«Багато хто не сподівався, що вдасться врятуватися»: The New York Times про неймовірну операцію українських спецслужб у Афганістані
Увійшовши до столиці, вони зажадали, щоб всі іноземні військові покинули Афганістан до 1 вересня. Евакуація іноземців з Кабула проходила великим поспіхом. В аеропорту столиці зібралися десятки тисяч людей, які прагнули будь-як полетіти. І це були не тільки іноземці, але й афганці, які працювали на західні держави. Ці люди прекрасно знали, що таліби вважають їх зрадниками, отже їм загрожує смерть. І не тільки їм, але також їх сім'ям.
Масова евакуація з Кабула не пройшла спокійно. Кілька людей загинули, намагаючись залізти в літак, що уже набирав швидкість на злітній смузі. А ще був кривавий теракт, який забрав життя майже 200 осіб, включно з 13 американськими військовослужбовцями.
Останній літак союзників покинув Кабул 31 серпня. Здавалося, на цьому можна було ставити сумну крапку. Однак в середині вересня зі столиці Афганістану вдалося евакуювати ще майже 100 осіб. І зробили це українські військові! Про цю неймовірно небезпечну та зухвалу операцію розповіла американська газета The New York Times у статті «Нервова поїздка до Кабулу: Як Україна домовилася з „Талібаном“ та врятувала 96 осіб». «ФАКТИ» підготували переклад цього хвилюючого матеріалу.
«Українцям довелося балансувати на межі краху, ведучи переговори з представниками уряду талібів»
«Навряд чи у світі є країни, які жадали б провести рятувальні операції в Афганістані після відходу звідти американців. Україна стала винятком. В українців інше уявлення про небезпеку.
Перед вильотом до Афганістану елітний підрозділ українських військових зібрався біля аеропорту і пустив по колу пляшку віскі. Цей ритуал мав заспокоїти нерви.
Це був світанок 16 вересня, і військові, службовці підрозділу української військової розвідки, відомої як ГУР, збиралися вирушити на виконання ризикованої місії з непередбачуваним кінцем: полетіти до Кабулу і евакуювати звідти майже 100 осіб — громадян України та афганців, чиє життя було в небезпеці. Вони вже виконували такі завдання після падіння Кабула в середині серпня, але це була перша місія після відходу американських військ і встановлення «Талібаном» повного контролю над країною.
Перш ніж зійти на борт, старший офіцер доповів командувачу, генералу Кирилу Буданову, що таліби гарантували літаку безпечну посадку в міжнародному аеропорту Кабула, а також обіцяли не заважати забрати евакуйованих і полетіти. Весь цей процес, за їхніми словами, займе всього кілька годин.
«Ти їм віриш?» — запитав генерал Буданов.
І він мав рацію — знадобилося у підсумку сім днів, два візити до Кабулу і повний нервового напруження марафон переговорів із несподіваними поворотами, які влаштовували таліби, перш ніж команда змогла повернутися до Києва. Вони привезли з собою 96 виснажених людей, включаючи афганців, студентів університету, яких спонсорує Ватикан, а також трирічного хлопчика, який був поранений під час теракту в серпні в аеропорту Кабула.
Українцям довелося балансувати на межі краху, ведучи переговори з представниками уряду талібів, що роздирається суперечностями, в умовах бюрократичного хаосу і слабо контрольованої жаги насильства. Протягом декількох днів таліби відмовлялися відпустити людей, яких українці сподівалися врятувати. Таліби постійно змінювали умови угоди по евакуації, вимагали офіційного визнання з боку уряду України та навіть одного разу пригрозили конфіскувати літак.
Але в четвер (23 вересня — Ред.), нарешті, врятовані зійшли на землю осінньої ночі в Києві, завершивши політ, який став для них несподівано найголовнішим у житті, хоча багато хто з них вже втратив надію на порятунок.
«Я чекав евакуації півтора місяця, але ні я, ні моя родина не могли її добитися», — розповів 38-річний Харімі, який прилетів до Києва з шістьма членами своєї сім'ї, включно з маленькою дочкою, у якої тепер з'явився шанс на майбутнє. «Спочатку Україна, а потім Аллах почули наші молитви», — додав він. The New York Times називає тільки імена врятованих афганців, щоб не розкривати їх особи.
Генерал Буданов: «Ми живемо в стані війни вже сім років, тому наше уявлення про небезпеку трохи відрізняється»
У перші тижні після захоплення Кабула талібами 15 серпня антитерористична коаліція здійснила колосальну, але часом гарячкову евакуацію по повітрю десятків тисяч афганців, які раптово опинилися в смертельній небезпеці, тому що працювали на іноземні уряди або афганські спецслужби. Але без американського прикриття — останній транспортний літак C-17 полетів з Кабула в кінці серпня — небагато країн виявилися готові ризикувати своїми літаками та людьми, щоб продовжувати евакуацію. Тисячі афганців опинилися у смертельній небезпеці без шансів на порятунок.
І тут втрутилася Україна, невелика, але загартована в боротьбі з проросійськими сепаратистами нація. Після падіння Кабула саме українські Іли були одними з перших військових літаків, які прибули на допомогу. В одну з таких місій офіцери ГУР покинули безпечну зону кабульського аеропорту і розчистили дорогу, стріляючи в повітря, для автобусів з журналістами, яких везли евакуювати.
Навіть після відходу американців українська місія триває, сказав генерал Буданов, який у 35 років провів п'яту частину свого життя на війні, причому більшу її частину йому довелося перебувати за лінією фронту на території ворога, оскільки він є офіцером військової розвідки.
«Більшість західних країн, як мені здається, не стануть робити те, що їм видається небезпечним», — говорить він. «Ми живемо в стані війни вже сім років, тому наше уявлення про небезпеку трохи відрізняється», — додає Буданов.
Операція, розпочата 16 вересня, з самого початку пішла не так. Як тільки літак сів у Кабулі, представники талібів оголосили, що вони не дозволять евакуйованим зійти на борт доти, доки не отримають письмове прохання від уряду України, адресоване «Ісламському Емірату Афганістану».
«Це могло трактуватися і саме так би і трактувалося, як акт офіційного визнання Україною уряду талібів. Тому ми категорично відмовилися виконувати таку умову», — сказав генерал Буданов.
Літак повернувся до Києва, але 19 вересня знову вирушив до Кабула. Там він сів, поки члени команди й офіційні представники України вели напружені переговори з мінливим складом талібів. Кожен з них запевняв, що саме він відповідає за евакуацію та приймає рішення.
«Найскладнішим було те, що з їхнього боку не було чіткої ієрархії», — розповідає один з українських представників, який брав участь в операції. Як і інші, він погодився відповісти на запитання за умови, що його ім'я не буде названо. «Кожна людина, з якою нам довелося обговорювати питання, впевнено заявляла, що вона головна. Знадобилося дуже багато часу, щоб вирішити все», — пояснює український представник.
Навіть невеликі розбіжності погрожували зірвати місію. Українцям довелося надрукувати список евакуйованих, виділивши членів кожної сім'ї різними кольорами. Таліби, хоча це було їхньою вимогою, несподівано відмовилися приймати цей документ і наполягли, щоб список був видрукуваний чорно-білим.
«Потім до мене дійшло, — розповідає старший офіцер ГУР. — Вони забороняють музику, забороняють мистецтво. А ми надсилаємо їм різнобарвний список! Для них це рівносильно порнографії».
Вимога надіслати чорно-білий список була виконана.
«Стрілянина поблизу літака псувала нерви»
Для української команди чотири дні й чотири ночі, проведені на борту літака, були трохи більш комфортними, ніж дні й ночі, які вони проводять на лінії фронту з сепаратистами. Хоча хаотична випадкова стрілянина поблизу літака все ж псувала нерви.
Для евакуйованих ці ж дні й ночі можна порівняти з агонією. Протягом майже тижня вони до шести ранку прибували в аеропорт у надії зійти на борт і чекали там по 12 годин, перш ніж у розчаруванні покинути територію. В один із днів їх вже підвели до воріт на посадку, і вони стояли там, тримаючи в руках свої документи, поки їм не сказали, що вильоту не буде.
Один з евакуйованих, 36-річний афганець, який відмовився назвати своє ім'я, тому що працював на службу безпеки Афганістану і проходив навчання в США, розповів, що таліби двічі дзвонили йому з погрозами. Йому доводилося міняти місце свого перебування кожні 24 години. І він був вкрай наляканий тим, що його можуть впізнати і викрити щоразу, коли вирушав у аеропорт у надії сісти на український літак. «Кожен раз я піддавав не тільки моє життя небезпеці, а й життя всіх моїх родичів», — сказав він.
Українські офіцери кажуть, що рятувальна операція виявилася на межі краху в середу ввечері, коли служба безпеки кабульського аеропорту заявила їм, що літак повинен полетіти протягом 30 міну без евакуйованих, в іншому випадку він буде арештований і конфіскований.
Українські представники не розкривають деталі того, як їм все ж вдалося зробити неможливе, але вони згадують серед тих, хто посприяв цьому, Туреччину, Пакистан і Катар, а також Валі Монавара, посла Афганістану в Україні, який все ще залишається на своєму посту в Києві.
Повністю білий літак з евакуйованими з Афганістану людьми приземлився в Києві у четвер увечері (23 вересня. — Ред.). Першими зійшли на землю троє підлітків — дві сестри та брат. Вони були одягнені в однакові худі з діснеївськими персонажами. Співробітники Червоного Хреста чекали цей рейс в аеропорту «Бориспіль» у закритому терміналі, приготувавши гарячий чай і ковдри, щоб допомогти пасажирам швидше зігрітися. Того вечора в Києві було не по сезону холодно. Деякі з евакуйованих є українськими громадянами. Це колишні афганські студенти, які навчалися в Україні або працювали тут. Багато хто й не сподівався, що їм вдасться врятуватися.
Назіру 39 років. Він викладав образотворче мистецтво в університеті Герата. Назір вважав за краще знищити свою галерею, аби вона не потрапила до рук талібів. Зробивши це, він втік разом з дружиною та трьома дітьми. На пальці Назіра великий срібний перстень із чорним, зеленим і червоним каменями. Ці кольори є національними кольорами Афганістану. «Я був змушений кинути все — мою країну, мою землю, моїх студентів, мою сім'ю, моє серце», — говорить він.
Понад 20 людей, які спочатку були в українському списку евакуйованих, залишилися в Афганістані. Це сталося через те, що у них не виявилося всіх документів на руках, коли вони приїхали до аеропорту.
«Всього Україна евакуювала з Кабула понад 700 осіб, включаючи журналістів відомих американських видань — The Wall Street Journal, Stars and Stripes і USA Today. Україна не залишить своїх громадян або громадян інших країн в небезпеці», — говорить керівник Офісу президента України Андрій Єрмак.
Керівництво ГУР і представники інших спецслужб України мають намір вивчити деталі цієї місії і визначити методи, які допоможуть зробити майбутні рейди в Кабул більш відточеними. А поки, каже генерал Буданов, він радий, що всі його люди повернулися додому цілими й неушкодженими.
У Борисполі, після того як афганські біженці були передані імміграційній владі, генерал знову зібрав свою команду, відкрив пляшку Jack Daniels і передав її по колу".
Раніше в інтерв'ю канадській The Globe and Mail евакуйовані з Афганістану перекладачі, представники ЗМІ та правозахисники розповіли подробиці проведеної Україною рятувальної операції і назвали наших військових людьми з великим серцем.
Фото The New York Times
Переклад Ігоря КОЗЛОВА, «ФАКТИ» (оригінал Michael Schwirtz / The New York Times)
1544Читайте нас у Facebook
