ПОИСК
Історія сучасності

Генерал Власов влітку 1941 року став одним з героїв оборони Києва

10:05 7 липня 2021
Протитанкові їжаки на вулицях Києва. 1941

Підготовка до оборони Києва розгорнулася вже через кілька діб після початку війни між гітлерівською Німеччиною і Радянським Союзом. На підступах до столиці щодня з світанку до заходу десятки тисяч літніх чоловіків, жінок і підлітків (в окремі дні їхня кількість сягала 160 тисяч) рили окопи, протитанкові рови, а військові відновлювали Київський укріпрайон, що огинав місто дугою, — каже завідувач відділу Національного музею історії України у Другій світовій війні Андрій Солонець. — Безпосередньо в Києві споруджувалися з підручних матеріалів барикади, завали, вогневі точки. Спочатку це робилося безладно, без єдиного плану (за рішенням керівників на місцях). Тож не дивно, що виникли проблеми з рухом по багатьох вулицях. Але з 6 липня Штаб оборони Києва взяв до своїх рук перетворення вулиць і будинків в останній рубіж захисту міста, залучив до цього військових інженерів. В результаті частину барикад перебудували за всіма правилами фортифікації, а частину взагалі розібрали. Забігаючи наперед, скажу: коли 30 липня 1941 року гітлерівці пішли на штурм Києва, зупинити їх вдалося якраз на цьому останньому, третьому за рахунком, рубежі оборони. А потім, на початку серпня, 37-а армія, якою командував генерал Андрій Власов, завдала успішного контрудару. Тоді вдалося відкинути супротивника за другу лінію оборони, яка проходила за межами Києва. Після цього 37-а армія ще майже півтора місяця утримувала місто.

«Мости через Дніпро залишалися цілими всі 74 дні оборони Києва»

— З першого дня війни німецькі війська наступали неймовірно швидкими темпами, захоплюючи все нові й нові території. Як вдалося зупинити гітлерівців на підступах до Києва?

— Допомогли контрудари по дивізіях вермахту. На восьмий день війни, 30 червня, Ставка Верховного Головнокомандування наказала військам Червоної армії, які перебували на території України, відійти до укріпрайонів (до війни їх було створено кілька) і організувати там надійну оборону. Укріпрайони — це довгі лінії оборони, обладнані системою бетонних і земляних укріплень. П'ята армія відійшла до Коростенського укріпрайону, а шоста, відступила до Бердичева. Між ними утворився проміжок, в який кинулися німецькі війська. Вони захопили Житомир і рушили до Києва в надії взяти його з ходу. Однак біля річки Ірпінь натрапили на опір захисників Київського укріпрайону і були змушені зупинитися.

Німецьке командування стало спішно підтягувати туди резерви, щоб прорвати оборону і все ж захопити українську столицю. Щоб не допустити цього, вже згадувані 5-а і 6-а армії з півночі та півдня завдали контрудари по противнику. Такий поворот подій змусив німців направити проти цих двох армій значні сили. Завдяки цьому вдалося виграти час, щоб завершити підготовку Києва до оборони, перекинути додаткові війська Червоної армії (частково це були новостворені дивізії, що складалися з погано навчених призовників). Закінчилося тим, що противник приступив до облоги української столиці, готуючи новий штурм.

— Те, що тоді вдалося зупинити німців на підступах до Києва, стало першою великою перемогою Червоної армії?

— Однією з перших. До цього успіх супроводжував радянські війська в боях за Перемишль. Зараз це польське місто, а в 1941-му напередодні війни одна його частина належала Німеччині, інша — СРСР. Коли гітлерівці почали бліцкриг, їхні підрозділи спочатку вибили радянські з Перемишля, але потім Червона армія успішно контратакувала. Червоноармійці утримували його під своїм контролем майже тиждень.

— В якому стані перебував Київський укріпрайон на момент початку війни?

— В його дотах не було озброєння та устаткування — все це відправили для оснащення ліній оборони на нових кордонах, що будувалися в спішному порядку (восени 1939-го СРСР приєднав до себе Західну Україну та Західну Білорусію, відповідно, кордони перемістилися на захід). Влітку 1941 року Київський укріпрайон оперативно оснастили всім необхідним, адже в Києві були великі армійські склади, крім того, вдалося вберегти від бомбардувань мости через Дніпро, тому все, чого бракувало, можна було підвезти з інших місць. До речі, мости простояли неушкодженими всі 74 дня оборони Києва. Їх підірвали самі ж червоноармійці, коли 19 вересня залишали місто.

— За два з половиною місяці облоги німецька авіація могла зрівняти Київ з землею. Вона бомбила столицю?

— Так. Вже через дві години 50 хвилин після початку війни на Київ упали перші бомби. У перші два дні 16 киян загинули від бомб, 39 — були поранені. Німці бомбили і в наступні дні, але, як правило, не житлові квартали Києва, а промислові підприємства, залізницю, об'єкти військові та інфраструктури. Бої за Київ проходили в основному за його межами. Пропаганда переконувала киян, що українську столицю вдасться відстояти, і багато хто в це вірив. Працювали магазини, аптеки, кінотеатри, цирк. До будинків подавалися вода та електроенергія. Серйозних проблем з продуктами не було. Заводи продовжували працювати. Скажімо, «Червоний екскаватор» і завод імені Петровського випускали снаряди, на заводі імені Лепсе організували ремонт танків, а на «Арсеналі» і ще кількох підприємствах налагодили випуск протитанкових їжаків, конструкцію яких удосконалив в ті дні в Києві військовий інженер, генерал-майор технічних військ Михайло Горіккер. До речі, в експозиції нашого музею є протитанкові їжаки, знайдені в районі Лук'янівки на вулиці Древлянській (колишня Якіра).

«Підрив Хрещатика гітлерівці використали як привід для розправи над київськими євреями»

— 30 червня німецькі війська розгорнули новий наступ на Київ. Де конкретно їх зупинили?

— В Голосієві, приблизно там, де зараз знаходиться Національна аграрна академія України. Якщо спочатку гітлерівці мали намір взяти Київ з північного напрямку, то другу спробу зробили з півдня. За кілька днів їм вдалося потіснити радянські частини та зайти на околиці Києва. Ситуація складалася катастрофічна. Щоб зупинити подальше просування німців, радянське командування кинуло проти них п'яту повітряно-десантну бригаду, якою командував Олександр Родимцев, майбутній герой Сталінградської битви. Контратака, розпочата десантниками, а також киянами-ополченцями дозволила стабілізувати ситуацію. Тим часом радянське командування готувало масштабний контрнаступ. Для цього в Київ перекидалися свіжі частини. Їх передавали 37-й армії генерала Власова. Одинадцятого серпня ця армія почала контрнаступ, звільнила низку сіл, вибила супротивника з другої лінії оборони Київського укріпрайону. Після цього фронт стабілізувався.

Радянська влада тверезо дивилася на ситуацію — розуміла, що Київ, можливо, доведеться залишити. Тому повним ходом йшла евакуація. У глибокий тил вдалося відправити 197 заводів і фабрик столиці разом зі співробітниками та членами їхніх сімей. Евакуювали наукові установи, вчених, виші, технікуми, ПТУ з викладачами, студентами та учнями, найцінніші експонати музеїв. Організовано поїхала приблизно четверта частина населення Києва. Решта киян фактично не мали можливості виїхати.

— Як німецьким військам все ж вдалося захопити Київ?

— У вересні вони оточили весь Південно-Західний фронт Червоної армії. В середині серпня Гітлер вирішив зняти танкову групу генерала Гайнца Гудеріана з московського напрямку і направити її на південь для оточення Південно-Західного фронту. Червона армія неодноразово намагалася перешкодити просуванню військ Гудеріана, але безрезультатно. Йому на зустріч просувалася з боями танкова група генерала Евальда фон Клейста. Вони зустрілися 15 вересня, таким чином, утворився гігантський котел, в якому опинилися армії Південно-Західного фронту разом з його штабом. Командувач фронтом генерал-полковник Михайло Кирпонос кілька разів запитував у Ставки дозволу відвести війська на лівий берег Дніпра. Директиву про це він отримав, коли вже важко було що-небудь кардинально змінити — 17 вересня о 23 годині 40 хвилин. До цього часу його фронт дві доби знаходився в оточенні.

— Багато хто вирвався з оточення?

— На жаль, ні. За приблизними оцінками, близько 20 тисячам. У полон потрапили близько 600 тисяч червоноармійців. Німецьке командування, ймовірно, не знало, що робити з такою кількістю людей. Багатьох відпускали. Родичі приходили до таборів і забирали своїх (найчастіше викуповували у охорони за продукти). Зрозуміло, що полонених євреїв німці не відпускали. Але, наприклад, єврей за національністю актор Петро Вескляров (дід Панас, знаменитий в радянські роки ведучий телепередачі «На добраніч, діти») зумів вирватися з табору завдяки нетиповій зовнішності та знанню української мови. В окупованому Києві він влаштувався на роботу на залізницю та організував там драмгурток.

Генерал Власов вирвався з оточення окремо від штабу фронту і разом з невеликою групою бійців зумів вийти до своїх

— Командувачеві фронтом Кирпоносу вдалося зі своїм штабом вирватися з оточення?

— Ні. Згодом були записані свідчення майора Віктора Жадовського, який став свідком загибелі Кирпоноса. Офіцер розповів, що штаб був змушений прийняти бій, оскільки на нього вийшов один з німецьких підрозділів. Це сталося 20 вересня біля хутора Дрюківщина на Полтавщині. Кирпонос зазнав поранення в ліву ногу. Це змусило його спуститися на дно яру. Там знаходився член військової ради фронту Бурмистенко зі своєю охороною. Через деякий час в декількох метрах від Кирпоноса розірвалася німецька міна. Він впав навзнак. Майор Жадовський підповз до нього, відстрілюючись від ворожих солдатів. Підняв командувача. У того обличчя було залите кров'ю, на тімені зяяла рана. На запитання не відповідав, лише хрипів. Через кілька хвилин Кирпонос помер на руках майора.

— Як врятувався генерал Власов?

— Він виривався з оточення окремо від штабу фронту. Разом з невеликою групою бійців зумів вийти до своїх.

— Через кілька днів після того, як підрозділи вермахту увійшли в Київ, хтось підірвав вибухівку, якою, як виявилося, були нашпиговані підвали будинків на Хрещатику. Вдалося з'ясувати, хто конкретно зробив вибух?

— Є кілька версій. Згідно з однією з них, Хрещатик підірвали за допомогою радіосигналу з Харкова, з іншою — це справа рук підпільників під керівництвом співробітника НКВД Івана Кудрі. Підриви Хрещатика почалися 24 вересня. Першим вибухнула будівля кінотеатру, що знаходилася на перетині з вулицею Прорізною. Потім — інші будинки на цій же вулиці. Незабаром після цього — міський поштамт, будинок Гінзбурга (зараз на його місці знаходиться готель «Україна»), «Гранд-готель»… На Хрещатику один за одним вибухали будинки. Пожежа перекинулася на прилеглі вулиці й вирувала п'ять днів — її не вдавалося загасити. Щоб запобігти ще більшому поширенню вогню, окупанти почали підривати будівлі на сусідніх вулицях. Згідно зі звітом німців, без житла залишилися близько 50 тисяч киян.

Гітлерівці звинуватили в події євреїв — нацистам потрібен був привід для, як вони висловлювалися, «вирішення єврейського питання». На стінах будинків був розвішений наказ усім євреям міста Києва зібратися 29 вересня о 8 годині ранку на розі вулиць Мельникова і Дегтярівської, мати при собі документи, гроші, цінні речі, теплий одяг. За невиконання наказу — розстріл. Того ранку по вулиці Мельникова люди йшли потоком до місця збору. Їх реєстрували та гнали до краю Бабиного Яру під кулемети.

Читайте також: Сталін сподівався, що Гітлер, зруйнувавши Європу, як криголам, прокладе туди шлях радянській армії, — історик

На фото у заголовку: Протитанкові їжаки на вулицях Києва

Фото з фондів ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

1993

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2021 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.