостійної української держави, від тоталітаризму до плюралістичної політичної системи, від адміністративної економіки на базі державної власності до ринкової економіки з домінуванням приватної власності тощо. На націю чекали справжні революційні зміни. І це все потрібно було зафіксувати в Конституції як в установчому документі нової держави.

Але Конституція не тільки установчий документ, але й Основний закон, з якого виростає національна система права і законодавства.

Іван Заєць: "Представники національної демократії чудово усвідомлювали, що нова Конституція підведе риску під радянським періодом й розірве пуповину з Російською імперією"

Потрібно було ухвалити таку Конституцію, яка б забезпечувала стабільність правової системи та інститутів держави. Все це не є простою проблемою, але для її вирішення не потрібно було цілих п’ять років. В Україні на той час існувала досить потужна школа конституційного права, ядро якої складали вчені Київського університету імені Тараса Шевченка. Для цих правників не було великою проблемою реалізувати теоретичні розробки в конкретних положеннях Конституції. А ми, народні депутати, тоді дуже тісно співпрацювали з найкращими конституціоналістами України. І це давало гарні плоди.

Читайте також: Зеленський розпорядився гідно відзначити 25-річчя Конституції України

Оскільки Конституція є політико-правовим документом, то вона потребувала легітимізації зафіксованих в ній правових норм. А єдності в поглядах на Конституцію серед тодішніх політичних сил, представлених в парламенті, не було. Тому конституційний процес супроводжувався великим політичним протистоянням між нечисленним демократичним крилом парламенту і численним крилом лівих сил, основу якого складали комуністи.

Депутати лівих поглядів, які правдою і вірою служили російській імперії та були віддані радянським практикам державного правління, усвідомлювали, що ухвалення нової Конституції стане початком їхнього прощання не тільки з імперією, але й з комуністичною ідеологією. Тому вони всіляко стримували конституційний процес. Ліві сили не були готові до існування самостійної української держави. А ще більше вони не були готові до існування демократичної держави європейського типу, як держави національного типу, в якій традиції і звичаї українського народу виконували б функцію бази для державної організації. Вони виступали проти надання таким національним символам, як синьо-жовтий прапор, герб — тризуб, гімн «Ще не вмерла Україна», статусу державних символів. Вони виступали проти української мови як єдиної державної, не сприймали організації влади за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Форму державного правління — парламентську — вони бачили як систему так званого радянського народовладдя, яка виключає незалежність місцевого самоврядування. Представники лівих сил хотіли облаштувати державний лад, який відповідав би стереотипам радянського часу. Вони дуже цупко трималися за комуністичну ідеологію та за радянські практики.

Багаторічний тиск демократичних сил на позиції лівих, демократизм і патріотизм експертного середовища, чітка позиція щодо найшвидшого прийняття Конституції зі сторони президента Кучми змусили лівих відступити й піти на компроміс. Коли президент Кучма побачив, що Верховна Рада, більшість якої складали комуністи та соціалісти, почала відходити від домовленостей, зафіксованих в Конституційному договорі, відповідно до яких вона мала ухвалити нову Конституцію до 8 червня 1996 року, то сказав, що якщо народні депутати терміново не ухвалять нову Конституцію, то її ухвалить народ. Такий ультиматум переломив ситуацію.

"Громадськість вимагала нової Конституції", - згадує Іван Заєць

— Маєте на увазі референдум, який Кучма планував оголосити 29 червня 1996 року?

— Так. Це була форма тиску на Верховну Раду, яку він назвав стимулюванням депутатів. Президент виніс би на референдум проєкт Конституції, який був розроблений і затверджений конституційною комісією у березні 1996 року. Можливо, там щось поправили б, наприклад, запропонували варіант двопалатного парламенту, але я дуже сумніваюсь в цьому. Зрозуміло, що народні депутати сприйняли цю ініціативу президента як загрозу для себе — якщо двопалатний парламент, значить, будуть перевибори (пройшло лише два роки від виборів). При добрій волі обох сторін проблеми перевиборів легко було уникнути. Чинний склад Верховної Ради перетворюється в нижню палату, а верхня палата формується на додаткових виборах. Втім варіант двопалатного парламенту суттєво зменшував би політичну вагу Мороза як голови Верховної Ради.

При цьому дуже активно діяли патріотичні сили як у Верховній Раді, так і поза її стінами. Громадськість вимагала нової Конституції. Представники національної демократії чудово усвідомлювали, що нова Конституція підведе риску під радянським періодом й розірве пуповину з Російською імперією, що Конституція дозволить вирішити багато проблем, які вже були задавнені та породжували жорстку політичну боротьбу та нестабільність в країні. Наприклад, проблеми власності, символіки, мови, зовнішніх орієнтацій України тощо. На той час в Україні діяла Конституція 1978 року, але вона була латана-перелатана і не могла виконати роль Конституції нової держави. Тому демократичні сили дуже напористо, дуже аргументовано і дуже інтелектуально боролись за ухвалення Конституції.

Читайте також: Сергій Кривонос: «Я називаю чинну владу декабристами. Пам’ятаєте у Леніна: „Вузьке коло цих революціонерів, страшно далекі вони від народу“?»

— Прийняття Конституції перетворилося у справжній марафон тривалістю майже добу. Треба було обговорити близько двох тисяч поправок. Депутат Ярослав Кендзьор тоді сказав: «Ніч з 27 на 28 червня увібрала в себе неймовірно важкі випробування для всіх, хто хотів цієї Конституції. Ми пережили і розпач, і надію, і сльози, і радість, і відверті бійки у залі Верховної Ради. Але таки дочекалися світанку разом із Конституцією української держави». Що вам запам’яталося?

— Давайте спочатку відкинемо міф про те, що наша Конституція є досить скороспілим продуктом — продуктом однієї парламентської ночі. Насправді конституційний процес тривав дуже довго — з липня 1990 року, коли Верховна Рада ухвалила Декларацію про державний суверенітет, де було сказано, що Декларація є основою для нової Конституції. Над новою Конституцією працювала велика кількість народних депутатів та висококласних експертів. При написанні Конституції використовувався великий досвід українського конституціоналізму, який охоплює гетьманські конституції, конституції доби УНР, ЗУНР та радянського часу. Використовувався міжнародний досвід. Над виробленням тексту працювали кілька конституційних комісій, а завершувала цю роботу Тимчасова спеціальна комісія, яка працювала на останньому етапі понад місяць. В ніч з 27 на 28 червня народні депутати лише уточнювали деякі норми, шукали для них компромісні формулювання, як це було, зокрема, щодо статей 10, 20 та декількох інших. Це була ніч голосування, ніч ухвалення рішень щодо вже підготовлених норм Конституції.

Дуже важливо знати всю історію конституційного процесу, надто на його початкових стадіях. Заведено вважати, що конституційний процес розпочався з ухвалення 19 червня 1991 року Концепції Конституції України. Насправді він розпочався значно раніше — з ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Саме Декларація відчинила двері до нової Конституції. На її реалізацію 24 жовтня 1990 року Верховна Рада здійснила революційні зміни старої радянської Конституції. До Конституції УРСР були введені норми про зверхність законів республіки над союзними законами, запроваджувався національний інститут прокуратури, усамостійнювалася система судочинства, ліквідовувалася керівна роль Комуністичної партії тощо.

«Російська влада завжди розглядала Україну як екзистенціального ворога»

— А як реагували у Москві на ці кроки?

— Ми на них не звертали уваги. По суті 24 жовтня 1991 року Україна вирізала себе із правової системи Радянського Союзу. Саме в цей день була створена конституційна комісія, завданням якої була розробка концепції та проєкту Конституції. І почалась робота, яка тривала аж до літа 1996 року.

Головний тягар розробок взяли на себе викладачі Національного університету імені Тараса Шевченка, зокрема Юськов, Козюбра, Шаповал, Мартиненко, Василенко, Авер’янов і багато-багато інших. Треба відверто сказати, що без них ми не мали б такої якісної Конституції. Це справді були державники та знавці права, з європейським баченням конституціоналізму. Маємо віддати належне цим правникам і пошанувати їх за велику працю.

А тепер про те, що відбувалось у Верховній Раді 27 та 28 червня. Народні депутати затвердили багато статей дуже легко, але виділилось п’ять проблем, для подолання яких не було голосів: організація влади; питання власності, зокрема і на землю; питання символіки; питання мови та статус Криму. По кожній з цих проблем були створені робочі групи, які виробляли, так би мовити, консенсусні формулювання «проблемних» статей.

Робоча група з підготовки проєкту Конституції

Найшвидше вирішилися проблеми організації влади та власності, а найдовше тривала боротьба навколо статей про державність української мови, державні символи і про Автономну Республіку Крим.

— Могли ви тоді уявити, що ми взагалі залишимось без Криму?

— Без Криму ми не залишимося. Крим — українська територія, і рано чи пізно його буде повернено до складу України. Я вірю в це.

— Крим наш!

— От і все. А тепер щодо того, чи далеко ми заглядали при ухваленні цієї Конституції. Так, вельми далеко. Ми знали, що на Україну чекають ще дуже тяжкі часи.

Читайте також: Марк Фейгін: «Мені здається, Україні варто діяти, виходячи з того, що вторгнення Росії точно буде»

— Звідки ви це знали?

— Історія нам підказувала, що Російська імперія ще не вмерла. Російська влада завжди розглядала Україну як екзистенціального ворога. Москва розуміє, що Російської імперії без України не буде. Весь час Росія розпочинала війни з Україною не для того, щоб «приручити хохлів» — поставити в Києві маріонетковий уряд, а для того, щоб знищити українську державу як геополітичну реальність і знекровити українську націю як суб’єкта цивілізації.

— Ви говорили, що Росія на нас нападе?

— І усвідомлювали цю небезпеку, і озвучували її ще перед проголошенням незалежності України. Наведу приклад, щоб не бути голослівним. 12 лютого 1991 року Верховна Рада ухвалила Закон «Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки». А наступного дня народні депутати розглядали питання про проведення горбачовського референдуму 17 березня 1991 року (на референдум було винесене питання: «Чи вважаєте ви за необхідне збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, у якій будуть повною мірою гарантуватися права і свободи людини будь-якої національності». — Авт.). В обговоренні цього питання брав участь депутат Шлемко, який виступив проти проведення в Україні цього референдуму і засудив рішення про утворення Кримської автономії. Він назвав парламент великим політичним комерсантом і зазначив, що не впевнений, що парламент з такою ж легкістю під оплески не проголосує за утворення Новоросійської Радянської Соціалістичної Республіки чи якоїсь іншої. Шлемко сказав: «Вчора долю Криму депутати вирішували шляхом натискання на кнопки робочих пультів. Але я не виключаю, що через деякий час питання Криму може вирішуватися натисканням на кнопки пультів ракетних установок». Це ви можете прочитати в стенограмі пленарних засідань Верховної Ради.

Річ у тому, що майже все XX століття було позначене цілеспрямованим винищенням українців, найперше — провідної верстви нації, комуністичною владою російської імперії. За нетривалий історичний період український народ втратив десятки мільйонів — через штучні голодомори, війни, репресії. В українському суспільстві завжди були люди, які відчували небезпеку для нації від перебування України у складі цієї імперії — СРСР, наприклад, шістдесятники, які чітко бачили перспективу для свого народу тільки у власній державності.

Читайте також: Роман Безсмертний: «При збереженні нинішнього позиціонування сил і держав війна в Європі — це питання часу»

Конституційний процес — це не якісь теоретичні розробки. Повторюсь, Конституція — це паспорт держави, її надважливий установчий документ, Основний закон, з якого виростає національна система права і законодавства. Ті, хто писав Конституцію, намагалися враховувати не тільки досвід творення конституцій, але й відбити в ній процеси реального життя, новітні світові тенденції, передбачити запобіжники проти розкручування процесів нестабільності в країні. Щоб забезпечити стабільність Конституції, ми заклали досить жорсткий механізм змін та доповнень до неї. Щодо Криму — значна частина депутатів усвідомлювала небезпеку його високого автономного статусу. За п’ять років незалежності ми вже встигли пересвідчитися, що Росія атакуватиме Україну з Криму, де вона домоглася розташування свого флоту. Тому тоді вночі у парламенті точилася жорстка боротьба навколо статусу півострова.

Теперішній 25-річний ювілей Конституції підсвічується 30-літтям проголошення незалежності України. Бажано дивитися на ці ювілеї разом.

12 липня 1996 року в Маріїнському палаці президент Кучма і спікер Верховної Ради Мороз в урочисто підписали Закон «Про прийняття Конституції України і введення її в дію»

«Росія вчепилась, як воша у кожуха, в Мінські домовленості»

— Віктор Мусіяка сказав про прийняття Конституції: «Тоді ми були романтиками і вважали, що ухвалили Основний закон, за яким віднині житимуть суспільство і влада». Чому багато авторів Конституції потім були розчаровані тим, що відбувається в країні?

— Почнемо з того, що романтика — це найвища форма реалізму, бо, якщо людина не вірить у справу, яку робить, то вона ніколи її не здійснить. Ми вірили й зробили цю справу. Це перше.

Чи розчаровані ми? Чого нам розчаровуватись? Ми дали хороший продукт — Конституцію. Ми чудово усвідомлювали, що потрібен час для того, щоб в державі утвердилися політична відповідальність, нова політична культура та й взагалі необхідна висока культура в суспільстві. Якщо ви візьмете наші виступи в Верховній Раді з приводу таких ключових подій, як ухвалення Декларації про державний суверенітет України, чи Акту проголошення незалежності України, чи Конституції, то побачите, що ми були свідомі того, що на суспільство загалом і владу зокрема чекає тяжка робота з проведення глибоких реформ.

Нині проблема не в якості Конституції. Я вам стверджую, що Конституція є добрим документом. Конституція не вичерпала свого потенціалу. До того, є ще багато механізмів, які не залучені в повну силу, щоб збільшити потенціал Основного закону.

Перший механізм — це інститут конституційних законів. Це ті закони, які згадуються в тексті Конституції і які треба було б ухвалити. Лише невелика частина таких законів ухвалена за 25 років існування Конституції. Тут ще є великий резерв.

Другий механізм — це інститут Конституційного суду. Через рішення Конституційного суду, зокрема через тлумачення ним норм Конституції можна було б розшити деякі вузькі місця Конституції, не чіпаючи її тексту. Тут знову ж таки величезний резерв є. І ми, творці Конституції, воліли б мати кращу роботу Конституційного суду. Але поки що він працює з досить мізерним коефіцієнтом корисної дії. І через волюнтаризм зі сторони президента України, і через низьку відповідальність депутатів і суддів при формуванні його складу. І через інші причини. Дійшло до повного паралічу роботи Конституційного суду.

Третій механізм — це застосування норм Конституції при забезпеченні правосуддя. Норми Конституції є нормами прямої дії, і їх застосування в судовій практиці не повинне обумовлюватися наявністю конкретизуючих законів або інших нормативних документів. Але судової практики в цьому напрямку фактично немає. Тут фактично і кіт не валявся. Хоча 1 листопада 1996 року Пленум Верховного суду України ухвалив постанову про застосування Конституції при здійсненні правосуддя, яка орієнтує суди на застосування норм Основного закону без наявності конкретизуючих законів.

Ще хотілося б згадати інститут присяги президента і народних депутатів. Дотепер не створено механізму справжньої відповідальності за порушення присяги.

Якби були залучені належним чином ці механізми, то потенціал Конституції суттєво зріс би. І тоді, можливо, менше говорили б про потребу в новій Конституції. Чи менше було б ініціатив на її зміну.

Я не стверджую, що Конституція має бути недоторканною. Але зміни до неї мають вноситися тільки після того, як будуть вичерпані вказані механізми.

— Адже це живий організм.

— Так, конституційна матерія весь час в русі. Це життя. Але на сьогодні немає жодних потреб для суттєвих змін Конституції, тим паче для ухвалення нової Конституції. Якщо якась проблема є, її можна вирішити дуже точковими невеликими змінами або застосовувати інші механізми.

Можна виділити три напрямки розхитування Конституції, а отже, і розхитування держави. З кожним циклом зміни влади, як правило, зі зміною президента, на політичному порядку денному постає питання про необхідність ухвалення нової Конституції. Кожна нова влада намагається реалізувати гасло «новому президенту — нову Конституцію» чи «під кожну реформу — нову Конституцію». Ніби президенту не вистачає повноважень чи Конституція не дозволяє здійснювати глибокі трансформації в суспільних відносинах. Але це політика повернення державотворчого процесу на нульовий цикл.

Треба сказати, що президент не одинокий у таких ініціативах. Якщо ви звернетесь до історії рейтингових партій, усі вони подавали свої проєкти нових Конституцій, попри те, що наша Конституція не передбачає ухвалення нового Основного закону. Немає такого механізму ні через Верховну Раду, ні через референдум. Сьогодні Конституцію можна тільки частково змінювати і доповнювати.

На радощах "батька Конституції" Михайла Сироту качали на руках

Є ще один напрямок, який несе велику загрозу для нашої Конституції, а отже і для державності. Це зовнішні впливи — діяльність Москви. Росія постійно працює в напрямку, щоби змінити наш конституційний лад. Для цього вона використовує свою п’яту колону в Україні, руками якої хоче підважити національний тип української державності, зокрема, через ослаблення ролі української мови як єдиної державної мови.

Треба усвідомлювати, що наша держава творилась у річищі європейської державотворчої традиції як держава національного типу. Це означає, що традиції і звичаї української нації кладуться у фундамент державного устрою і суспільної організації, звісно, при гарантуванні прав національних меншин. Це європейська практика, від цього нікуди не дінешся. У розділі 1 «Самовизначення української нації» Декларації про державний суверенітет України чітко зазначено, що «суверенна національна держава розвивається в наявних кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення і здійснює захист і охорону національної державності українського народу». І ще. «Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом».

Ще Росія вчепилась як воша у кожуха в Мінські домовленості. Нашим політикам треба чітко сказати собі та доносити до людей, що реалізація Мінських домовленостей щодо Конституції несе велику загрозу для нашої державності. Окупант вимагає змін до Конституції, які торпедують конституційний лад України, зокрема унітарну природу держави, змін, які заблокують євроатлантичний інтеграційний курс України та підірвуть українську національну ідентичність. Необхідно діяти в інтересах свого народу, а не дослухатися до ворога, який силою нав’язав України ці домовленості. Треба виходити з того, що домовленості від самого початку є нікчемними, бо нав’язані під примусом, і всім разом пильнувати цю загрозу, яка випливає від російської влади через Мінські домовленості.

Ось про які речі ми маємо думати.

«Дуже часто рішення ухвалюються на Банковій, а у парламенті тільки освячуються»

— Декларація про державний суверенітет України визначала без’ядерний та позаблоковий статус держави. Якщо ви кажете, що тоді усвідомлювали майбутню загрозу з боку Росії, чому не подумали про те, що нам ці блоки будуть потрібні для захисту?

— Ми записали норму про «намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти та не набувати ядерної зброї». Але тоді Україна ще була в складі Радянського Союзу. А Росія була як метрополія. Тому наш без’ядерний статус конфліктував із ядерним статусом Росії. Це положення було записано для того, щоб обірвати дуже міцні ланцюги, які прив’язували нас до Росії через ядерну зброю, зокрема через зброю стратегічну.

— Вважаєте, це не було помилкою?

— Ні. Тому що доктрина без’ядерного статусу розроблялася дуже давно. Це була одна з умов для відновлення державної незалежності України. Вимушений крок. Це перше.

Друге. Треба згадати владу, яка була тоді в Україні. Ми не мали тоді патріотичної влади, готової діяти як влада самостійної держави. У нас була ще імперська і постімперська комуністична влада. Не забувайте, що Україна тоді розглядалася як заповідник комунізму. Тому що Росія весь час винищувала нашу провідну верству, насаджувала свої кадри та проводила відповідну політику. І ця влада в принципі не була придатна до того, щоби володіти ядерною зброєю.

І третє. Громадська думка після Чорнобиля була такою, що все, що стосувалося використання ядерної енергії, відкидалося з порогу. Однак все склалося так, що Україна могла одержати ще й велику вигоду від реалізації курсу на без’ядерний статус.

Тут питання в тому, чи використали ми цю політику на користь Україні, чи собі на збиток? «Продали» за її справжньою вартістю чи здійснили ядерне роззброєння собі на шкоду? Зрозуміло, що на шкоду.

Вартість тільки ядерних матеріалів — бойових зарядів, які тодішня влада передала Росії — потенційному ворогу, за тими чи іншими оцінками складала 100 мільярдів доларів. А Україні Росія заплатила за це близько 900 мільйонів доларів у вигляді пального для АЕС. Порівняйте ці цифри.

Щобільше, процес роззброєння це ж не тільки передача боєзарядів. Треба ж було знищити шахти, де знаходилися ракети, утилізувати ракетне паливо і зробити ще багато чого досить витратного. Україна витратила на це 4−6 мільярдів доларів. Тобто влада не тільки не скористалася цим багатством, а навіть завдала шкоду країні. Вже не кажу, що можна було ставити питання і про гарантування безпеки України через членство в НАТО. Але цього не було зроблено.

— У Конституції чітко записано, що Україна парламентсько-президентська республіка. Як ви ставитесь до того, що зараз по факту усі важелі влади знаходяться у президента? Не секрет, що всі ключові рішення приймаються на Банковій.

— Це ми знову ж таки входимо у сферу застосування Конституції, виходимо на проблему парламентаризму. Зі своєї практики можу вам сказати, що завжди всі президенти хотіли підім’яти під себе Верховну Раду. Але навіть коли ухвалювалася Конституція, Верховна Рада показала, що в Україні був парламентаризм. Зараз через те, що наші виборці абсолютно безвідповідально сформували Верховну Раду, я не можу сказати, що ми маємо потужний парламент. Це орган, який дійсно керується з Офісу президента. Дуже часто рішення ухвалюються на Банковій, а у парламенті тільки освячуються.

Але це явище тимчасове. Все одно ситуація виправиться, і ця помилка буде виправлена нашими виборцям. Вони мусять привести до влади людей моральних і з високою професійною підготовкою.

— Ви ідеаліст.

— Ні. Річ у тому, що я знаю пороки нашої політичної системи та знаю, якою вона може і повинна бути. Ми ж бачимо приклади на Заході. Я був головою парламентської делегації на Парламентській Асамблеї НАТО досить тривалий період. Тоді багато спілкувався з політиками з Франції, Великобританії, Німеччини, Сполучених Штатів Америки, з інших країн і бачив, що окрім патріотизму і моральності ці політики володіли колосальними професійними знаннями, мали величезний політичний досвід, що дозволяло їм вести ефективну політичну діяльність. Якщо виборець думає, що достатньо людину з вулиці послати в парламент і вона вже політик, це помилка. Політична діяльність дуже складна. Верховна Рада законодавчо регулює відносини у великій кількості різноманітних сфер, починаючи з сільського господарства і закінчуючи космосом. Вже не говорю про людські відносини.

Нині найбільшою нашою проблемою є низька якість влади, зокрема дуже низький рівень її моральності. Наші політики дуже мало дбають про загальне добро. Зараз утвердилося таке розуміння, що успішний політик це той, хто має багато грошей. Ні, успішний політик — той, хто багато зробив для примноження загального добра нації, а отже, і кожної людини. Хочеш мати гроші? Іди в бізнес. Але бізнес диктує свої закони. Це так само тяжка робота.

Читайте також: «Багато хто з ключових представників команди Зеленського не відповідають викликам, з якими зіткнулася Україна», — Ігор Новіков

«Часто чуємо від наших політиків: „У нас погана Конституція“. Це неправда»

— У 1990-х у нас не було громадянського суспільства. Ми кажемо, що після 2014 року ми стали іншими. Можна вважати, що суспільство вже повністю сформоване?

— Формування суспільства ніколи не завершиться. Це процес без кінця. Зрозуміло, що за роки незалежності ми просунулися дуже далеко вперед у розумінні державних процесів та інших речей і справді значно відірвалися від Росії. Це теж надзвичайно важливо.

— Це наш ворог.

— З Росії завжди йшла загроза для нашої нації. Зараз в України виросло покоління нових людей, які не обтяжені комуністичною ідеологією і радянськими стереотипами. Людей патріотичних, що засвідчив Майдан та їхня участь у війні проти Росії. Хоча скажу вам, що багато батьків постаралися, щоб їхні діти недалеко відірвалися від їхнього радянського стереотипного поводження. Особливо у сфері використання української мови.

— Тобто?

— Щоб створити Україну міцною, треба проводити україноцентричну політику у всіх сферах. Зокрема, україноцентричну гуманітарну політику. Це означає, що треба якомога швидше забезпечити, щоб єдина державна мова — українська — запанувала всюди та по всій території України. Але, на жаль, сьогодні багато батьків не розуміють, що треба навертати дітей до мови Вітчизни. В більшості випадків саме батьки не пускають їх вперед, бо віддають перевагу з позицій звичності російській мові. Пам’ятаю одну з телепередач, де обговорювали питання мови. Багато учасників були за російську. Але один чоловік сказав: «У садочку, куди ходить моя донька, українська мова виховання. Я російськомовна людина, але я мушу йти за дитиною». Непослідовність влади в реалізації україноцентричної гуманітарної політики стримує процеси консолідації українського суспільства на догоду ворогу. Це прикро.

— Чому влада й суспільство досі так і не навчилися жити за Основним законом?

— Треба починати з влади. Вона має дотримуватися Конституції у будь-якому випадку і має розробляти механізми відповідальності за недотримання Конституції. Наприклад, має діяти інститут присяги. Її проголошують президент, народні депутати України й держслужбовці. Але у нас абсолютно немає механізмів, щоб присяга використовувалася для встановлення тієї чи іншої відповідальності. Я автор присяги народних депутатів. Закладав в її текст такий зміст — ти повинен присягнути своєму народові, що будеш дотримуватися Конституції й законів України, оберігати її суверенітет тощо. І відповідати за порушене слово, за порушення присяги.

Люди повинні розуміти, що Конституція це суспільний договір. Хто її визнає, той справжній громадянин України, який розуміє, що є права, а є й обов’язки. Хто не визнає Конституцію, тоді, як кажуть — валізка в руки і їдьте туди, куди хочете. Але не розхитуйте державу.

Тому треба починати виправляти ситуацію зі ставлення влади до Конституції, щоб вироблялося табу на порушення Конституції та були механізми відповідальності за нехтування Конституцією.

Друге. Треба перебудувати освітні та виховні процеси. Це дуже важливо.

Завершуючи, скажу наступне. Ми мусимо усвідомлювати, що Конституція — особливий національний документ. І до нього має бути відповідне — шанобливе — ставлення. А що відбувається зараз? Той, хто хоче змінити Конституцію, не розуміє, що держава — національна цінність. Він прагне використати Конституцію для посилення влади, прагне перетворити її в інструмент боротьби за владу, що є недопустимим. Часто чуємо від наших політиків: «У нас погана Конституція». Це неправда. Проблема не в Конституції, а в культурі наших політиків. І про це треба говорити, щоб спонукати їх до вивчення Конституції та правильного її застосування.

Я переконаний, що рано чи пізно Конституція займе належне місце у нашій суспільної свідомості та свідомості окремих громадян.

Фото з portal.rada.gov.ua

865

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.